Реферат: Відбудова народного господарства
Почались гоніння на технічну, економічну, гуманітарну і воєнну інтелігенцію, здатну критично оцінити ці нові сталінські підходи в економіці і політиці. Жорстокий тиск на неї був розпочатий широко відомою «шахтинською справою». Було арештовано понад п’ятдесят інженерів і техніків, які працювали у вугільній промисловості Донбасу, а також в центральних органах державного управління народного господарства УСРР і СРСР. Всі вони були звинувачені в саботажі, шкідництві і шпигунстві. Ще на об’єднаному квітневому пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) (за місяць до початку судового процесу) було заявлено про розкриття «контрреволюційної шкідницької організації в Донбасі» . «Шахтинська справа» стала сигналом до проведення серії аналогічних процесів у республіці. Всього було заарештовано і засуджено біля 2 тисяч спеціалістів.
Протягом 1828-1929 рр. сталінській групі вдалось організаційно ізолювати і розгромити своїх опонентів і в самій більшовицькій партії. Тим часом з’ясовувалось, що здійснені на початку 1928 р. адміністративні заходи по відношенню до селянства виявились недостатніми, щоб забезпечити безперебійне надходження хліба і в подальшому. Силовий тиск спонукав селян до скорочення посівних площ, до масового забою худоби і самоліквідації високотоварних господарств. Все це привело до того, що в кінці 1928 – на початку 1929 р. знову виникли великі труднощі з продовольством. В багатьох містах були введені картки на хліб. Скоротився його експорт.
В цій обстановці Сталін і його оточення, що досягло повної влади в партії і суспільстві, завершує згортання непу. Це виявилось перш за все в тому, що були переглянуті завдання першого п’ятирічного плану – в бік їх різкого збільшення, без врахування реальних джерел і засобів їх виконання.
У промисловості невпинно стала скорочуватись роль господарського розрахунку. Критерієм успішної роботи трестів ставав не одержаний прибуток, а виконання державного плану. В нових документах зазначалось, що госпрозрахункові відносини спускаються в низові ланки трестів – на підприємства, однак їх діяльність суворо регламентувалась плановими завданнями. Крім того господарський розрахунок не доводився до робочих місць. Заробітна платня працівників не залежала від кінцевих результатів роботи підприємства. Вона визначалась адміністративно встановленими нормами, тарифами і розцінками. І це, до речі, відповідало бажанням багатьох робітників. Адже дійсний господарський розрахунок означав би залежність заробітної платні від ринкової стихії, позбавляв би їх стабільного гарантованого доходу. Тому значна частина робітничого класу і не підтримувала збереження непівської, основаної на ринкових регуляторах системи управління.
В сільському господарстві усі складнощі розвитку було вирішено подолати розгортанням широкої і швидкої, а тому неминуче насильницької колективізації селянських господарств. Вона дозволяла встановити жорсткий адміністративний контроль за виробництвом в колгоспах, продиктувати їм принципи, порядок і форми відносин з промисловістю і державою. Це дозволяло закріпити нееквівалентний обмін і відповідно перекачати кошти і матеріальні засоби з сільського господарства в промисловість, з села в місто.
Таким чином, вже у кінці 20-х років в Україні від нової економічної політики практично відмовились. Господарська система з ринковим механізмом замінювалась адміністративно-бюрократичною системою тоталітарного режиму, який поступово складався в СРСР.