Реферат: Теорії походження людини
1. Основні теорії походження людини
2. Теорія Чарльза Дарвіна
3. Основні етапи еволюції людини
4. Антропогенез
Висновок
1. Теорії походження людини
Проблема походження людини цікавила людство у всі часи. Це одна з найбільш важливих проблем природознавства. Тлумачення загадки походження людини завжди залежало від ступеня культурного та суспільного розвитку. Первісні люди вважали, що їх предки походять від тварин. Так, американські індійці з племені ірокезів вважали своїм прародичем болотяну черепаху, деякі племена Східної Африки — гієну. Індійці Каліфорнії вірили у те, що вони нащадки степових вовків — койотів.
У біблейського міфу про створення людини є, проте, і більш древні попередники. Набагато старше його, наприклад, вавілонська легенда, згідно якої людина була виліплена з глини, змішаної з кров'ю бога Біла. З глини ж виліпив людину і староєгипетський бог Хнум. Взагалі глина — основний матеріал, з якого боги ліпили людей в легендах багатьох племен і народів. Деякі з народностей навіть появу рас пояснювали кольором використовуваної богами, глини: з білої — біла людина, з червоної — червоний і коричневий і т.п.
Подібні уявлення існували серед людей століттями. І зараз існує гіпотеза, яка стверджує, що людина була створена надприродною істотою Богом.
Але одночасно ще в давнину зародилася і інша думка — ідея про природне походження людини. Спочатку вона була просто здогадкою, яка несла в собі зерно істини. Так, давньогрецький мислитель Анаксимандр з Мілета (VII—VI ст. до н.е.) вважав, що живі істоти виникли з мула, нагрітого сонцем, і що поява людей також пов'язана з водою. Їх тіла, на його думку, спочатку мали рибоподібну форму, яка змінилася, як тільки вода викинула людей на сушу.
І тоді ж, в античні часи, виникла думка про схожість людини і мавпи. Ганнон з Карфагена вважав, наприклад, що горили західно-африканського побережжя — люди, покриті шерстю. Такі уявлення цілком зрозумілі: людиноподібні мавпи здавна вражали людей своєю схожістю з людиною і нерідко їх називали "лісовими людьми". І пізніше думка про спорідненість людини і мавпи приходила в голову багатьом ученим.
Відповісти ж на питання про виникнення та розвиток людини, ґрунтуючись лише на анатомічних дослідженнях і порівнянні людей з найближчими до людини ссавцями (перш за все з мавпами), було неможливо. В першу чергу слід було вирішити у всій повноті проблему закономірної еволюції природи в цілому.
Розвиток мореплавання, великі географічні відкриття відкривали людям все новий вигляд тварин і рослин. Вперше класифікацію рослин і тварин склав шведський вчений Карл Лінней. Результати своєї роботи він виклав у працях: "Система природи" та "Філософія ботаніки". Він одним із перших звернув увагу на дивну подібність людини і людиноподібних мавп, об'єднавши їх в одне сімейство – ряд Приматів. Саме за пропозицією К. Ліннея людина одержала родову і видову назву – Homo sapiens – людина розумна. Можна сказати Карл Лінней заклав фундамент теорії Дарвіна.
Першу гіпотезу про походження людини запропонував Жан Батист Ламарк. Він висловив гіпотезу про природне походження людини від давніх мавп, які перейшли до прямоходіння. Вчений вбачав рушійну і спрямовану силу еволюційного процесу в непізнаному внутрішньому прагненні природи до прогресу. Еволюційні зміни, на думку Ламарка, мають пристосовний характер. Зокрема, пристосовні зміни рослин і тварин виникають під безпосереднім дією факторів навколишнього середовища. Свої еволюційні ідеї найбільш повно Ж. Б. Ламарк виклав у праці "Філософія зоології", яку було опубліковано в 1809 р. Ламарк виділяє два основних напрямки еволюції: градацію (східчасте підвищення рівня організації) та пристосувальну диференціацію видів. І хоча Ламарк не зміг розкрити причин людського генезису, його ідеї зробили величезний вплив на розвиток наукової думки, зокрема великого англійського природодослідника Ч. Дарвіна.
2. Теорія Чарльза Дарвіна
Англійський натураліст, Чарльз Дарвін у своїх роботах "Походження людини та статевий добі" (1871 р.) і "Про вираження емоцій у людини і тварин" (1872 р.). Він узагальнив величезний матеріал, що був накопичений до 70-их років XIX ст. та довів, що людина принципово не відрізняється від інших видів тварин і її еволюція відбувалася під дією тих же біологічних чинників еволюції — спадкової мінливості, боротьби за існування, природного добору. Ці ідеї Ч. Дарвін підтвердив багатьма незаперечними доказами. Наведені ним докази тваринного походження людини у найзагальнішому вигляді зводяться до:
порівняльно-анатомічної схожості (подібної будови) людини та інших тварин;
порівняльно-ембріологічної схожості (подібності зародків) людини й тварин;
наявності у людини рудиментів та атавізмів.
Таким чином, Ч. Дарвін, досліджуючи проблему природного походження людини, звернув основну увагу на людину як на біологічний вид — Ноmo sapiens. У той же час людина відрізняється від усіх тварин, включаючи людиноподібних мавп, якісною своєрідністю. Детально розглянув Дарвін і "спосіб" розвитку людини від якоїсь нижчої форми. Творець еволюційної теорії постарався врахувати при цьому всі можливі чинники: вплив середовища, тренування окремих органів, зупинки в розвитку, зв'язок між мінливістю різних частин організму. Він відзначив, що величезна перевага в порівнянні з іншими видами живих істот люди одержали завдяки прямоходженню, формуванню руки, розвитку мозку, виникненню мови. Всі ці властивості, на думку Дарвіна, людина придбала в процесі природного відбору.
