Реферат: Теорія і методологія менеджменту
У розвиток управлінської науки істотний внесок зробили такі українські вчені, як Остап Терлецький (1850— 1902), Михайло Павлик (1896—1977), Михайло Драгоманов (1841—1895), Микола Зібер (1844—1888), Сергій Подолинський (1850—1891), Михайло Туган-Барановський (1865—1919), Іван Вернадський (1821—1884), Григорій Цехановецький (1833—1898), Костянтин Воблий (1876— 1947) та ін.
Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської науки, узагальнення досвіду розвинутих країн світу, глибинних традицій управлінської діяльності в українських організаціях, починаючи з княжих часів. Розвиток українського менеджменту відбувається в руслі трансформаційних процесів економіки України на сучасному етапі.
7. Підхід до управління з позиції виділення різних наукових шкіл
Формування управління як науки, як галузі наукових досліджень частково було відгуком на потреби великого бізнесу, частково - спробою скористатися перевагами нової техніки, а частково зумовлене науковими розробками найбільш ефективних методів виконання робіт.
Відомо чотири основні підходи, що внесли суттєвий вклад у розвиток теорії та практики управління, а саме:
- підхід з позицій виділення наукових шкіл в управлінні;
- процесний підхід;
- системний підхід;
- ситуаційний підхід.
Важливим також є розгляд підходів до управління з позиції виділення різних наукових шкіл.
Школа наукового управління (1885—1920 pp .)» . Засновником школи наукового управління вважається Фредерік Тейлор, що працював у металургійній компанії. Своїми експериментами і науковими працями він намагався довести, що розроблені ним методи наукової організації праці і сформовані на їх підставі «принципи наукового менеджменту» здійснять революцію у виробництві, замінять авторитарні методи управління на більш раціональні наукові підходи. Головні свої ідеї Тейлор сформулював у вигляді принципів «наукового управління»:
— розробка оптимальних методів виконання роботи завдяки науковому вивченню витрат часу, затрачених рухів і зусиль працівників;
— абсолютне дотримання розроблених на наукових підставах стандартів і правил;
— підбір, підготовка і розстановка працівників на ті робочі місця і завдання, на яких вони принесуть найбільшу користь;
— оплата за результатами (менші результати — невелика оплата, більші результати — вища оплата);
— використання функціональних менеджерів, які забезпечують виконання робіт і їх контроль за спеціалізованими напрямами;
— підтримка товариських відносин між працівниками і менеджерами.
Значний внесок у розвиток цієї школи зробив американський промисловець, король автомобілебудування США Генрі Форд (1863—1947 pp.), ім'я якого стало символом XXст., зразковим утіленням «американської мрії». Саме Г. Форд сформулював організаційно-технічні принципи управління, якими і користувався в своїй практичній діяльності.
Крім Тейлора і Форда школу наукового управління вдосконалювали Г.Емерсон, Френк і Лілія Гілберт, Генрі Гант, А.Хопф та ін.
Класична школа управління(1920—1950 pp .). «Батьком» класичного менеджменту вважається французький підприємець і інженер Анрі Файоль (1841—1925 pp.), який створив першу цілісну класичну школу управління і сформулював її основні принципи і функції.
Основні принципи адміністративного управління А.Файоля:
1. Влада невіддільна від персональної відповідальності.
2. Розподіл праці за спеціалізацією (але у цьому процесі є межа, за якою ефективність управління падає),
3. Єдність розпорядження, або єдиноначальність (що суперечить функціональному підходу до управління, введеному Ф.Тейлором).
4. Дисципліна, обов'язкова для всіх, що передбачає взаємоповагу керівників і підлеглих, дотримання укладених угод.
5. Єдність управління за принципом «один керівник і єдиний план для сукупності операцій, що мають спільну мету».
6. Підпорядкування індивідуальних інтересів загальному.
7. Справедлива винагорода для всіх .
8. Спеціалізація, у межах розумного, яка послаблюється із збільшенням масштабів підприємства.