Реферат: Україно-румунські відносини

Нагадаємо, що Румунія відмовилась визнати результати референдуму про незалежність України в тих районах, на територію яких вона претендувала. Хоча така позиція офіційного Бухареста, який націоналістичними гаслами намагався консолідувати розбухане реформами посткомуністичне суспільство, не відповідала принципу непорушності кордонів, що намагається захистити ОБСЕ. У квітні 1993 р. Румунія подала МЗС України ноту, де, посилаючись на факт розпаду колишнього СРСР, проголосила неправомірним Договір про режим радянсько-румунського державного кордону, що був підписаний 27 лютого 1967 р.

Отже, виникла потреба проведення міждержавних переговорів, які мали сприяти пошуку компромісів у двосторонніх відносинах. Окрім того, гостра економічна криза в Україні і Румунії, пошук власного місця в міжнародній системі розподілу праці, необхідність співробітництва для розв’язання певних політичних й економічних завдань теж підштовхували українське й румунське керівництво до взаємних компромісів і налагодження сталих добросусідських відносин. Значний вплив на готовність Бухареста врегулювати українсько-румунські відносини мала жорстка позиція НАТО, на членство в якому Румунія була зорієнтована з початку 90-х рр., щодо кандидатів на вступ до цієї організації, від яких вимагалось обов’язкове врегулювання відносин із сусідніми державами. Тому не дивно, що перший крок у цьому напрямку зробила румунська сторона на початку 1995 р; після чого розпочалися складні й тривалі українсько-румунські переговори. Лише під час шостого раунду цих переговорів, що відбулися у лютому 1996 р. у Бухаресті, було погоджено всі статті базового договору.

Імперативна потреба налагодження прагматичного українсько-румунського співробітництва спонукала Київ та Бухарест стимулювати складний переговорний процес. У березні 1996 р. в Ізмаїлі відбулася робоча зустріч прем’єр-міністрів України та Румунії, результатом якої стало підписання п’яти міжурядових угод, зокрема щодо співробітництва в міжнародному автомобільному транспорті, повітряному сполученні, в галузі науки, охорони здоров’я, спрощення порядку перетину кордонів громадянами прикордонних районів. Також було підписано важливу конвенцію про уникнення подвійного оподаткування. Кількість пропускних пунктів на українсько-румунському кордоні було збільшено з 10 до 18.

Наприкінці 1996 р. новий румунський уряд В.Чобря оприлюднив свою програму, одним з пунктів якої був захист прав румунів, котрі мешкають в Україні, щодо надання їм статусу корінного населення, тоді як права й обов’язки щодо українського населення Південної Буковини та Марамощини у цьому документі не згадувалися.

Особиста зустріч 28 квітня 1997 р. на самміті Чорноморського економічного співробітництва у Стамбулі Л.Кучма та Е.Константинеску сприяла парафуванню 3 травня 1997 р. українсько-румунського договору. Цьому також сприяло бажання Румунії прискорити вступ країни до НАТО.

2 червня 1997 р. президенти України та Румунії підписали Договір про добросусідські відносини і співробітництво між обома країнами (додаток 1). Так закінчилися складні переговори щодо тексту документа, які тривали два роки. Знадобилось 12 раундів консультацій експертів. В результаті Київ домігся підтвердження непорушності кордонів, а Бухарест – можливості навігації дунайським рукавом Кілія і протекції для румунської меншини в Україні шляхом створення прикордонних єврорегіонів. Проте договір не розв’язав головне питання – про розподіл континентального шельфу та про виняткові економічні права двох країн на Чорному морі.

З 1998 р. Румунія змінює стратегію розвитку відносин з Україною. Новий прем’єр-міністр Румунії Р.Василе у програмній декларації зокр?