Реферат: Українська радянська музика
Українська радянська музика
За роки Радянської влади небувалого розквіту досягла культура українського народу і зокрема його музика. Національною гордістю трудящих нашої республіки є їх пісні, чудовими мелодіями, яскравими поетичними образами яких уже давно захоплюється увесь світ.
Натхненними піснями трудівник оспівав свої радощі й горе, свої мрії, свої сподівання на краще майбутнє. Новими піснями він зустрів давно жадану волю, яку приніс йому великий Жовтень. У перші ж дні після революції на Україні було складено багато пісень про Комуністичну партію, про вождя трудящих В. І. Леніна, про звитяжних героїв громадянської війни. Великою популярністю користувалися нові сатиричні пісні, в яких гостро висміювалися вороги революції: Петлюра, Скоропадський, Денікін, німецькі і австрійські окупанти, англо-французькі інтервенти. На Україні виникла мелодія знаменитого «Яблочка», на яку було складено величезну кількість сатиричних текстів на злободенні теми революційної боротьби народу.
Велику роль у повсякденному побуті трудящих відігравали старі революційні пісні, які з встановленням Радянської влади розправили свої могутні крила, полинули з краю в край, піднімаючи народні маси на остаточний розгром свого одвічного ворога — поміщиків і капіталістів. Всюди звучали тоді «Інтернаціонал», «Марсельєза», «Сміло у ногу рушайте», «Червоний прапор», «Варшав'янка», «Шалійте, шалійте, скажені кати», «Вічний революціонер». Ці пісні відігравали важливу роль в інтернаціональному єднанні трудівників. Доступною поетичною мовою, яскравими мелодіями вони розповідали пролетарям усіх національностей про правду революційної боротьби, спрямовували їхні зусилля на подолання спільного ворога, виховували в них почуття класової солідарності.
Для популяризації революційних пісень на Україні багато зробили такі видатні композитори-класики, як М. Леонтович, Я. Степовий, К. Стеценко.
Леонтович зробив хорові розкладки таких пісень, як «Інтернаціонал», «Молода гвардія», «Ми ковалі». Я. Степовий гармонізував і надрукував цілий збірник революційних пісень. К. Стеценко обробив для хору «Червоний прапор», «Варшав'янку». Всі названі тут композитори не обмежили себе тільки гармонізаціями, або ж хоровими розкладками революційних пісень. Вони розучували їх з професіональними капелами, з колективами художньої самодіяльності, в школі, в Червоній Армії.
Крім того, М. Леонтович, Я. Степовий, К. Стеценко брали діяльну участь у громадській роботі, у налагодженні музичного життя молодої Країни Рад. Вони написали ряд оригінальних вокальних творів, співзвучних своїми темами бурхливим революційним подіям. Щодо цього особливо виділяється творчість М. Леонтовича, який написав тоді сповнений революційного пафосу і піднесення хор «Льодолом», і Я. Степового, що виступив з рядом романсів і пісень на революційні тексти Івана Франка й Лесі Українки.
М. Леонтович, Я. Степовий, К. Стеценко — це по суті перші українські радянські композитори, творча діяльність яких складає своєрідний місток між класичною і радянською музикою, в становленні якої вони відіграли винятково важливу роль.
Шляхом композиторів старшого покоління пішла і тодішня композиторська молодь. Г. Верьовка аранжував для хору дві популярні революційні пісні: італійську «Вперед, народе, йди» і французьку «Карманьйолу», Л. Ревуцький створює свою гармонізацію «Інтернаціоналу» і трохи згодом пише пісню «Уперед, хто не хоче конати» на революційні слова П. Грабовського. Переважно в галузі вокально-хорової музики працюють також П. Козицький, М, Вериківський, В. Верховинець. Така увага композиторів до вокальних жанрів зумовлювалась передусім тим, що тут вони мали змогу спиратися »а живе поетичне слово, що несло в собі конкретний революційний зміст і, помножене на яскраву музичну емоціональність, надзвичайно активно впливало на чутливі робітничі і бідняцько-селянські маси.
У перші ж роки після революції зароджується і починає розвиватися українська радянська романсова лірика, хоч тематично вона була ще дуже мало зв'язана з нашою дійсністю. Найвидатнішим автором романсів був В. С. Косенко, який, починаючи з середини 20-х років, дав уже справжні зразки радянського романса, йдеться про такі його твори, як «На майдані», «Мобілізуються тополі» (слова П. Тичини), «Пам'яті борців Паризької комуни» та ін. Інструментальні жанри української музики розвивалися не так інтенсивно, як вокальні. Основною причиною цього була відсутність національних кадрів музикантів-інструменталістів. Перші кроки української радянської інструментальної музики зв'язані з діяльністю таких композиторів, як Б. Лятошинський (квартети, тріо, фортепіанні п'єси), В. Косенко (чудові фортепіанні твори, скрипковий концерт), Л. Ревуцький (п'єси для фортепіано).
