Реферат: Світова культура XIX-XX століття

Культура XX ст. про йшла три етапи розвитку:

1) Для початку XXст. (1900-1920 рр.) характерна гостра боротьба всіх форм антиреалістичного мистецтва за право на існування. Саме в цей період склались основні модерністські течії, які пізніше виступали лише в різних модифікованих варіантах.

2) Час між двома світовими війнами (1921-1939 рр.) характеризується посиленням боротьби між реакційною культурою і реалістичною, демокра­тичною. Цей період дав світовій культурі видатних письменників і майстрів образотворчого мистецтва. В духовному житті більшості індустріальних країн широко йшов процес дальшої демократизації. В той же час в тоталіта­рних державах панував догматизм, страх, конформізм, войовнича ідеологі­зація, чинились репресії проти діячів науки і культури, знищувались пам'ятки культури, твори видатних письменників.

3) На розвиток культури періоду після другої світової війни (1946 - до нинішнього часу) значний вплив справили новітні досягнення НТР і техно­логічна революція засобів масової інформації. Виникає індустрія "масової культури", різні течії неомодернізму. На відміну від сучасного західного суспільства в країнах з тоталітарним режимом до кінця 80-х років спостері­гався культурний регрес, у художній творчості панувало всезаборонство. Після повалення там комуністичних режимів почалось культурне відро­дження, народам повертаються імена і твори видатних діячів культури, за­боронених за часів тоталітаризму. Значно ширше стали проявлятись тенде­нції інтернаціоналізації культури, підвищується значення міжнародного культурного і наукового обміну.

2. Модернізм як специфічний культурний феномен XX ст.

Однією з характерних рис культурного життя XXст. є виникнення та поширення модернізму. Він виникає як своєрідна світоглядна та худож­ньо-естетична реакція на поглиблення духовної кризи суспільства. При цьому модернізм заперечує можливості попередньої культури протистояти руйнівним силам. Звідси різкий, а іноді й войовничий антитрадиціоналізм модернізму, що іноді набуває бунтівних та екстравагантних форм виявлення у вигляді авангардизму.

Модернізм (від фр. - новітній, сучасний) - загальне позначення на­прямів мистецтва та літератури кінця ХІХ-ХХ ст. (кубізм, футуризм, експ­ресіонізм, сюрреалізм тощо) які характеризуються розривом з традиціями реалізму. .

Авангардизм - (від фр. - вперед, передовий загін) - рух в художній культурі XX ст., який пориває з існуючими нормами і традиціями і перетво­рює новизну виражальних засобів в мету творчості.

Авангардизм тісно пов'язаний "з модернізмом, виражає анархістсько-суб'єктивістське світосприйняття. Принципи авангардизму засвоїли такі літературно-художні течії, як експресіонізм, кубізм, футуризм, дадаїзм, сю­рреалізм, а також література "потоку свідомості, "новий роман", драма -аб­сурду та ін.

Причини виникнення модернізму:

1) Як реакція на суспільні проблеми. На рубежі ХІХ-ХХ ст. особливо після першої світової війни загострилась духовна криза. Свій внесок в руй­нування духовних засад культури в«если й революції. Почалася інтенсивна атеїзація свідомості значної частини людства. Утворився духовний вакуум, який потребував свого заповнення.

2) Причина криється у суто художніх субстанціях. Реалізм дещо "при­ївся читачеві". От письменники-модерністи і шукали нових, не набридлих публіці змісту і форм художніх творів.

3) Особистісні. Згадаймо літературних велетнів-реалістів XIXст.: Стендаль, Бальзак, Діккенс, Флобер, Золя, Достоєвський, Толстой. Молоді літератори стали тору­вати свої, нові "модерні" шляхи в літературі.

Отже, поява модернізму зумовлена як соціально-політичними, так і су­то художніми (і навіть особистішими) причинами.

Філософсько-світоглядними підвалинами модернізму були ідеї ірраціоналістичного волюнтаризму німецьких філософів Артура Шопенгауера (1788-1860 рр.) та Фрідріха Ніцше (1844-1900 рр.), інтуїтивізму французько­го мислителя Анрі Бергсона (1859-1941 рр.), психоаналізу австрійського філософа та лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда (1856-1939 рр.) та швейцар­ського психолога Карла Густава Юнга (1875-1961 рр.), екзистенціалізму французьких філософів та письменників Жана Поля Сартра (1905-1980 рр.), Альбера Камю (1913-1960 рр.) і німецького мислителя Мартіна Хайдеггера (1889-1976 рр.).

Більшість дослідників, пов'язує виникнення модернізму з експресіоні­змом (від франц. - вираження, виразність). У 1905 році в Дрездені виникає група "Міст", що об'єднала чотирьох студентів-архітекторів - ЕЛ.Йрхнера, Ф.Бейля, Е.Хеккеля та К.Шмідта-Ротлуффа. У своєму маніфесті, який з'явився рік по тому, вони назвали себе "молоддю, що несе відповідальність за майбутнє".

