Реферат: Українська народна пісенність

Покупили собі нові вози,

Поробили ярма кленові,

Поробили занози дубові,

Покупили воли половії,

Покупили та й попаровали,

Попаровали та й повиїжджали...

Найбільша група пісень про чумацьку долю присвячена пригодам чумаків: тяжкій зимівлі „пізніх” чумаків, поверненню додому, вдалому торгу. У жартівливих чумацьких піснях оспівуються гуляння після повернення, застереження дівчатам не закохуватись в чумака, висміюється чумакова жінка, яка гуляє, поки чоловіка нема вдома та ін.

Солдатські та рекрутські пісні. Після зруйнування Запорізької Січі та знищення всіх залишків автономії Гетьманщини Росія запровадила на українських землях загальну військову службу для чоловіків різних верств населення, яка невдовзі перетворилась на рекрутську повинність ( уведена наказом Петра І 1699 р. ). На Західній Україні було схоже явище – вербування українців до австро-угорської армії. За Петра І служба була довічною, у 1793 році термін скоротили до 25 років, у 1834 – до 20 років, пізніше – 12, 15, 10 років. З 1874 року, коли була введена загальна військова повинність, служба тривала 7 років. Тому не дивно, що крім солдатських та рекрутських пісень, в усній народній творчості з’явились і рекрутські голосіння, якими супроводжувався відхід хлопця до війська. Вони майже не відрізнялися від поховальних голосінь, бо довічна або довготривала служба у війську фактично означала кінець його життя у родині, рідному краї та знаменувала перехід зі „свого” світу в „чужий”, де діють бездушні закони, панує чужа мова, невідоме майбутнє.

Специфіка рекрутських пісень полягає в зображенні подій, породжених явищем рекрутизації.

„Солдатчина й рекрутчина, як форми чужої військової організації, накинені ураз із панщиною, найманськими державами, Австрію та Росією, для їх державних, чужих українському народу інтересів, - стрінулися із загальною нехіттю української людності, тої самої, що цілі століття вела власними силами геройську боротьбу в обороні рідного краю. Примусова військова служба впала дійсно страшним тягарем на українське селянство...” ( Ф. Колеса ).

Багаті люди мали змогу „відкупити” своїх синів від служби, тому жереб найчастіше падав на незаможних: до війська мусив іти вдовиний син чи сирота:

Кують вони і гартують,

Кайдани готують,

Чи на вора, чи на злодія,

Чи на розбійника.

Не на вора, не на злодія,

Не на розбійника,

То ж на того сиротину,

Вдовину дитину.

Кріпацькі пісні. Росія відновила кріпацтво на українських землях. Кріпосне право узаконювало залежність селянина від землевласника. Остаточно кріпацтво в Україні було оформлено 1873 року указом Катерини ІІ. Серед різних видів кріпацької повинності, крім численних податків, була ще й панщина чи відробіткова рента – примусова праця закріпачених селян у господарстві поміщиків.

Усі ці суспільні явища й пов’язані з ними життєві ситуації відбилися в кріпацьких піснях, у яких з великою силою виражено ставлення селян до тяжкої долі, умов підневільного життя. У кріпацьких піснях немає романтичних рис ( гіперболізації, ідеалізації лір. героїв, обширних пейзажів, персоніфікації сил природи, фантастичних картин та ін. ). Народна уява і фантазія поступається місцем змалюванню нелегкої праці, умов селянського побуту, епізодів знущання поміщиків з кріпаків, приниження людської гідності. Наприклад:

Наступає чорна хмара,

А за нею синя,

Не заступить син за батька,

А батько за сина.

Женуть батька в степ косити,

Сина молотити.

Третю дочку-паняночку

Тютюну садити.