Першим визначним симфонічним твором була 1-а симфонія Б. Лятдшинського, яку автор написав у дусі кращих традицій російської музичної класики, творчо використавши зокрема прийоми симфонічного письма композиторів-кучкистів. Глибоке враження залишає своїм теплим ліризмом, людяністю й природністю почіуттів друга частина цього твору, яку автор згодом переробив на «Ліричну поему».
Захоплення композиторів народними піснями, про що свідчить складання ними цілого ряду прекрасних хорових і сольних творів на цій основі («Вісім прелюдів-пісень» П. Козицького, «10 народних пісень» М. Вериківського, сольні обробки Л. Ревуцького), проявилося і в симфонічній музиці. Так, один з перших творів цього жанру — сюїта «Веснянки» М. Вериківського по суті становить обробку для оркестру ряду народних веснянкових мелодій.
На цих же мелодіях побудував свою «Увертюру на чотири українські народні теми» Б. Лятошинський. Власну працю над гармонізаціями народних пісень Л. Ревуцький розцінював як підготовку до написання свого найкращого твору — 2-ої симфонії, яка захоплює емоціональною щирістю, непідробною народністю, високою поетичністю, майстерністю художньої форми. В нашій музичній літературі можна назвати небагато творів, у яких би так правдиво був переданий дух народу, розкрита мистецька краса його пісні, які б так яскраво передавали його національний характер.
«Увертюра на чотири українські народні теми» Б. Лятошинського і 2-а симфонія Л. Ревуцького були написані на відзнаку 10-ї річниці Великого Жовтня і удостоєні першої премії на конкурсі, присвяченому цій знаменній даті.
З перших років Радянської влади композитори прагнули об'єднатися у своїй організації. Вони прекрасно розуміли, що ті грандіозні завдання, які поставила перед творчими працівниками Комуністична партія, не можуть бути розв'язані поодинці, що для цього потрібні зусилля колективу, керованого чіткими ідейними настановами.
Після трагічної загибелі в 1921 р. М. Леонтовича композиторська молодь організувала комітет його пам'яті. В комітет війшли не тільки музиканти, але й письменники, художники. Через деякий час рішенням Народного комісаріату освіти УРСР комітет був перетворений в музичне товариство ім. Леонтовича з досить широкою програмою діяльності. Воно покликано було займатися не тільки творчими проблемами, але й пропагандою української музики, видавничою справою, налагодженням музичної освіти шляхом створення спеціальних навчальних закладів і студій. Товариство об'єднало у своїх лавах композиторів, музикознавців, учених-фольклористів, ряд професіональних виконавських колективів, а також велику кількість самодіяльних хорів, що всюди зростали на благодатному ґрунті радянської дійсності.
Однак ідейна платформа товариства була надто невиразна.
У нього пробралися націоналісти, а також композитори, творчість яких була заражена формалізмом. Прогресивна частина членів цього об'єднання, керована Комуністичною партією, повела рішучу боротьбу проти всього реакційного, антинародного, Крутий злам в діяльності товариства настав у 1924 p., коли ним була прийнята декларація «Жовтень у музику», що поставила вимогу творити музику на революційні й радянські теми, більше заглиблюватися в життя трудящих і правдиво передавати його у високохудожніх піснях, хорах, симфоніях і операх.
Як і раніше, перед вела вокально-хорова музика. Крім уже згадуваних численних хорових обробок народних пісень, українськими митцями було створено ряд великих хорових композицій. Чудову кантату-поему «Хустина» написав Л. Ревуцький, поклавши в її основу однойменний вірш з «Кобзаря» Т. Шевченка. На сюжет народного героїчного епосу створив свою ораторію «Дума про дівку-бранку, Марусю Богуславку» М. Вериківський. З рядом хорових композицій виступив П. Козицький («Голод», «Нова Атлантида», «Дивний флот», «На зелені килими»), В. Верховинець («Великодній дощ»), М. Вериківський («Сонячні кларнети», «Прапор червоний має над нами») та багато інших. Зароджується українська радянська масова пісня, з'являється кілька її видатних зразків («Наша спілка молода» П. Козицького, «Грими, грими, могутня пісня» і «Більше надії, брати» В. Верховинця, «Гарно, гарно серед степу» К. Богуславського та ін.). У цих піснях органічно перетворюються найтиповіші мотиви й інтонації українського музичного фольклору, а також стилістичні особливості старої революційної пісні. Нерідко ці два елементи поєднувалися і в процесі подальшого розвитку утворювали основу музичного стилю української радянської масової пісні.
