Реферат: Утворення Київської Русі.
18. Економічний розвиток України
Ліквідація кріпосного права відповідно до “Загального положення про селян, звільнених від кріпосної залежності”, підписаного 19 лютого 1861 р. Олександром ІІ, відкрила нові можливості для розвитку товарно-грошових відносин у господарстві України. Економічний розвиток якої у пореформний період мав ряд особливостей:
1. Розвиток капіталізму у сільському господарстві. Як відомо, він розвивався в Україні двома шляхами. Перший – прусський, типовий для Німеччини, він грунтувався на великому поміщицькому господарстві, яке поступово входило у ринок. Другий шлях – американський, типовий для США. Він базувався на вільному фермерському господарстві та інтенсивних методах його ведення. Земля належала фермерові на правах особистої власності.
Перехід на капіталістичні відносини у сільському господарстві супроводжувався розшаруванням поміщицького землеволодіння. Земля все більше ставала товаром. Важким був перехід селянства на капіталістичний шлях розвитку (необхідність викупу, майнове розшарування, залежність від сільської громади, обезземелення селян, феодально-кріпосницькі пережитки).
Новим явищем пореформенного періоду стала поява в українських губерніях кооперативів.
За темпами розвитку сільського господарства, основою якого було зернове господарство, різні райони України відрізнялися один від одного. 90 відсотків посівної площі було зайнято під зерновими і лише 4 відсотки – під технічними культурами. На кінець ХІХ ст. Україна давала 43 відсотки світового врожаю ячменю, 20 відсотків пшениці, 10 відсотків кукурудзи.
Завершення промислового перевороту. Промисловість розвивалася як частина загальноросійської. Великий вплив на хід промислового перевороту України мав іноземний капітал.
2. Прискорений розвиток капіталізму у промисловості. Якщо у 1865 р. в Україні нараховувалось 5244 підприємства, то у 1895 р. – уже 30310, продовжувалось освоєння Донецького кам’яновугільного і Криворізького залізорудного басейнів. Успішно розвивалася металургія, сільськогосподарське, транспортне машинобудування, цукрова промисловість. У кінці ХІХ ст. в Україні діяло 17 великих металургійних заводів. У Західній Україні швидкими темпами розвивалась деревообробна промисловість.
3. Капіталістична промисловість України відзначалася високим рівнем концентрації виробництва і робочої сили.
4. Формування капіталістичної економіки, розвиток товарно-грошових відносин вимагали стабільної фінансово-кредитної системи. У 1860 р. був утворений Державний банк, у 1882 р. Селянський поземельний банк,у 1885 р. Дворянський. Успішно діяли комерційні банки. Було проведено грошову реформу. Слід відмітити, що творчість відомого вченого професора
С.Я. Борового, який багато років працював в Одеському інституті народного господарства, була присвячена дослідженню історії становлення та розвитку банківської системи в Україні.
8 . Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського.
Серед перших, хто скористався цією можливістю були литовці. Сучасний український історик О.Д. Бойко виділяє чотири, неоднакових за тривалістю часу та змістом, періоди, у межах яких домінували ті чи інші тенденції.
І етап (1340-1362 рр.) – “оксамитове” литовське проникнення. Його мету чітко сформулював литовський князь Ольгерд: “Вся Русь просто мусить належати литовцям”.
ІІ етап (1362-1385 рр.) – “ослов ’ янення” литовських правителів. У цей час Велике князівство Литовське набуло ознак своєрідної федерації земель-князівств, повноцінними і рівноправними суб’єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля.
ІІІ етап (1385-1480 рр.) – втрата українськими землями залишків автономії.
1385 р. – “Кревська унія”: її суть – початок інкорпорації Великого князівства Литовського до складу Польскої держави; наслідки – зміна політичного курсу щодо українських земель. Литовський князь Ягайло, отримуючи за умовами унії титул короля Польщі, зобов’язувався окатоличити литовців та “навіки приєднати всі свої землі литовські та руські, до Корони Польської”.
1413 р. – Городельська унія: стала наступним кроком до зближення Литви і Польщі.
І V етап (1480-1569 рр.) – посилення литовсько-московської боротьби за право бути центром “збирання земель Русі”. 1480 р. – повалення ординського іга: Москва проголошує себе центром “збирання земель Русі”. Вже 1489 року московський цар Іван ІІІ вперше заявив Великому князю Литовському та королю Польському Казимиру: “Наши города, и волости, и земли, и воды король за собою держит”.
Польська експансія на українські землі наприкінці XIV - в середині XVI століття. Загарбницьку політику щодо українських земель здійснювала Польща. Перша спроба у 1340 р. захопити Галичину завершилася провалом. На деякий час на теренах Галицько-Волинського князівства виникли два державних утворення: Волинське князівство на чолі з Любартом і олігархічна боярська автономна республіка у Галичині під проводом Д.Дедька. Не скориставшись шансом на відновлення самостійної Галицько-Волинської держави, Галицька боярська республіка впала під ударами поляків у 1349 р. Король Казимир ІІІ, захопивши Галицько-Волинське та Перемишльське князівства, проголосив себе “правителем Королівства Русі”.
У 1431 р. у результаті чергового польсько-литовського протистояння до Польщі відійшло Західне Поділля. Полонізація завойованих земель супроводжується зміною національного устрою: у Галичині було утворено
3 воєводства – Руське, Белзьке та Подільське. З 1434 р. на цих землях було запроваджено польське право, польський адміністративний апарат, створене шляхетське самоврядування.
