Реферат: Утворення Київської Русі.

1. З появою християнства розпочинається новий етап розвитку Київської Русі, який сприяв швидкому її зростанню;

2. Православна християнська церква освячувала князівську владу, зміцнювала її авторитет, сприяла розбудові державних інститутів. Вона посилила владу феодалів, прискорила розвиток феодальних відносин, оскільки монастирі поступово перетворювалися у великих феодальних власників;

3. Введення християнства сприяло розвиткові освіти, мови, літописання, мистецтва, утвердженню нових звичаїв, збагаченню давньоруської культури кращими надбаннями всього християнського світу;

4. Запровадження християнства дало можливість Київській Русі прилучитися до європейської цивілізації, античної спадщини, а також створювати рівноправні й плідні взаємовідносини між нею та Візантією, Германією, Польщею та іншими державами;

5. Християнство створило єдину державну ідеологію, що об’єднала слов’янські та неслов’янські племена, кожне з яких мало до християнізації своїх богів, свої традиції. Немаловажним виявилася і наявність єдиної мови богослужіння.

12 . Основні етапи державного будівництва та боротьба Б. Хмельницького за їх виконання.

І етап лютий-вересень 1648 р. – розробка ідеї автономії на козацькій території в складі Речі Посполитої. ІІ етап вересень 1648 р. – серпень 1649 р. – виокремлення політичної програми з головною метою – створення незалежної української держави в межах усіх етнічних земель України.ІІІ етап серпень 1649 р. – червень 1651 р. – діяльність Б. Хмельницького з реального втілення ідеї формування незалежної держави та негативні наслідки зрадницької політики кримського хана.ІV етап липень 1651 р. – березень 1654 р. –поразка політики автономії в межах Речі Посполитої та українсько-російський договір. На звільнених землях було організовано місцеві та центральні органи влади, запроваджено новий адміністративно-територіальний поділ (на зразок територіально-політичному устрою Запорозької Січі).

13 .Березневі статті. Проект договору складався з двадцяти трьох статей, які були підготовлені в Україні та передбачали зміст майбутніх міжнародних відносин між Україною і Московською державою, затвердження якого без змін означало б самостійність України і гарантувало зобов’язання зі сторони Росії забезпечити українському народу незалежність. Після обговорення 21 березня проекту договору було сформовано лише одинадцять статей. 27 березня 1654 року цар підтвердив їх жалуваною грамотою, визначав права, вольності Війська Запорозького та української шляхти, обрання гетьмана, визначав кількісний склад збройних сил України. Цар видав жалувану грамоту православному духовенству. Гетьман, перш за все, розглядав цей договір як угоду про військову допомогу в боротьбі проти польської шляхти і юридичний гарант закріплення прав і вольностей Української держави. Але, на жаль, як пише О. Апанович “…історія українсько-російських взаємин не пішла шляхом Переяславської угоди. Надто різні були національно-державні інтереси, цілі й прагнення двох союзників. Військово-політичний союз України і Московщини поступово перетворився на панування Москви над Україною”.

Березневі статті 1654 року – міжнародний договір між Росією і Україною, оцінка якого царським урядом поступово змінювалась не на користь українського народу.

Березневі статті передбачали:

- Україна (територія Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств) підпадала під протекторат Росії;

- Україна входила до складу Росії з правом козацько-старшинського самоврядування, зберігалась полкова система адміністративного устрою;

- зберігалось 60-тисячне військо;

- верховна влада належала гетьману, обраного військом, але затверджувалась царем;

- визнавалась самостійність української православної церкви;

- у містах зберігалось право на самоврядування;

- козацькій старшині царський уряд підтверджував право на володіння землею і маєтками;

- гетьману надавалось право вести самостійну зовнішню політику, окрім з Польщею та Туреччиною;

- Україну зобов’язували виплачувати певну суму грошей від своїх прибутків до російської скарбниці;

- російський цар надав собі право ввести і тримати в Києві військовий гарнізон (15 тис. чол.) на чолі з воєводою.

Наслідки входження України до Росії були неоднозначними і суперечливими, що врешті решт привело до перетворення її на провінцію Російської держави.

Але існування Української держави значно вплинуло на формування національної самосвідомості прогресивної частини українського суспільства і забезпечило появу нової політичної еліти; набуто досвід ведення боротьби за національне і соціальне визволення українського народу.

У ході війни спостерігалося народження української державної ідеї, основними принципами якої були:

- право українського народу на створення своєї власної держави в її етнічних межах;

- соборність Української держави;

- незалежність від Речі Посполитої та інших держав;

- новоутворена Українська держава мала стати спадкоємницею Київської Русі;

- провідна роль в утвердженні національної державної ідеї належала козацтву.

Отже, національна державна ідея стала об’єднуючим фактором визвольної боротьби українського народу. Як зазначають сучасні українські історики