Порівнюючи розумові здібності людини і тварин, Ч. Дарвін зібрав велику кількість фактів, що доводять, що людини і тварин зближують не тільки деякі інстинкти, але і зачатки відчуттів, цікавість, увагу, пам'ять, наслідування і уяву. Учений розглядав також проблему місця людини в природі. Він висловив припущення, що нашими предками були мавпи "людиноподібній підгрупі", які, проте, не були схожі ні з однією з мавп, що нині живуть. Прабатьківщиною людини Дарвін рахував Африку.
Ця особливість виділяє людину серед інших представників усього тваринного світу і полягає в тому, що вона є істотою біосоціальною. На біосоціальну природу людини вказував Ф. Енгельс. У роботі "Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину" (1876 р.) він показав, що саме соціальний, тобто суспільний спосіб життя і колективна праця виділили людину з тваринного світу, а сам процес праці став основним фактором, що змінив природу людини.
Отже як ми бачимо існує багато теорій походження людини. На сьогодні основними теоріями походження людини вважаються теорія Дарвіна і теорія зовнішнього втручання. У простому варіанті остання теорія передбачає людей нащадками інопланетних істот. Складніші варіанти теорії припускають також можливість породження людини розумної методами генної інженерії, управління еволюційним розвитком земного життя силами позаземного сверхразума і т.п. На сьогодні учені так і не пришли до єдиної думки, як появилася людина.
3. Основні етапи еволюції людини
людина еволюція дарвін антропогенез
Згідно з палеонтологічними даними, від примітивної групи давніх ссавців — комахоїдних — близько 35 мли. років тому відокремилася група тварин, від якої походять примати. Із сучасних форм найбільш близькими до них є тупайя – нижчі серед сучасних приматів. Із приматами, особливо з напівмавпами, їх зближує будова черепа, збільшені розміри мозку поряд із редукованим нюховим відділом, свобода рухів великих пальців кистей та ін.
Викопні антропоїди. Від предків сучасних тупайя у палеогені кайнозойської ери відокремилася гілка, яка дала предків сучасних людиноподібних мавп — парапітеків: невеликі тварини, які мешкали на деревах і харчувалися рослинами й комахами. Їх щелепи й зуби були подібні до щелеп і зубів людиноподібних мавп.
Від парапітеків походять пропліопітекі: невеличкі мавпи, які харчувалися рослинною їжею. Згодом від них виникли орангутанги, гібони та дріопітеки (вимерле відгалуження деревних мавп — дріопітеки, які з'явилися 17-18 млн років тому в неогені і вимерли близько 8 млн років тому).
За 10 млн років життя в тропічних лісах у дріопітеків сформувалися передні кінцівки, пристосовані до пересування по деревах і добування їжі, великий головний мозок з добре розвинутими руховими відділами. Сучасні антропологи припускають, що популяції дріопітеків розселилися в різних місцях: предкові форми сучасних людиноподібних мавп — у дощових тропічних лісах (де вони пересувалися, в основному чіпляючись передніми кінцівками за гілки, — тут утворилося два види мавп: горила й шимпанзе). Інші популяції заселили відкриті простори, де наші предки були змушені спинатися на задні кінцівки, для того щоб краще обдивлятися місцевість.
Звільнення верхніх кінцівок від функції пересування (поряд з розвинутим головним мозком, органами чуття і стадним способом життя) було необхідною адаптацією для розвитку майбутньої трудової діяльності. Припускають деякі з популяцій дріопітеків започаткували еволюцію попередників людини. Таким чином, у палеогені лінія людей (родина Гомініди — Прямоходячі примати) відокремилася від лінії, яка веде до сучасних людиноподібних мани.
У передгір'ях Гімалаїв в Індії, Пакистані, Південно-Східній Африці, на Близькому Сході і в Центральній Європі було знайдено рештки великої мавпи — рамапітека. Згодом вдалося визначити, що рамапітеки жили близько 814 млн років тому. У цей час, як показують палеокліматичні дані, клімат на Землі стан набагато холоднішим і на місці тропічних лісів почали формуватися савани. Саме в цей час рамапітеки "вийшли з лісу" і почали пристосовуватися до життя на відкритому просторі. Причиною такої перебудови, можливо, був пошук їжі, якої стало менше в джунглях, або потреба уникнути якихось сильних хижаків.
На відкритому просторі необхідною стала фізична перебудова організму мавпи: перевагу мали ті особини, які могли довше протриматися на двох ногах у випрямленому положенні.
Наступна група австралопітеки (південні мавпи) — вимерла група гомінідів (рештки скелетів знайдено в Південній Африці) — вели груповий спосіб життя й займалися полюванням і збиранням. Почали освоювати вогонь. Вони жили близько 8-5 млн років тому, систематично використовували природні предмети (камені, палиці, кістки й т.п.) як знаряддя праці. Будова зубної системи австралопітеків показує, що ці тварини були всеїдними, а слабкий розвиток іклів узгоджувався з припущенням про те, що функції нападу й захисту в них повинні були перейти до верхніх кінцівок.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--