Найпослідовнішим провідником ідей експресіонізму був засновник та теоретик "Мосту" Ернст Людвіг Кірхнер (1880-1938 рр.). Для Кірхнера, лю­дини яскравого темпераменту, символом неспокійного, хаотичного світу, який є ворожим відносно "природної" людини, було сучасне місто. Саме місто, як уособлення зла, стало однією з провідних тем у творчості цього митця та його однодумців. Залите мертвотворним штучним світлом нічне місто з похмурими проваллями вулиць та провулків, що нібито ведуть у небуття, і населене примарними розгубленими істотами, дивиться на гляда­ча з полотен художника.

Вагомий внесок у розвиток експресіонізму зробив відомий австрійсь­кий художник Оскар Кокошка (1886-1980 рр.). Він - маляр і графік, драма­тург і артист-декламатор. Але всі прояви його таланту незмінно свідчать про схильність до експресіоністського світогляду та естетики.

Експресіонізм, який виник в живописі, так чи інакше виявився у всіх видах мистецтва. Він посідав суттєве місце в німецькій та австрійській пое­зії (Г.Тракдь, Ф.Верфель, ранній Й.Бехер). Риси експресіонізму притаманні прозі І.Франка та Ф.Кафки. Одним із провідних жанрів експресіонізму є публіцистична драма, або "драма крику", з її "вселенськими конфліктами", абстрагованим образом людини, уривчастою "телеграфною мовою", різкою пластикою (п'єси В.Хазенклавера, Г.Кайзера, Е.Толлера та ін.).

Розквіт європейського експресіонізму в цілому завершується на почат­ку 30-х років. Але його ідеї та прийоми продовжують впливати на творчість різних за своїми поглядами діячів культури, адже експресіонізму було при­таманне те, що є найхарактернішим для культури XXст. - загострено-контрастне бачення світу. Експресіонізм і сьогодні має своїх шанувальни­ків.

Ще одним художнім напрямом, який мав довгочасні наслідки та спри­чинив значний вплив на розвиток модерністського мистецтва, був кубізм (від франц. - куб). Він виник в Парижі також на початку століття. На думку деяких тогочасних теоретиків мистецтва, кубізм був "революційним пере­воротом", таким самим, що його зазнав живопис у добу Ренесансу. Так са­мо, як і експресіоністи, кубісти прагнули виразити свій внутрішній світ, вважаючи його єдиним джерелом творчого натхнення. Вони відмовились від таких традиційних художніх засобів, як передача тривимірного просто­ру, атмосфери, світла, і почали розробляти нові форми багатовимірної перс­пективи, які б дали змогу показати об'єкт з усіх боків у вигляді безлічі площин, які перетинаються між собою, утворюючи напівпрозорі чотирикутни­ки, трикутники, півкола. Все це, на думку кубістів, повинно не лише допо­могти глядачеві скласти об'ємне уявлення про об'єкт, але й показати вихід­ні форми речей. Конструктивна схожість усіх предметів, їх взаємозв'язок та взаємодія - ось що в першу чергу цікавило та хвилювало кубістів.

З кубізмом в різні часи була пов'язана творчість багатьох митців, про­те найголовнішу роль у становленні нового напрямку відіграли іспанець Пабло Пікассо (1881-1973 рр.) та француз Жорж Брак (1881-1963 рр.).

Найвідчутніше кубізм вплинув на радикальні кола модерністів, які вважали себе передовим загоном .авангардом нового мистецтва (звідси -"авангардизм"). Авангардисти прагнули повністю відмовитися від існуючих мистецьких традицій та норм і перетворити новизну виразових засобів на самоціль. Серед ранніх авангардистів, на яких вплинув кубізм, були італій­ські футуристи (від лат. - майбутнє). Про утворення футуризму заявив у 1909р. італійський письменник Філіппо Марінетті (1876-1944 рр.), наголо­шуючи на закінчені мистецтва минулого та народженні футуризму як мис­тецтва майбутнього. Відкидаючи традиційну культуру та її цінності, футу­ристи протиставили їй культ техніки та індустріальних міст (урбанізм). Су­часну людину, - вважав Марінетті, - дія мотору хвилює більше, а ніж по­смішка жінки чи сльоза дитини. Однодумцями Ф.Марінетті були художники У.Боччокі, Н.Карра, Л.Гуссоло, Дж.Балла, Дж. Соверені, їхні твори предста­вляли собою комбінацію площин та ліній, дисгармонію кольору та форми. Не випадково, що на відміну від інших європейських авангардистів, футуристи не обмежилися чистою естетикою, а стали на шлях політики, консо­лідуючись з найрадикальнішими рухами, зокрема з італійськими фашиста­ми.

