Реферат: Управління як різновид державної діяльності

Головною метою державного управління є створення найбільш сприятливих умов для формування виконавчої влади, що відповідає інтересам громадян, суспільства і держави.

Така узагальнена характеристика державного управління, до якої можна додати і деякі інші специфічні його ознаки, у числі яких:

· вертикальність (субординарність, ієрархічність) системи виконавчо-розпорядницьких органів;

· реалізація приналежних цим суб'єктам юридично владних повноважень в адміністративному, тобто в позасудовому порядку;

· передбачена чинним законодавством можливість адміністративної правотворчості (сполучення правозастосування з правовстановленням);

· включення в механізм (систему) державного управління не тільки виконавчо-розпорядницьких органів, але і всіх інших ланок управлінського апарата (наприклад, адміністрації державних підприємств) і т.п.

В такому розумінні органи державного управління розглядалися як виконавчий апарат державної влади чи державної адміністрації, що є основною ланкою практичної реалізації законодавства, а також інших правових актів органів державної влади, тобто Рад різних рівнів. У своїх основних організаційних проявах ці органи були «прив'язані» чи прямо опосередковано до системи Рад народних депутатів.

Виконавчо-розпорядницьку діяльність практично здійснювали не всі державні органи, а лише ті, котрі конституційно позначалися як органи державного управління (спеціальний суб'єкт). У загальнодержавному масштабі ці органи здійснювали державну владу (державно-владні повноваження) у формі виконавчої і правозастосовчої функцій. Тут видний специфічний варіант прояву державної влади, якому приділялося особливе (самостійне) місце в механізмі «поділу праці» (функцій). Пріоритетність зберігалася при цьому за законодавчою (правотворчою) діяльністю.

Викладене дозволяє звернути увагу ще на дві принципові обставини. Насамперед державне управління і здійснюючі його функції державні органи є складова частина єдиного механізму державної влади. Дане положення необхідно особливо підкреслити в зв'язку з тим, що до 80-х років відповідні Конституції і чинне законодавство тільки Ради всіх рівнів відносили до числа органів державної влади. І лише у відношенні Урядів було зроблене виключення: вони характеризувалися в якості «виконавчих і розпорядницьких органів державної влади». Всі інші органи державного управління (як, втім і судові органи) начебто б не мали ніякого відношення до механізму державної влади, що, звичайно, не відповідало дійсності. Спостерігалася, тим самим, явна переоцінка ролі Рад. Фактично ж мова повинна була йти, і для цього малися всі необхідні підстави, про функціонування в системі «поділу праці» представницьких, виконавчих і судових органів державної влади, оскільки саме вони реалізували в різних правових і організаційних формах повноваження державно-владного характеру.

Друга обставина пов'язана з тим, що, як це вже відзначалося при загальній характеристиці соціального управління, останнє у всіх своїх проявах органічно пов'язано з впливом, що впорядковує не визначений об'єкт. Говорячи ж про державне управління, акцентується його http://www.ukrlawyer.narod.ru/виконавче значення. У зв'язку з цим виникає питання: як сполучити керуючий вплив з виконавчим?

Суть даної проблеми відображена в наступному. Управління різними сторонами державного і громадського життя не є винятковою функцією виконавчого апарата держави. У цьому процесі активно беруть участь і інші суб'єкти єдиної державної влади. При цьому головне в змісті керуючого впливу складається не стільки в прийнятті відповідних рішень (наприклад, законів), а в їх реалізації, тобто в строгому проведенні в життя юридично владних вимог, що містяться в них. А це і є процес виконання. Звичайно, і сам законодавець здійснює ті чи інші дії, що забезпечують виконання прийнятих їм законів. Але він не в змозі взяти на себе дану функцію в повному обсязі з огляду на різноманіття суспільних відносин, що будують і що впорядковує, тобто постійному керуючим впливом. Узагалі неприпустимо законодавцю самому виконувати закони. Тому і виникає необхідність у спеціалізованій управлінській ланці державного апарата, що здійснює такий вплив у виконавчо-розпорядницькому варіанті.

Виходить, виконання – це, у розглянутому аспекті, і є власне кажучи безпосередня державно-управлінська діяльність, тобто керуючий вплив і виконання цілком сумісні. При цьому не має принципового значення, хто є суб'єктом ухвалення відповідного рішення – законодавчий або розпорядницький, виконавчо-розпорядницький орган (виконання закону або підзаконного нормативного акта).

