Реферат: Цілі, функції, методи лобістської діяльності крізь призму теорії держави і права

Спорідненість явищ, на думку Ю. Зущіка, полягає в такому: «Процеси лобіювання і протекції – це начебто дві сторони однієї медалі, нерозривні фази одного процесу прийняття рішень. Лобіювання можна розглядати як запит зацікавленої сторони щодо реалізації інтересів, а протекцію – як відповідь уповноважених осіб на цей запит. Якщо суб’єктом лобіювання часто є група впливу чи безпосередньо підприємці, то суб’єкт протекції – особи або група осіб (чиновники чи парламентарії), що безпосередньо приймають рішення» [9, с. 12].

Не можна не погодиться з подібною позицією, але усе ж таки варто зупиниться на відмітних рисах цих явищ.

Як уже неодноразово зазначалося, сприйняття громадськістю лобістської діяльності в Україні трохи перекручене і тому під лобізмом часто розуміють дії, що власне кажучи, не є такими.

Отже, лобізм відрізняється від протекціонізму не тільки властивими йому здоровими, конструктивними елементами, але й тим, що:

1) якщо протекціонізм втілюється в уже прийняті рішення своїм незаслуженим заступництвом різним категоріям суб’єктів правовідносин, то лобізм впливає на сам процес створення й ухвалення рішення;

2) ті, хто проводить протекціоністську політику, заздалегідь знають адресатів, стосовно яких проводяться «благодійні дії». Лобістська ж діяльність сама повинна кваліфіковано і вміло привернути увагу до проблеми, що хвилює, і змусити керівників захотіти прийняти необхідне рішення.

Найчастіше лобізм ототожнюють з корупцією. З моменту свого народження слово «лобізм» найчастіше вживали як синонім слова «корупція», оскільки «вплив доларом – один із могутніх, якщо не самий могутній метод тиску в руках лобістів…» [4, с. 6]. Подібне відношення збереглося й сьогодні, на що вказує наступні положення: «ознаками корисливого зловживання впливом фактично володіє оплачуваний лобізм» [5, с. 94].

Вітчизняні СМІ наводять численні факти корупції на всіх рівнях державної влади, коли в процесі лобіювання використовується прямий тиск на представників владних структур, погрози, підкуп, шантаж. Лобізм, корупція не є чисто вітчизняним явищем. Скандали навколо цієї проблеми періодично спалахують і в країнах, де лобізм легальний і вже давно й активно розвивається. У цьому зв’язку, можна навести приклад відвертого підкупу членів конгресу. Так, «у період дебатів у конгресі з питання військової допомоги нікарагуанським «контрас» у 1986 р. представники адміністрації запропонували одному законодавцю солідну грошову суму, іншому – 15 – поверховий будинок» [1, с. 15].

Корупція практично завжди супроводжувала скандалам навколо обслуговуючих державну машину і владу імущих, оскільки, джерелами лобізму і корупції є: прийняття нормативних актів; виконання бюджетів різних рівнів і розподіл кредитів; порушення з боку посадових осіб у військовому відомстві, правоохоронних органах і спецслужбах, тобто структурах, визнаних запобігати і розслідувати діяльність корупціонерів [2, с. 5].

За лобізмом практично скрізь стоять гроші, питання власності, економічні і соціальні права, але в кожній окремій країні лобізм відрізняється тим, як він шукає вихід своїм методам і цілям.

Лобізм в Україні існує в його самому гіршому варіанті, тобто вже кілька років переживає пік криміналізації. «У суспільстві, де широко поширені тіньові зв’язки і, відповідно, установки на них, предметом купівлі-продажу стають і рішення, прийняті органами влади» [3, с. 126]. Причин для цього багато:

– перехідний стан економіки, коли в короткий термін зважуються завдання, що переводять її в новий соціально-політичний режим: масова приватизація, багатоукладна економіка, становлення нових форм ведення господарської діяльності (комерційні банки, біржі, фінансово-промислові групи тощо);

– реформування податкової системи;

– проблеми у грошово-кредитній системі;

– політична система, так само як і економічна, знаходиться в реформованому стані.

Так, у цих умовах викорінити корупцію дуже складно.

По-перше, відбувається активізація представників різних форм господарської діяльності, що прагнуть відстояти свої інтереси у владних структурах, і одержати від них очікувані «блага». Інтереси, що відстоюються, більшою мірою стосуються перерозподілу різних ресурсів. Найчастіше боротьба за певні блага, привілеї, пільги ведеться потужними методами і виходить за рамки моральних і правових норм. Самим поширеним із таких методів можна є підкуп посадової особи 4, с. 219].

