Реферат: Цілі, функції, методи лобістської діяльності крізь призму теорії держави і права

Безсумнівно, що в кожному конкретному випадку переслідуються різні цілі. Це залежить і від сфери громадського життя, де відбувається лобістська діяльність, і від якісного рівня державних структур, від якісного складу самих «груп тиску» і від багато чого іншого. При всьому різноманітті існуючих цілей можна виділити ряд загальних цілей, переслідуваних лобістами.

Переважно переслідуються соціально-економічні цілі, що пов’язані з рішенням питань власності і прав розпорядження нею; наданням прав на ведення конкретної діяльності; державним замовленням; квотами, ліцензіями; тарифами на енергоресурси; економічними і податковими пільгами; фінансуванням соціальних програм [9, с. 47].

Перераховані цілі є основними для лобістських структур практично у всіх країнах і Україна не є виключенням. Якщо звернутися до вітчизняної практики, то аналіз прийнятих указів Президента і постанов Уряду, їхніх розпоряджень може послужити прямим підтвердженням сказаному. У цьому немає нічого парадоксального, адже кінцева мета всієї кулуарної боротьби – гроші і влада над каналами руху фінансових ресурсів.

Хоча «соціальний», «екологічний» лобізм, зрозуміло, переслідує інші цілі, він намагається ще й вирішити спектр інших питань.

Отже, незважаючи на існування основного напрямку дії, у лобізму може бути безліч розгалужених цілей. Спрямовуючись на поставлені цілі, лобізм може виявити себе в різних сферах політичної системи суспільства.

Ефективність лобіювання залежить від сукупності факторів, тобто від технологій лобіювання. Під технологією лобіювання розуміється сукупність засобів, форм, методів і процесів впливу зацікавлених груп на органи влади, навколишнє середовище й один на одного. В окремих випадках уявляється, що задіяні ресурси і витрачені сили є непропорційно великими у порівнянні з отриманим результатом. У будь-якому разі, це питання є одним із самих дискусійних у зарубіжній політичній науці і вимагає окремого висвітлення.

У залежності від того, які методи більшою мірою використовуються в лобістській діяльності, можна говорити про те, наскільки вона відповідає цивілізованим чи нецивілізованим нормам.

В основному спектр застосовуваних методів залежить від об’єкта впливу, однак більшість методів є універсальними.

Лобіювання буває прямим і непрямим (опосередкованим). Пряме лобіювання своїм змістом має методи безпосереднього впливу на осіб, які приймають рішення, що здійснюється через представників організованих інтересів [7, с. 33]. Воно може виражатися у таких формах:

1) безпосередній контакт у процесі підготовки і доробки проекту рішення з особами, що приймають їх;

2) надання особам, які приймають рішення, інформації щодо завдань, які можуть бути вирішені у випадку ухвалення певного рішення, чи щодо наслідків (позитивних і/чи негативних) реалізації рішення, проект якого розробляється;

3) проведення експертизи проекту рішення;

4) приватні зустрічі кулуарного характеру;

5) виступ на парламентських слуханнях шодо обговорення законопроекту;

6) проведення круглого столу, конференції, суспільних слухань тощо, по проекту рішення, що готується, із запрошенням осіб, що приймають рішення.

Непряме лобіювання складається в опосередкованому впливі на осіб, які приймають рішення, для того, щоб було відкинуто або, навпаки, прийнято рішення відповідного змісту.

Серед форм непрямого лобіювання можна назвати:

1) організацію різних кампаній з метою формування певної суспільної думки;

2) фінансування виборчих кампаній кандидатів, що виступають з позицій, близьких відповідній зацікавленій групі;

3) розсилання інформаційних й аналітичних матеріалів, серед яких маються й матеріали, що відносяться до конкретного рішення;

4) виступ у засобах масової інформації;

5) підтримку організацій, що вже лобіюють відповідне рішення.

Варто надати більш розгорнуту характеристику перерахованих форм прямого лобіювання.

1. Безпосередній контакт. Практично будь-яка організація коли-небудь залучена в лобіювання, використовувала таку форму лобіювання, як прямий контакт з офіційними особами, що приймають рішення по телефону, а також безпосередньо при особистій зустрічі. «Лобіювання в основному здійснюється за допомогою особистих зв’язків і знайомств» [1, с. 47].

Безпосередні контакти з посадовими особами можливі не тільки на засіданнях комітету чи інших офіційних процедурах, але й у неформальній обстановці: в офісах депутатів, у коридорах парламенту, на спеціальних публічних заходах (засідання клубів, звані прийоми).

Іноді такі заходи, що є для приймаючих участь свого роду світським обов’язком, улаштовуються самим лобістом, тому що, наприклад, вечірка є для лобістів хорошим джерелом інформації і місцем для встановлення контактів. Основне завдання лобіста у цьому випадку полягає в тому, щоб переконати посадову особу в правильності і важливості прийняття того чи іншого рішення щодо проекту. Продумуючи свою мову заздалегідь, лобіст повинний визначити основні моменти, що вважає найбільш важливими і принциповими для себе, оскільки саме їх і необхідно донести до інших.

2. Надання інформації. Для політиків і чиновників, що прагнуть до вибору кращої альтернативи рішення, особливу важливість представляє інформація, збір якої є відносно дорогим процесом. Організації, зацікавлені в лобіюванні того чи іншого рішення, проводять аналітичні дослідження або збирають технічну інформацію з питань, що хвилюють їхніх членів. Інформація – сильна зброя в руках лобіста. Інформаційні послуги – один із головних доводів тих, хто відстоює необхідність лобістської діяльності. У цьому зв’язку Ю. Юфа навіть виділяє механізми збору інформації: візуальний, аудиальний («я чую»), кінетичний («я почуваю»), дігітальний («у мене є письмова інформація») [7, с. 47].

Незважаючи на те, що парламент і уряд мають досить могутні аналітичні, дослідницькі служби, потреба у додатковій інформації, що зокрема надходить від лобістів, у них залишається. Це і зрозуміло, тому що, наприклад, підготувати спеціальну інформацію зі складних питань з енергетичної сфери може тільки лобіст енергетичних компаній. Крім того, часто важливі законопроекти ініціюються зацікавленими групами, і інформаційні служби парламенту не в змозі відповісти навіть на питання політичного характеру: які політичні цілі переслідує даний законопроект, які сили стоять за ним, а які протидіють.

Інформація, надана лобістом, з погляду парламентарія і державного службовця повинна відповідати таким вимогам: точність (інформація відповідає дійсності й ні в якому разі не спотворює її), об’єктивність, аргументованість (власна точка зору, особисті переконання інформатора не декларуються, а доводяться), цілісність (факт – явище часу, епохи, умов) [3, с. 231].