Реферат: Сутність та ознаки демократії
Зміст
Вступ
1. Поняття демократії
2. Сутність демократичного політичного режиму
3. Основні форми демократії
4. Теоретичні моделі демократії
Висновки
Використана література
Вступ
Один із найважливіших критеріїв зрілості суспільства — ступінь його демократичності (рівень демократії). У його демократизації суб'єкти політичного процесу вбачають мету, умову, ефективний засіб оновлення суспільного життя, радикальну трансформацію політичної системи, гарантію незворотності цього процесу. Адже в соціальному розвитку демократія є найефективнішим способом реалізації суперечностей, вдосконалення й гармонізації суспільства.
Проблема демократії та її ролі в суспільно-політичному житті є однією з центральних у політології, яка ще з античних часів розглядала демократію як органічну ознаку цивілізованості суспільства.
Утвердження в тій чи іншій країні демократичного політичного режиму не є результатом прагнення певних політичних сил чи бажання окремих осіб. Демократія дедалі чіткіше проявляється як об'єктивна закономірність світового політичного розвитку.
Демократичне державне правління має довготривалу історію і ґрунтується на вагомих теоретичних засадах. У буквальному розумінні демократія (грец. demokratia, від demos — народ і kratos — влада) означає «народовладдя».
Обов'язковим принципом демократії є громадянський консенсус, тобто принципова згода основної маси громадян дотримуватися встановлених правових умов, у межах яких мають досягатися часткові цілі. Громадянський консенсус передбачає ще один принцип демократії — мажоритарним, тобто правління більшості. Політичні рішення, особливо ті, що мають суспільне значення, приймаються більшістю або з її згоди. Цей принцип вимагає використання форм і процедур, які дають змогу виявити політичну більшість. Основними з них є представницьке правління та форми безпосередньої демократії. Правління більшості передбачає ще один принцип демократії — дотримання та охорону прав меншості.
Демократія — явище, що постійно розвивається. А осмислення поняття «демократія», її органічних ознак дає можливість оцінити напрям розвитку певної політичної системи, її відповідність демократичним ідеалам і цінностям.
Поняття «демократія» використовується не тільки для характеристики історичних типів державно-політичного устрою, а й на означення політичного процесу з відповідними методами і процедурами, що забезпечують участь народу в управлінні державою, всіма суспільними справами. Вживається воно і стосовно організації та діяльності окремих політичних і соціальних структур у різних сферах суспільного життя (виробнича, партійна, профспілкова, учнівська, управлінська демократія).
1. Поняття демократії
У перекладі з грецької демократія означає "влада народу" (demos – народ, cratos – влада). Більш розгорнуте визначення демократії, що стало класичним, було дано американським президентом А. Лінкольном у його відомій гетисбурській промові (1863): правління народу, вибране народом і для народу. Але, не дивлячись на очевидність трактування демократії як народовладдя, існує ряд проблем, які належать до змісту і функціонування демократії. Ці питання викликають серйозні суперечки, що знайшло відображення у появі різних теорій демократії, наголос робиться на різні її властивості: свободу (лібералізм), рівність (марксизм), участь народу у прийнятті рішень (партисипаторна теорія або демократія участі), конкуренцію за голоси виборців між елітами (елітарні теорії).
Перше уявлення про демократію як форму правління виникло в античній Греції. Аристотель визначав демократію як "правління всіх". Але при розгляді історії становлення демократії виявляється, що поняття "всі" і "народ" не завжди співпадали. З усіх існуючих у минулому прикладів найбільш демократичною була "первісна демократія", де рішення приймали всі дорослі члени роду або племені.
У період розкладу первісного суспільства виникає воєнна демократія, де народ, іншими словами, ті, що мають право брати участь в управлінні і здійснювати правосуддя, обмежувався тільки озброєними чоловіками. У древніх Афінах, що подарували світові досвід першої прямої політики демократії, під народом розумілося тільки дорослі вільні чоловіки. Саме вони мали право особисто брати участь у роботі народних зборів і голосувати. Жінки, раби, метеки (особисто вільні переселенці) політичних прав не мали. Таким чином, в Афінах демократія поширювалася на кілька тисяч людей. Ця влада була далекою від досконалості ще й тому, що придумувала інакшу думку, приймаючи форму тиранії "більшості". Так, афінська демократія приговорила до смерті Сократа, а також могла будь-якого непопулярного громадянина піддати остракізму (вигнанню з міста терміном на десять років). Відомо, що з Афін був вигнаний полководець і політик Фемістокл зі словами: "Ти кращий від нас, а нам не потрібно кращих". Цієї долі ледве уникнув і відомий прибічник афінської демократії - Перикл. Нарешті, треба відзначити, що демократія древності існувала за рахунок інституту рабства. Настільки ж звуженою була категорія громадян - народу у середньовічних муніципальних демократіях - у феодальних містах-республіках.
Найвизначнішими подіями, які заклали основи демократичної тенденції, стали Англійська революція (1688), війна за незалежність Північної Америки (1775-1783) і французька революція (1789). У прийнятих у цей період документах – Біллі про права (Англія), Декларації незалежності і Біллі про права (США), Декларації прав людини і громадянина (Франція, 1791) - були висунуті демократичні цінності і принципи, які проглядаються у сучасній практиці функціонування системи представництва, взаємовідносини гілок влади і законодавства в галузі прав людини.
Але найбільш зрілих форм демократія досягла в середині XX ст., коли стали реальністю рівні для усіх верств суспільства громадянські і політичні права. Необхідно підкреслити, що сучасна демократія відрізняється від попередніх історичних моделей і іншими суттєвими ознаками: захистом прав людини, визнанням права опозиції (тих, хто в даний момент залишився у меншості) захищати свою думку і критикувати уряд.
Сучасні політики дуже часто зловживають словом демократія. Більшість сучасних партій містять у своїй назві термін "демократична", практично всі сучасні політичні режими, навіть авторитарні, претендують на демократичність. Подібна вільність у вживанні поняття "демократія" і сама різноманітність трактувань її сутності спонукає окремих авторитетних вчених зробити висновок, що демократія – це поняття, яке не піддається визначенню. Тим не менш політологи, різні міжнародні організації використовують це поняття, погодившись щодо критеріїв, що дозволяють віднести той чи інший режим до демократичного.
Що є сучасною політичною демократією? В узагальненому плані її можна визначити як режим, в якому народ має можливість реалізувати свою волю безпосередньо або через своїх представників, а влада несе відповідальність перед громадянами за свої дії.
2. Сутність демократичного політичного режиму
Сутність демократії конкретизується в певній сукупності цінностей, інститутів і процедур. Головні з них такі:
Суверенітет народу. Визнання цього принципу означає, що народ є джерелом влади, саме він вибирає своїх представників влади і періодично їх змінює. Визнання цього принципу означає, що конституція, форма правління можуть бути змінені при загальній згоді народу і за встановленими, закріпленими в законі процедурами.
Періодична виборність головних органів влади дозволяє забезпечити чіткий легітимний механізм правонаступності влади. Державна влада народжується з чесних виборів, а не завдяки військовим переворотам і заколотам. Влада вибирається на певний і обмежений термін.
Всезагальне, рівне виборче право і таємне голосування. Демократичні вибори передбачають реальну змагальність різних кандидатів, альтернативність вибору, реалізація принципу "один громадянин - один голос" розкриває зміст політичної рівності.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--