9. Генеза українського козацтва
Наукова спадщина з історії українського козацтва пропонує читачеві різні версії щодо його походження. За характером аргументації їх можна віднести до таких груп, як етимологічна, етнічна і автохтонна. Представники першої початки козацтва шукали в різних словах, схожих з терміном “козак” за своїм звучанням, чи значенням. Прихильники етнічної групи прагнули пов’язати козацтво з косогами, хозарами, тюрками, половцями тощо. Більшість дослідників, як українських (С.Величко, М.Грушевський, Д.Яворницький та ін.), так і зарубіжних (М.Бєльський, Г.Боплан та ін.) сходилися на думці про місцеві корені українського козацтва. Втім, зв’язок з минулим вони тлумачили по-різному. Одні надавали перевагу соціальним передумовам, інші – необхідності захисту українських земель від татар. М. Грушевський,
М. Брачевський, М. Котляр пов’язували джерела українського козацтва з вічовими громадами лицарських княжих часів Київської Русі. Узагальнюючи існуючі теорії, О.Д. Бойко вважає, що кожна з них має раціональне зерно і лише їх синтез дає можливість наблизитися до відповіді на питання про походження козацтва.
З питанням про походження козацтва повязана проблема з’ясування джерел його формування. Об’єктивному висвітленню цієї проблеми сприяє запропонована М.Грушевським періодизація історії українського козацтва, що включає в себе зародковий (перший) та класичний (другий) етапи. На першому етапі (ХV- початок ХVІ ст.) в ході освоєння південних степів (“уходництво”, “добичництво”) основу козацтва закладали міщани, зем’яни-шляхта, селяни. На другому етапі (ХVІ- початок ХVІІ ст.) з перетворенням козацтва в суспільну верству зі своїм окремим устроєм, правами, організацією в лави козацтва вливалися вихідці з давніх княжих родів, шляхти, боярства, кріпосні селяни, міська біднота та ін.
Землі козацтва. Козацтво мало свої землі. Вже на першому етапі воно поступово заселило території на схід і захід від Середньої та Нижньої Наддніпрянщини – від Дністра до Сіверського Дінця й Дону. На 1700 верст
у другій половині ХVІІІ століття простяглися землі Війська Запорозького. За територіальним принципом 1625 року були сформовані Київський, Білоцерківський, Переяславський, Корсуньський, Канівський та Черкаський реєстрові полки.
Його функції. В ході своєї еволюції козацтво опанувало такими функціями: 1) колонізація і господарське освоєння Дикого Поля; 2) збирання в своїх лавах поневолених категорій українського суспільства та взяття їх під захист; 3) мобілізація українського народу на боротьбу проти феодально-кріпосницького гніту; 4) збройна боротьба проти турецько-татарської агресії та інших поневолювачів; 5) консолідація українського народу та створення умов для усвідомлення ним власних національних завдань; 6) створення моделі, а згодом, розбудова Української держави (Запорозька Січ, Українська козацька держава середини ХVІІ-ХVІІІ ст.).
10. Національно-визвольна боротьба широких верств українського народу в перші десятиліття ХVІІ століття сприяла формуванню його національної свідомості, об’єднанню за виборення незалежності. Визвольна війна середини ХVІІ століття на чолі з Б. Хмельницьким створила умови для виникнення нового суспільно-економічного ладу, руйнування кріпацтва. В складних умовах Б. Хмельницькому вдалося сформувати Українську козацьку державу з її характерними рисами, яка відіграла велику роль у боротьбі українського народу проти іноземного поневолення. І хоча здобутки національної державності були втрачені під натиском царського самодержавства, все ж можна стверджувати, що молода українська держава, вписала важливу сторінку в історію українського державотворення.
Навесні 1648 року в Україні спалахнула національно-визвольна боротьба українського народу під керівництвом Б. Хмельницького, яка стала переломним етапом в історії України.
З початку 90-х років ХХ століття сучасна українська історіографія поставила проблему національно-визвольної боротьби на якісно вищий рівень наукового пізнання. Ряд сучасних істориків, таких як: В.А.Смолій,
В.С. Степанков, В.М. Литвин, О.Г. Сокирко, І.В. Рибак та багато інших, вважають, що за своїм значенням, масштабами, радикальними змінами в державному ладі, політичній організації, соціальній структурі, культурному житті цю подію можна трактувати, як Українську національну революцію ХVІІ ст. Передумови та розвиток її мали спільне із революціями в Нідерландах, Німеччині, Англії, Франції. Проте, вона як і інші, мала свої особливості.
Новим в історичній науці є те, що в сучасних умовах, дослідники вказують на спрямування національно-визвольної боротьби не лише проти Речі Посполитої, а і проти інших ворогів незалежності українського народу.
Національно-визвольна війна українського народу проти польської шляхти була спричинена насамперед безправним соціально-економічним, політичним, релігійним становищем українського суспільства. Це викликало велике обурення всіх верств населення, що вилилось в ряд селянсько-козацьких повстань.
11.1) соціально-економічна сфера:
-посилення економічного визиску;
-зародження мануфактурного виробництва;
-подальше закріпачення селян;
-політика польського
2) політична сфера : -позбавлення українського народу національної ідеї шляхом проголошення приєднаних до Польщі земель своєю споконвічною територією;