Реферат: Тенденції розвитку управлінської думки. Методи досліджень у психології управління
На зламі століть у розвитку управлінської думки проявляються такі тенденції: професіоналізація науки управління. Завдяки виданню величезної кількості робіт з управління, поширенню програм навчання з менеджменту, узагальненню управлінського досвіду різних країн, широким міжнародним контактам учених управлінська мудрість усе більше стає надбанням усіх, хто її потребує;
Управлінська думка все більше звертається до здорового глузду, простих істин, добре засвоюваних рецептів, доступних для розуміння й використання тими, хто несе нелегкий тягар управління чи обирає цей шлях;
•орієнтація на кількісне збільшений, багатоскладовість управлінського апарату, посилення диференціації управлінської праці. На сучасному етапі суспільного розвитку потреба в керівниках не зменшується, а, навпаки, збільшується. Наприклад, частка адміністративно-управлінських працівників у загальній чисельності зайнятих навіть в обробній промисловості США підвищилася з 15 % (кінець 50-х років XX ст.) до ЗО % (середина 80-х). А в деяких фірмах ця частка сягає й 70-80 %. Не спостерігається помітних тенденцій до скорочення держапарату і в провідних країнах Заходу; посилення технічної оснащеності та технологічне ускладнення управлінської праці.
Сучасна управлінська праця внаслідок широкого використання досягнень сучасної цивілізації (комп'ютери; різна оргтехніка; усілякі засоби обробки, передавання та нагромадження інформації; засоби, що дають змогу майже миттєво встановлювати зв'язок з найвіддаленІшими точками світу, й ін.) став принципово іншим навіть порівняно з минулим десятиліттям.
Дія цієї тенденції суперечлива. З одного боку, управлінська праця в результаті технологізації спростилася і стала оперативнішою, з іншого — це спричинило ускладнення діяльності керівника з огляду на ряд причин.
Розвиток науково-технічного прогресу змушує приймати рішення в набагато коротші терміни, ніж раніше. Означився ряд серйозних психологічних проблем у взаєминах «людина — машина». Технологізація управлінської праці вимагає суворішого підходу до прийняття управлінських рішень, оскільки в умовах тісного взаємозв'язку між усіма ланками системи управління посилюються ризик і негативні наслідки неправильних рішень; орієнтація на людину як на найвищу цінність в усьому процесі управління.
У центрі сучасних концепцій управління перебуває людина. Вона розглядається як найвища цінність в організації. Виходячи із цього, усі системи управління націлені на пробудження різноманітних здібностей працівників для того, щоб задіяти їх максимальною мірою в процесі спільної діяльності, щоб людина прагнула до процвітання організації, у якій вона працює.
З огляду на все це було розроблено різні моделі управління, головним для яких є те, що в центрі їхньої уваги перебуває людина, Такі моделі, попри всі розбіжності між ними, як правило, містять чотири взаємозалежних блоки: персонал організації, ретельний облік знань і здібностей працівників, стиль і культуру ділових взаємин в організації, довгострокові цілі розвитку організації.
Управління як соціальний процес не в усьому підпорядковується дії інструкцій і формулярів, не завжди прогнозується. Крім формально встановленої посадової субординації, між членами організації існує найскладніша система неформальних зв'язків, соціальних залежностей і міжособистісних відносин.
Під впливом особистіших факторів відбувається неконтрольовапий перерозподіл функцій керівництва, прав і посадових обов'язків, відповідальності та повноважень. Реальні функції, права Й обов'язки конкретної особи можуть істотно відрізнятися від передбачених посадовими інструкціями. От чому заходи з раціоналізації управлінської діяльності не завжди приводять до успіху; не враховуються індивідуальні особливості працівників, психологічний аспект їхнього ставлення до начальства, підлеглих, до дорученої справи і, зрештою, до самих себе.
Отже, сучасна наука управління послідовно змінює орієнтацію в напрямі соціологізації й психологізації. Нині пошук шляхів активізації людського фактора всередині організації та врахування соціально-психологічних особливостей персоналу визнано вирішальною умовою для підвищення ефективності спільної діяльності будь-якої організації. Усе частіше підкреслюється необхідність багатосторонньої розробки психології управління як особливої, окремої галузі психологічної науки зі своїми об'єктом і предметом дослідження.
Глибокі зміни в суспільстві на межі XX і XXI ст. зумовили інтерес до соціального знання, увагу до проблем взаємозв'язку між суспільством і особистістю, керівником і підлеглим.
Серед дисциплін, що вивчають суспільство й суспільні відносини, не останнє місце посідає психологія управління. Вона покликана інтегрувати знання про психологічний зміст управлінських рішень.
Як уже було сказано, заходи з раціоналізації управлінської діяльності не завжди приводять до успіху, оскільки не враховуються індивідуальні особливості працівників, психологічний аспект їхнього ставлення до дорученої справи й до самих себе. Вивчити й врахувати ці проблеми в управлінській діяльності дає змогу психологія управління.