У січні 1924 р. вмер вождь трудящих усього світу Володимир Ілліч Ленін. Велике горе, яке спіткало нашу країну, глибоко відчув і український радянський народ. Він складає ряд чудових пісень, у яких висловлює скорботу з приводу важкої втрати («То не в'юга, завірюха», «Не берези, верби й лози»), а також свою відданість заповітам Ілліча. Багато творів, присвячених улюбленому вождеві, написали і українські композитори. Крім мотивів суму й печалі, вони відтворили в них палкий ентузіазм трудівників, які оптимістично дивились в майбутнє, вірили в перемогу тієї справи, за яку віддав своє життя В. І. Ленін («Під прапором чорним», «Червоні заграви», «В час пожеж» М. Вериківського, «Могутній орел» та «Пам'яті Леніна» П. Козицького, «Траурний марш на смерть Ілліча» Ф. Богданова та багато інших).
Тривалий час відсталим жанром української радянської музичної творчості була опера. Цей складний .вид музичного мистецтва почав по-справжньому розвиватися тільки після того, коли Радянський уряд, .здійснюючи ленінську національну політику
Комуністичної партії, утворив у 1925—1926 pp. українські оперні театри в Харкові, Києві, Одесі, а згодом і в ряді інших міст республіки. Першими вдалими творами в цьому жанрі були опери «Розлом» В. Фемеліді та «Яблуневий полон» О. Чишка, які автори присвятили Жовтневій революції і громадянській війні. Обидва твори з успіхом ставили театри нашої країни.
Кілька опер було написано на історичну тематику. Це «Дума Чорноморська» Б. Яновського, «Кармелюк» В. Косенка, «Кармелюк» В. Йориша. Та найвидатнішим твором з цього циклу була монументальна народна музична драма «Золотий обруч» Б. Лятошинського, яку він написав на сюжет «Захара Беркута» Івана Франка. В опері широко використаний музичний фольклор західних областей України, в ній дуже яскравими вийшли стародавні обрядові сцени, що відтворюють поетичні вірування наших предків. Образно змальовані представники ворожого табору — татаро-монголи та представники поневолених ними східних народів. Симфонічна сюїта, складена з окремих епізодів опери, неодноразово виконувалась далеко за межами Радянського Союзу.
Перший український радянський балет — «Пан Каньовський» М. Вериківського, написаний композитором на основі відомої народної балади про горду українську дівчину Бондарівну, що загинула від руки польського магната. Балет «Карманьйола» В. Фемеліді створений на тему Французької революції 1789— 1794 pp. В ньому широко показаний образ повсталого народу, а за музичний матеріал послужили мелодії тодішніх революційних пісень і зокрема «Карманьйоли».
Свого часу з успіхом ішов на сцені балет «Ференджі» Б. Яновського про панування англійських колонізаторів у Індії і про боротьбу народних мас проти них.
Таким чином, на кінець 20-х років Україна завдяки безустанному піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду за короткий час стала республікою високої професіональної музичної культури з численними кадрами композиторів, співаків, виконавців-інструменталістів, з першокласними оперними театрами, симфонічними оркестрами, хоровими капелами.
Бурхливий розвиток музичного життя і творчої діяльності композиторів вимагав удосконалення його форм. Для впорядкування концертної практики в 1927—1928 pp. була організована Українська філармонія («Укрфіл»). Постала потреба перебудови музично-творчих об'єднань. Музичне товариство ім. Леонто-вича вже не задовольняло зрослих потреб, які ставило життя перед творчими організаціями. Замість нього з'являється ВУТОРМ (Всеукраїнське товариство революційних музик), АРМУ (Асоціація революційних музикантів України). В кінці 20-х років була утворена АПМУ (Асоціація пролетарських музикантів України), яка, прикриваючись революційною фразеологією, цілком і повністю перебувала на засудженій партією пролеткультівській платформі.
Ідеологи АПМУ заперечували величезне художнє і пізнавальне значення класичної музики, виступали проти народної музики, переслідували композиторів старшого покоління, звинувачуючи їх у «непролетарському походженні». Короткочасна діяльність цього об'єднання завдала великої шкоди українській радянській музиці.
Групівщині, яка панувала серед творчих працівників, ідейному розбродові було покладено край відомим рішенням ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій», яке було опубліковано 23 квітня 1932 року. Згідно з цією постановою всі літературно-художні об'єднання були розпущені, а творчі працівники організувалися в свої спілки.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--