Реферат: В’ячеслав Липинський і Дмитро Донцов: дві концепції української державності

РЕФЕРАТ

З КУРСУ "ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ"

НА ТЕМУ:

"В’ячеслав Липинський і Дмитро Донцов: дві концепції української державності"

КИЇВ-2009

План

Вступ

1. Концепція Д. Донцова

2. Концепція В. Липинського

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження. Україна отримала незалежність досить недавно, а до того переживала довгий період, протягом якого не мала досвіду державного будівництва. Тому, у той час, коли більшість європейських держав змогла виробити таку модель, що історично була оптимальною для них, Україна й досі перебуває в пошуках. Спроби запозичити готові моделі державного управління на Заході скоріше показали, що те, що добре для Франції, для України може не підійти. У цьому контексті важливим є вивчення концепцій державності, запропонованими саме українськими вченими. Доробок В. Липинського та Д. Донцова мають, на мою думку, важливе значення ще й тому, що вони, на відміну від переважної більшості мислителів того часу висловлювали ідеї устрою саме для України як незалежної держави, а не автономії у складі великої імперії.

Об’єктом дослідження є концепції побудови української держави.

Предмет дослідження - альтернативні концепції української державності В. Липинського та Д. Донцова.

Метою дослідження є описати та порівняти дві концепції української державності, сформовані на початку ХХ ст. В. Липинським та Д. Донцовим.

Завдання дослідження

Дослідити концепцію української державності В. Липинського.

Дослідити концепцію української державності Д. Донцова.

Джерельну базу дослідження складають першоджерела - твори В. Липинського "Листи до братів хліборобів: про ідею і організацію українського монархізму" та Д. Донцова: "Націоналізм", "Дух наших традицій", "За який провід" та "Історія розвитку української державної ідеї".

Методи дослідження - у ході виконання роботи використовувався метод опису та порівняння.

Структура роботи. Робота складається з вступу, двох основних розділів та висновків. У вступі подається актуалізація теми, об’єкт та предмет дослідження, мета та завдання дослідження, джерельна база та методи дослідження.

У першому розділі основної частини подається концепція української державності

Д. Донцова - його критика демократичне правління, основні засади будівництва майбутньої держави та причини, з яких Україна має право на власну державність.

У другому розділі подається концепція В. Липинського - причини, з яких він заперечує демократію в Україні, основні характеристики його проекту Трудової Монархії та причини, з яких Україна може збудувати власну державу саме у такому вигляді.

У висновках подане порівняння двох концепцій української державності, виявлені їх спільні та відмінні риси за трьома критеріями - ставлення до демократії та соціалізму, уявлення про устрій майбутньої держави та у причинах, з яких Україна має право утворити свою державу, а не бути частиною чужої держави.

1. Концепція Д. Донцова

Д. Донцов увійшов в історію як основний теоретик українського інтегрального націоналізму - вже з цього випливає те, що його концепція була "альтернативною" до головних течій епохи української революції.

Перш за все слід відмітити його цілковите несприйняття ідей другої половини ХІХ ст., з яких розвились сучасні йому форми демократії та соціалізму, ідеї автономізму, федералізму та не здатності українців утворити державу окремо від Росії. У своєму "Націоналізмі" - найбільш ґрунтовній праці він наводить цілу низку причин, з яких ідеї Драгоманова та інших діячів минулого століття є неправильними та шкідливими, які загалом можна пояснити у протиставленні Шопенгаурівського розуму і волі - Драгоманов та його послідовники абсолютизували раціоналізм, матеріалізм, повністю відкидаючи ірраціональне, хоча саме на ірраціональному, на думку Д. Донцова побудовані всі людські інстинкти, які мають лежати в основі ідеї, якщо вона хоче бути життєздатною: "ХІХ-ий вік - це був золотий вік розуму, а разом із тим і золотий вік нашого декадентського націоналізму. Шопенгавер, цей найзавзятіший ненависник вольового чинника і, заразом, його найліпший, хоч і несвідомий, апологет, - найяскравіше сформулював протилежності двох поглядів на світ: вольового та інтелектуалістичного. Для Шопенгавера “сила, яка животіє і буяє в рослині, яка витворює кристал, яка тягне маґнет до північного бігуна", яка діє в матерії як “втеча і шукання, розлука і получення”, нарешті, як “тягар, що... виявляється в кожнім предметі, притягаючи камінь до землі, а землю до сонця", так само як стремління людини до життя, все це - “лиш різні форми виявлення" того, що “ми в собі називаємо волею". Але цю “волю" відчуваємо ми в інших тілах лиш з аналогії з нашою власною, самі ж тіла знані нам тільки як уявлення нашої свідомості, як світ окремих феноменів, а на цьому світі панує не воля, а розум кавзальної причиновости, позбавлений усякої містики і всяких таємниць. Власне саме таким бачив світ і ХІХ-ий вік: це не був світ тих, що творять, а тільки світ тих, що його обсервують; не тих, що діють на оточення, а лиш тих, на кого діє воно і його механічний “закон”"[1] .

Національна ідея, за Д. Донцовим, має відповідати шістьом основним критеріям:

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--