По-друге, поки чиновник отримує зарплату у півтори тисячі гривень, він не упустить можливість продати той чи інший адміністративний ресурс [5, с. 11].

Незважаючи на те, що згідно з ожеговським визначенням під корупцією варто розуміти «підкуп хабарами, продажність посадових осіб і політичних діячів», «не можна ставити знак рівності між корупцією і лобізмом» [17, с. 231]. Корупція і хабарництво – це не лобізм, а дії, що підпадають під конкретні норми кримінального права. Лобізм – явище багатопланове, як і всі явища нашого життя, а лобістська діяльність, не більш негожа, ніж інші види суспільної діяльності. Так «торгівлю ніхто не стане засуджувати лише через те, що хтось протизаконно торгує, наприклад, наркотиками» [3, с. 18].

Більшість дослідників сходяться на думці, що лобізм – невід’ємне і повноправне явище демократичної політичної системи, неминуча приналежність суспільства, що допускає економічний і політичний плюралізм як норму своєї життєдіяльності. Головне достоїнство лобізму, на наш погляд, полягає у створенні легітимних можливостей для участі у виробленні і прийнятті рішень як найбільш зацікавлених суспільних груп, так і високо компетентних фахівців [6, с. 112].

У свою чергу, корупція – зворотний бік лобізму. Корупція – «це соціальне явище, що полягає у розкладенні влади, коли державні службовці й інші особи, що уповноважені на виконання державних функцій, використовують своє службове становище, статус і авторитет займаної посади в корисливих цілях для особистого збагачення чи в групових інтересах» [7, с. 41].

Першопричину виникнення і росту корупції необхідно шукати в глибинній егоїстичній мотивації поведінки частини чиновників, а також у тих умовах, що породжують у них прагнення до наживи шляхом використання владних повноважень і службового становища. У зв’язку з цим можна сказати, що корупція – «явище скоріше психологічне, пов’язане з внутрішнім світом чиновників, що переходять грань моральності на певний час або залишаються за цією гранню назавжди» [2, с. 4].

Корупція, як вірно зазначає М. Мельник, є своєрідним відображенням політичних, економічних, ідеологічних, інших соціальних явищ та процесів, які мають місце у суспільстві та державі, результатом недосконалого функціонування державних та суспільних інститутів, закономірною реакцією членів суспільства на вади суспільного розвитку [8, с. 12].

Корупція сьогодні стала повсякденним явищем, придбала всеохоплюючий, епідемічно-корозійний характер, і викорінити це явище до кінця практично неможливо, але зробити певні кроки щодо мінімізації корупції необхідно. Корупція – «це корозія влади. Як іржа роз’їдає метал, так корупція руйнує державний апарат і роз’їдає моральні устої суспільства» [9, с. 11]. Корупція – явище, що породжується недосконалістю влади, і «тільки влада може з корупцією упоратися» [6, с. 73].

Причини виникнення і процвітання корупції О.В. Малько вбачає в недосконалості і слабкості багатьох суспільних і державних інститутів. Для їхнього загального оздоровлення необхідний комплекс зміцнювальних заходів, у тому числі й правових. Серед правових заходів особливе місце займають заходи правотворчі [1, с. 80–81].

Ряд фахівців сходяться на думці, що істотно обмежити зростання корупції можливо за умови впровадження ефективного антикорупційного законодавства, серед якого фахівці виділяють і законодавство про лобізм [2], [3], [4, с. 88–91], [5, с. 44–48]. Окремі автори навіть наголошують на тому, що закон про лобізм «один із головних засобів боротьби з корупцією» [6, с. 146].

Так, «визначення правил демократичного лобіювання має істотно звузити можливості для так званого корупційного лобізму, який базується на кримінальних технологіях, і який, за даними деяких дослідників, набув в Україні значного поширення» [7, с. 15].

Таким чином, щоб відвертий і всезростаючий підкуп лобістами посадових осіб остаточно не знищив авторитет влади, необхідно поставити лобізм під контроль суспільних і державних інститутів, тобто необхідно прийняти закон про лобізм. Тим більше, що «законодавство про лобізм відноситься до антикорупційного» [8, с. 23].

Таким чином, юридично чітко регламентована система лобізму може значною мірою сприяти: забезпеченню гласності і передбачуваності політичних процесів; цивілізованому обмеженню сфер діяльності апарата державної влади, його відкритості для контролю з боку громадського суспільства; розширенню кола активних учасників політичного процесу; контролю над механізмом впливу приватних інтересів і органів влади, створенню додаткових перешкод на шляху корупції.

К-во Просмотров: 182
Бесплатно скачать Реферат: Цілі, функції, методи лобістської діяльності крізь призму теорії держави і права