Такі риси властиві державному управлінню, як різновиду соціального управління. Воно характерно по своєму функціональному призначенню не тільки для України в її сучасному виді і, звичайно, не тільки для періоду розвитку нашої держави аж до розпаду Радянського Союзу. У своїх основних проявах державне управління неодмінно є присутнім у механізмі впливу на громадське життя західних держав, де державна влада базується на інших соціально-політичних і економічних основах. Мається на увазі насамперед панування ринкових відносин. Так, по визнанню видного теоретика французького адміністративного права Г.Брэбана, і в подібних умовах вся управлінська сфера має яскраво виражений публічно-правовий характер, тобто державний зміст, державне управління здійснює функції поточного управління, представляючи собою державну діяльність по управлінню.

При значній різноманітності структурних підрозділів (головні управління, управління, департаменти, відділи, сектори, центри, ради, секретаріати та ін.) управлінські зв’язки зводяться до відносин загального, безпосереднього, прямого та оперативного підпорядкування.

Загальне підпорядкування виражається в тому, що повноваження вищого органу не зосереджені на конкретних питаннях керівництва підпорядкованими йому об’єктами. Загальне керівництво здійснюється шляхом встановлення правил діяльності, проведення контролю (нагляду). Таке підпорядкування означає фактичну підвідомчість об’єкта суб’єкту. Прикладом загального підпорядкування можуть бути відносини між відповідним міністерством та промисловим підприємством при здійсненні господарської діяльності.

Безпосереднє підпорядкування обумовлене значними організаційними та правовими зв’язками, відсутністю проміжних ланок, розв’язанням кадрових питань дисциплінарної відповідальності, скасуванням актів чи їх зміною. При безпосередньому підпорядкуванні об’єкт перебуває у віданні суб’єкта управління.

Пряме підпорядкування передбачає безпосередні відносини між керівником і підлеглим, вищим і нижчим органами. Таке підпорядкування тісно пов’язане з безпосереднім і випливає з нього.

Оперативне підпорядкування означає юридичну залежність одного суб’єкта від іншого тільки з конкретних питань і непідпорядкованість йому в інших формах. При виконанні обов’язків по охороні громадського порядку і громадської безпеки службовці органів внутрішніх справ, які не входять до складу міліції, перебувають в оперативному підпорядкуванні міліції, користуються всіма відповідними перевагами та несуть обов’язки працівників міліції.

У сфері державного управління зберігаються і відносини подвійного підпорядкування. Сутність його полягає в тому, що стосовно цього органу (як правило, нижчого) два органи (вищі) мають вирішальні повноваження з якихось питань. Подвійне підпорядкування суб’єкта управління по вертикалі і горизонталі ґрунтується на розмежуванні предметів і повноважень спільного відання. При цьому орган даного рівня і вищий орган мають з відповідних питань юридично – владні повноваження щодо конкретного суб’єкта, наприклад, обласна державна адміністрація в особі його голови і Міністерство юстиції щодо обласного управління юстиції.

Елементами організації управління є:

1) органи виконавчої влади;

2) органи, що входять в організаційний механізм здійснення виконавчої влади (органи державного управління), але прямо не належать до органів виконавчої влади;

3) норми адміністративного права, за допомогою яких встановлюються статус усіх ланок управління, їх службовців, межі взаємовідносин, правова відповідальність суб’єктів.

Суб’єктами державного управління можуть бути: органи державної виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи, місцеві органи), органи місцевого самоврядування (з питань делегованих державою повноважень), адміністрації http://www.ukrlawyer.narod.ru/державних підприємств, установ та організацій та їх посадові особи.

Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевому референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування. У здійсненні функцій державного управління громадяни беруть участь шляхом об’єднання в політичні партії та громадські організації. Через такі об’єднання громадяни здійснюють захист своїх прав і свобод, задовольняють політичні, економічні, соціальні, культурні та інші інтереси.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Вони мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками.

Висновок.

Хотілосябвідзначити, щовсуспільствівсеголовне: виробництво, розподіл, обмініспоживання, соціальнасфера, наука, літератураімистецтво, правоімораль, архітектураікомунікації, історіяідуховнакультура, здоров'яіфізичнийрозвитоклюдейібагаточогоіншого. Алевсецеможетодістворитисприятливийіраціональнийспосібжиття, колибудезведеновцілісну, динамічну, гармонічнусистемуі «працювати» налюдину. Незважаючинате, щомаютьсяприроднівзаємозв'язкиміжусімаявищамиіпроцесами, належнусистемність, розвиток, продуктивністьіекономічністьгромадськогожиттядодаєуправління. Томущотількиівиняткововономаєєдністьтакихздібностей, якцілеспрямованість, організаціяірегуляція.

Проблемаскладаєтьсявусвідомленніполітичним (державним) керівництвоміширокоюсуспільноюдумкоюактуальності, важливостіінезамінностіуправління. Розвинуті західні країни давно усвідомили цю істину. Треба і нам прискорити цей процес.

VI. Перелік літератури.

1. Основна.