Термін «психологія управління» почав поширюватися в СРСР у 20-ті роки минулого століття. На II Всесоюзній конференції з наукової організації праці (НОП) (березень 1924 р.) одна з доповідей була повністю присвячена психології управління й пов'язаним з нею проблемам. Психологія управління була покликана вирішити два завдання: «підбір співробітників відповідно до виконуваних функцій і відповідно до їх індивідуальних особливостей; вплив на психіку працівників через стимулювання...»
У численних роботах з наукової організації праці (праці А. К. Гастєва, В.В. Добриніна, П.М. Керженцева, С.С. Чахотіна й ін.), що вийшли у 20- 30-х роках, містилося чимало цікавих підходів до вирішення психологічних проблем управління. Однак недостатній рівень розробленості цих проблем не дав психології управління можливості виділитися в самостійну сферу знань. У середині 60-х років усе більш активною стає взаємодія між психологічними знаннями та теорією і практикою управління.
Серед дослідників минулого одними з перших питання про необхідність розробки психології управління як науки поставили Є. Е. Вендров і Л.І. Уманський. Як основні аспекти психології управління виробництвом вони розглядали соціально-психологіч-ні проблеми виробничих груп і колективів, психологію особистості та діяльності керівника, питання підготовки й підбору керівних кадрів тощо. Іншу точку зору висловив А. Г, Ковальов, включивши до сфери психології управління лише соціально-психологічну проблематику.
Психологія управління має два основні джерела свого виникнення й розвитку. Особливістю сучасного етапу суспільного розвитку є те, що людина виступає і об'єктом, і суб'єктом управління. Це вимагає вивчення і врахування психічних даних про людину із цих двох точок зору; потреби розвитку психологічної науки. Коли психологія перейшла від феноменалістичного опису психічних явищ до безпосереднього вивчення механізмів психічного, то як першочергове постало завдання управління психічними процесами, станами, властивостями й у цілому діяльністю і поведінкою людини. Поступово в розділах про трудову діяльність виділилося самостійне питання про психологію управлінської діяльності. Розвиток психології управління відтоді відбувається за двома взаємозалежними напрямами — у надрах психології й у суміжних галузях знання. На межі XX і XXI ст. психологія управління переживає особливо інтенсивний розвиток, ЇЇ ідеї і практичні рекомендації стають модним віянням. Саме в цей період з'явилася велика кількість книг із психолого-управлінської проблематики. Для цього періоду характерний ряд рис:
• прикладний характер проблем, які досліджує психологія управління. Більшість виданої в цей період літератури є, по суті справи, настільними посібниками для керівників різних рівнів;
• інтеграція психолога-управлінського знання, що відбувається шляхом об'єднання досягнень різних галузей науки. Образно кажучи, своєрідне «свідоцтво про народження» психології управління ще тільки заповнюється, й у ньому зроблено лишеперші записи;
• головний наголос робиться на розгляді особливостей управлінця у сфері бізнесу та ділових відносин, менше уваги приділяєтьсяіншим галузям знань. Є спроби звести психологію управління до психології менеджменту.
Наразі склалися дві точки зору на об'єкт психології управління. Так, відповідно до першої, її об'єктом є системи «людина — техніка» і «людина — людина*., розглянуті з метою оптимїзацїї управління цими системами (функціонально-структурний аналіз управлінської діяльності; інжеперно-психологічний аналіз побудови й використання автоматизованих систем управління (АСУ); соціально-психологічний аналіз виробничих та управлінських колективів; взаємини людей у них; дослідження психології керівника, відносин між керівником і керованими, психологічних аспектів підбору й розміщення керівних кадрів, психолого-педагогічних питань підготовки кадрів керівників).
Відповідно до іншої точки зору, об'єктом психології управління може бути лише система «людина — людина*, що розглядається також з метою оптимізації управління цією системою. Поряд із нею розглядається ще ряд підсистем: «особистість — група», «особистість — організація», «група — група», «група — організація», «організація — організація».
Що ж до предмета психології управління, тобто того, що саме вивчає ця наука, то в найбільш загальному вигляді він являє собою психологічні аспекти процесу керівництва різними видами спільної діяльності та міжособистісного спілкування в організаціях, тобто психологічні аспекти управлінських відносин. Конкретний прояв предмета психології управління можна подати в таких рівнях психолога-у правлінської проблематики:
1) психологічні аспекти діяльності керівника;
2) психологічні особливості управлінської праці взагалі, її специфіка в різних сферах діяльності;
3) психологічний аналіз особистості керівника, психологічні вимоги до особистіших якостей керівника;
4) психологічні аспекти ухвалення управлінського рішення;
5) індивідуальний стиль управління керівника та проблеми його коригування; психологічні аспекти діяльності організації як суб'єкта та об'єкта управління:
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--