У повоєнну добу виникають нові форми модернізму, які на відміну від довоєнних вже тяжіють до активного впливу на світ, до втручання в духовну, а іноді й у суспільну сферу людського буття. Зокрема, активну антиестетичність містив у собі дадаїзм , що народився ще в першу світову війну у нейтральній Швейцарії, де доля звела художників та поетів з ворогуючих країн Європи, їх об'єднувала ненависть до війни, до суспільства, яке пара­зитує на кривавій різні. Своїм ворогом вони вважали будь-які авторитет чи традицію і врешті-решт саме мистецтво. Дадаїсти не мали визначеної худо­жньої програми і займалися творчістю для того, щоб довести, що творчість теж ніщо. Безглуздість навколишньої дійсності та будь-яких проявів людсь­кої творчості підкреслювалась навіть терміном "дадаїзм". "Дада" по-румунськи означає "так, так", по-франиузьки хоббі (коник). Для німців це ознака безглуздої наївності, - писав один з^дадаїстів Г.Балл. Глузуючи над дійсністю, дадаїсти замість музичних концертів приголомшували публіку "брюїтйзмом" (від франц. - шум): били у сковорідки та каструлі. Замість поезії у загальноприйнятому розумінні вони пропонували слухачам набори випадкових слів та безглузді звукосполучення або читали одночасно вірші різних поетів. Замість малярства або скульптури демонстрували на вистав­ках праску з припаяними шипами (М.Рей) або нічний горщик та піссуар (М.Дющан). Їхні карнавальні вистави передували так званому перформенсарту, а використання предметів масового споживання як творів мистецтва було підхоплено попартом. Відраза до існуючого спо­собу життя та пов'язаної з ним культури у дадаїстів набрала форми анти-культури. Заперечуючи мистецтво як естетичну творчу діяльність, дадаїсти почали займатись коллажем та фотомонтажем (Г.Гросс, Дж. Хартфілд, Х.Хьок, К.Швіттерс у Німеччині), спорудженням механізмів та предметно-антропоморфних комбінацій. Дадаїсти вважали, що мистецтво утворює не­рівність поміж людьми, а слово "художник" звучить як образа. Дадаїзм роз­пався у першій половині 20-х років, проте своєю антихудожньою практи­кою, активним насадженням культу абсурду він сколихнув всю Європу та багато в чому визначив наперед подальшу еволюцію модернізму.

Настрої, які були спонукальним мотивом виникнення дадаїзму, сприя­ли появі сюрреалізму (франц. - надреалізм) - течії, що посідає одне з най­помітніших місць у складній культурній палітрі XXст. Перше ядро сюрреа­лістів утворювали молоді паризькі поети та письменники - Андре Бретон (1896-1966 рр.), Луї Арагон (1897-1982 рр.), Поль Елюар (1895-1953 рр.), Жак Превер (1900-1977 рр.), та ін., які групувались навколо журналу "Літе­ратура", що почав виходити з 1919 р. Пізніше в угрупування влились художники М.Ернст, А.Массон, Х.Міро, М.Дюшан, С.Далі, Р.Магрітт. Творча та теоретична платформа сюрреалізму вперше була визначена у 1924 р. Як випливало зі змісту першого та наступних маніфестів та декларацій нової течії, її представники вирішили замінити реальний, наочний світ містичним світом підсвідомого. Сновидіння, галюцинації та божевілля визнавались єдиним джерелом натхнення.

Розквіт сюрреалізму припадає на 1924-1938 рр. Найяскравішим пред­ставником сюрреалізму по праву вважається відомий іспанський художник Сальвадор Далі (нар. 1904 р.). Його картини являють собою ірраціональні комбінації суто реальних предметів, які мають натуральний вигляд, або па­радоксальним способом деформовані. Це може бути людська фігура з кар­тотечними шухлядами в животі ("Антропоморфна шафа", 1936 р.), годин-ник-серветка, що звисає зі столу ("Збереження пам'яті", 1931 р.), слони на довгих павучих ніжках ("Спокуса Св. Антонія", 1946 р.) тощо.

Наприкінці 40-х - початку 50-х років, усі школи західного мистецтва, зокрема сюрреалізм, були відсунуті на задній план абстракціонізмом (від лат. - далекий від дійсності). Найвідоміше визначення абстракціонізму на­лежить апологету цього напряму, французькому мистецтвознавцю та худо­жнику М.Сефору. Він називав абстрактним будь-яке мистецтво, яке не міс­тить у собі жодного нагадування про дійсність, жодного відгуку цієї дійсно­сті. Це - "безпредметне" мистецтво. Дійсно, на полотнах абстракціоністів важко знайти що-небудь, що нагадувало б звичайний світ, що оточує люди­ну.

Розквіт абстракціонізму припадає на другу половину XXст. Проте йо­го витоки слід шукати на початку століття, коли були створені перші абст­рактні композиції та здійснені спроби розробити відповідні теоретичні заса­ди. Першим художником та теоретиком абстракціонізму вважається Василь Кандінський. Його захоплення експресіонізмом було недовгим і вже в 1912р. в книзі "Про духовне в мистецтві" він висловлює кредо абстракціо­нізму.

Нове покоління абстракціоністів, яке прийшло в мистецтво після дру­гої світової війни (Дж.Поллок, В. де Кунінг та ін.), продовжуючи пошуки абстракціоністів початку століття, розробили нові прийоми та засоби. Зо­крема американський живописець Джексон Поллок (1912-1956 рр.) став засновником "абстрактного експресіонізму". Він зробив акцент на самому 112