Реферат: Українська кооперація у громадсько-політичному житті Західної України

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань :

- простежити історичні обставини становлення української кооперації;

- з’ясувати структуру та визначити етапи організаційно-ідеологічного розвитку системи українських кооперативних організацій;

- висвітлити форми і методи діяльності кооперативних організацій у різних суспільних сферах;

- прослідкувати еволюцію взаємин кооперативів з політичними партіями й об’єднаннями, церквою, українськими громадськими організаціями;

- визначити роль кооперації у вихованні національної свідомості і патріотизму;

- підсумувати здобутки і недоліки діяльності українських кооперативних організацій у досліджуваний період, виробити науково виважені рекомендації для реформування сучасної кооперативної системи.

Об’єктом дослідження є українські кооперативні організації як один із ключових чинників громадсько-політичного життя Західної України у 1920-1939 рр.

Предмет дослідження – організаційно-ідеологічне становлення української кооперації, її еволюція та громадська діяльність в контексті національно-політичного, економічного і культурного розвитку Західної України у 20-30-х рр. ХХ ст.

Хронологічні рамки роботи. Умовно крайніми точками хронологічних меж нашого дослідження взято вересень 1920 р., коли в західноукраїнських землях було встановлено польський окупаційний режим, та вересень 1939 р., коли після приходу радянської влади українська кооперація була націоналізована і фактично припинила свою діяльність.

Географічні межі дослідження охоплюють території, що впродовж досліджуваного періоду входили до складу Польської держави: Східну Галичину, західну частину Волині, західне Полісся, Холмщину й Підляшшя.

Методологічну основу дисертації становлять загальні принципи наукового пізнання (об’єктивність та історизм) і власне історичні (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, статистико-аналітичний) методи дослідження, які дозволили всебічно розкрити значення кооперації в громадсько-політичному, господарському та культурному житті українського народу.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше в українській історіографії зроблено спробу дати об’єктивну оцінку участі українських кооперативів у громадсько-політичному житті Західної України у 1920-1939 рр., довести визначальну роль кооперації у зміцненні економічного підґрунтя національно-визвольної боротьби українців за досягнення економічної самостійності та національної незалежності. У дисертаційному дослідженні прослідковано генезу кооперативної ідеології, істотно розширено відомості й зроблено наукові узагальнення про трансформаційні процеси у сфері кооперації в контексті політики польського уряду, здійснено аналіз громадської діяльності коопера­тивів. У науковий обіг введено велику кількість нових джерел, що дало змогу простежити еволюцію взаємин кооперативних організацій із громадськими товариствами: “Просвітою”, “Рідною школою”, “Союзом українок”, “Сільським господарем”; з’ясувати вплив національних політичних партій на український кооперативний рух; визначити роль греко-католицького духовенства в його розвитку.

Теоретичне значення роботи визначається новизною і конструктивно-критичним аналізом порушених у ній проблем, що дозволяє суттєво збільшити повноту та об’єктивність вивчення історії українського кооперативного руху, поглиблює розуміння кооперативної ідеї, сприяє формуванню наукової теорії становлення і розвитку кооперативної системи господарювання.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що теоретичні положення і висновки дисертації можуть бути використані під час наукового прогнозування реформування суспільно-політичних та економічних відносин в Україні, зокрема для модернізації існуючої в Україні системи кооперації. Матеріали дисертації можуть бути використані для підготовки узагальнюючих і спеціальних праць з історії України та українського кооперативного руху, зокрема для розробки нормативних лекційних курсів і спецкурсів з новітньої історії України, історичного краєзнавства у навчальному процесі вищих навчальних закладів; для проведення факультативних занять та виховної роботи у середніх школах; для лекційної пропаганди кооперативної ідеї серед широкого загалу.

Апробація основних положень і результатів дослідження здійснена на Міжнародній науковій конференції “Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст.” (листопад 1996 р., Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, м.Івано-Франківськ); Міжнародній науковій конференції “Україна і Польща: історія та сучасність” (березень 1998 р., Державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, м.Тернопіль); Всеукраїнській науковій конференції “Україна між минулим і майбутнім” (квітень 2001 р., Прикарпатська філія НАВСУ, м.Івано-Франківськ); річних звітних наукових конференціях викладачів Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (2000 – 2004 рр., м. Івано-Франківськ), викладені у семи публікаціях, у тому числі в чотирьох статтях видань, що визнані ВАК України як фахові.

Результати дослідження обговорені на засіданнях кафедри історії України Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Матеріали дисертації викорис­товуються під час читання лекцій з курсу “Економічна історія України” у Прикар­патському університеті імені Василя Стефаника.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел і літератури (645 найменувань). Обсяг основного тексту дисертації – 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, її зв’язок з науковими програмами, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні й географічні рамки, розкрито наукову новизну отриманих результатів, методологічні засади та методи дослідження, теоретичне й практичне значення роботи, вказані форми апробації та структура дисертації.

У першому розділі – “Історіографічна та джерельна база дослідження” – проаналізовано стан наукової розробки проблеми, подано огляд використаних джерел.

Проведений аналіз історіографії проблеми дає змогу умовно систематизувати її за кількома групами: до першої групи належать праці, які побачили світ у досліджуваний період; до другої – роботи радянських дослідників; третю групу складають дослідження науковців незалежної України; четверту – студії істориків українського зарубіжжя; п’яту – публікації польських учених.

В історіографії міжвоєнного періоду знаходимо практично одностайну оцінку кооперації як природного вияву соціальної та громадської самоорганізації народу в умовах бездержавного розвитку українського суспільства. У центрі уваги авторів опинились генеза і розвиток системи українських кооперативних організацій, вплив кооперації на політичне і соціально-економічне становище українців у ІІ Речі Посполитій. Першими спробами наукової розробки обраної теми можна вважати низку праць активних діячів українського кооперативного руху А. Гаврилка, К.Коберського, О. Луць­кого, Ю. Павликовського, Є. Храпливого та ін. Чільне місце у них належало висвітленню засадничих ідей кооперативного руху, питанням визначення стратегії розбудови української кооперації, формам і методам діяльності кооперативів. У працях А.Жука здійснено аналіз основних тенденцій розвитку українського кооперативного руху, зроблено спробу визначити місце української кооперації в кооперативному русі Польщі.

Українські радянські дослідники в оцінках кооперативного руху були змушені дотримуватися постулатів партійно-тоталітарної доктрини, діяльність української кооперації трактувалась ними як “буржуазна”, “націоналістична” або просто замов­чувалась. Показово, що досліджувана нами проблема не знайшла належного висвітлення у таких фундаментальних академічних виданнях радянської доби, як “Історія народного господарства та економічної думки Української РСР: У 3 т., 4 кн.”; “Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн.” та ін. Переважна більшість радянських дослідників (М. Зільберман, Г. Ко­­валь­чак, Л. Корнійчук, Я. Хонігсман, М. Герасименко і Б. Дудикевич) обмежилась констатацією факту існування української кооперації в Західній Україні, не вдаючись до аналізу форм і методів її діяльності, визначення її ролі в національному житті краю.

Дещо по-новому, нетрадиційно для радянської історичної науки, висвітлили ряд проблем історії українського кооперативного руху львівські дослідники С. Макар­чук, Ю. Сливка, Л. Олесневич. Зокрема, С. Макарчук відтворив хід соціально-економіч­них про­­цесів у західноукраїнському суспільстві, що обумовлювали розвиток україн­ської коопе­рації. Глибоким підходом до теми відзначаються праці Ю. Сливки, в яких автор розкрив негативний вплив антиукраїнської економічної політики Польщі на діяльність кооперативів. Л. Олесневич трактував коопе­ра­цію як єдино прийнятну форму господарювання українсь­кого населення в умо­вах поль­сь­кого політичного режиму, доводив її позитивний вплив на всі сфери суспільного життя.

Виходячи з потреб суспільного розвитку, відродження кооперативного руху в незалежній Україні, з початку 90-х років ХХ ст. розпочалось наукове переосмислення і вивчення історії української кооперації. На основі широкого використання нових джерел і застосування сучасних методів дослідження створено низку наукових праць, у яких розроблялися різні аспекти історії українського кооперативного руху.

Центром дослідження кооперативної проблематики стала Львівська комерційна академія, науковці якої підготували низку колективних праць. Серед них необхідно виділити серійне видання “Українська кооперація: історичні та соціально-економічні аспекти” за загальною редакцією С. Гелея, на сторінках якого знаходять висвітлення найрізноманітніші проблеми з історії української кооперації. Дослідженню історії українського коопера­тивного руху крізь призму життєвої долі подвижників коопера­тивної ідеї присвячений біографічний збірник “Українські кооператори”, до двох томів якого увійшло понад 50 історичних нарисів про видатних кооперативних діячів.

Життєвий шлях та діяльність організатора фахової кооперативної освіти Є.Храпли­вого на багатому фактичному матеріалі показано в монографії С. Злупка (“На чатах рідної землі: Євген Храпливий – учений, організатор, патріот”).

Окремі аспекти історії українського кооперативного руху в Західній Україні у 1920-1939 рр. висвітлені у кандидатських дисертаціях. В. Чайковський розглянув українську кооперацію в контексті економічної історії. О. Ковальчук дослідила діяльність Д. Коренця. Т. Вісина простежила розвиток українського кооперативного руху на Волині. З. Струк оха­рак­теризувала форми і методи діяльності виробничо-торгівельних коперативів, значну увагу приділила підготовці кадрів для ведення господарської діяльності. Окремі висновки і узагальнення молодих українських науковців знайшли наступний розвиток у пропо­но­ваному нами дослідженні. Особливість його полягає у нашому прагненні підійти до висвіт­лення відповідних проблем більш синтезовано, з урахуванням ширшого спектра націо­нально-суспільних процесів, а також показати власне бачення багатьох важливих явищ.

Кооперативна проблематика знайшла своє відображення у фундаментальних виданнях, що побачили світ в українській діаспорі. Одним із найбільш змістовних досліджень, присвячених даній темі, безперечно, є “Історія українського кооперативного руху” І. Витановича, яка стала підсумком його багатогранної наукової діяльності. Автор обґрунтував передумови виникнення українського кооперативного руху, прослідкував динаміку розвитку кооперації з другої половини ХІХ ст. до 60-х років ХХ ст., висвітлив практично всі напрямки діяльності кооперативів.