Реферат: Відношення українців до географічного середовища в міфах стародавніх слов’ян
Дажбог . Сонячний Бог, якому поклонявся весь слов`янський світ, має прозору назву: даждь - "дай" і бог - "багатство", тобто дослівно Даждьбог - "податель" добра багатства. Найархаїчніші обряди і молитви до Дажбога пов`язані з проханням багатого врожаю. Під час жнив жрець підіймав над головою чашу, наповнену зерном, і проказував молитву: "Господи, ти, котрий звернень до Дажбога було пов`язані саме з хліборобськими обрядами.
Хорс . Йому поклонялися південні племена, вірогідно ще роксолани, які вшановували Хорса так само, як поляни Дажбога. Як і Дажбогові, Хорсу приносили жертви у вигляді хлібних виробів: паляниць, медяників, калачів, калити. В Україні досі поширені ритуальні коржі, які нині вже втратили давнє значення обрядової їжі і вживаються як повсякденна страва. Слово "корж" співзвучне з іменем Хорса, воно давнього індоєвропейського походження і означає "коло".
Перун . Володар блискавок і грому, покровитель воїнів Xст. Все більше заступає Сварога. слово перун існує в українських діалектах як синонім блискавки і грому, наприклад у Карпатах кажуть: " Бодай тя Перун вдарив".
Цей Бог також залишив на нашій землі чимало географічних назв: Перунова рінь (на Дніпрі), село Перунове, урочище Перуни (на Черкащині).
Стрибог . Бог - родоначальник всіх вітрів. Хоча, незважаючи на всю суворість вітру, він був не тільки творцем негоди, алей творцем музичних мелодій. Адже саме "подих вітру" - дихання, дмухання в найпростіші музичні інструменти (сопілка, дудка, ріжки) - створювало музику.
Пізніше Стрибог отримав назву Пзвізда або Посвистача, що означало покровителя погоди. Йому молилися, щоб дав добру погоду на врожай, на свято тощо.
Велес (Волос ). Це один з найстаріших Богів. Що вважався Богом достатку. Відома його друга назва "скотій бог", що стає зрозумілою, якщо врахувати, що скот у давнину вважався символом багатства взагалі. Крім того Велес був опікуном купецтва, торгівлі, як римський Меркурій.
Новорічні обряди донесли до нас відгомін колишніх "волових свят" - вивернуті кожухи на учасниках ритуального карнавалу символізують багатство: "Будь багатий, як кожух волохатий" - бажають на Різдво й на весіллі
З ім`ям Велеса (Волоса) пов`язана назва зодіакального сузір`я Волосожар (Тілець), яке означає "небо Волоса".
Мокоша . Мокоша пов`язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням та ін. Їй приносили жертву у вигляді снопів льону, вишитих рушників. Мокоша вірогідно була близькою до Рожаниць (Дів Життя), покровителькою пологів, захисницею породіль.
Походження Мокоші дуже давнє: як і більшість жіночих богінь, вона була відома ще за трипільської доби. В образі Мокоші бачимо відгомін стародавнього культу Великої Богині-Матері.
Мокоша походить від ще давнішого культу води - Богині Дани. Слово Дана уже в скіфо-сарматський період перестало бути ім`ям Богіні, а стало позначати просто річку. Таке ж значення має й слово дон ("вода", "ріка") або дунай - назви українських річок, оспіваних у багатьох піснях. Якщо Дана залишила своє ім`я в назвах річок, то Мокоша переважно в назвах поселень: Макошине на Чернігівщині, Мокошин у Чехії. Подібні назви існують у всіх слов`янських народів.
Купайло. Бог літнього сонця. Купальське вогнище запалювалося від "живого вогню", добутого тертям двох шматків дерева, і символізувало небесний сонячний вогонь, який запалює кохання в серцях парубків і дівчат, парує їх у цю чарівну ніч.
Ярило. Божество близьке за своєю сутністю до Купайла, тільки діє навесні. Бог любові й пристрасті, весняного розквіту природи, Ярило вважається символом плодючості. Це чоловічий символ запліднюючої сили. Свято Ярила близьке до купальського ще й тому, що під час його святкування парубки викрадали собі дружин.
Крім головних Богів українського пантеону, існувало ще багато різних духів та демонів. Вони належать до нижчих рівнів міфологічної системи. Якщо Боги в ієрархії займають високе місце, як вияв духовної сили, то духи й демони пов`язані переважно з людиною, її тілом і життєвим простором.
В українській міфології не існує духів злих чи добрих, адже добро і зло, яке приносять духи, визначається не стільки природою самих духів, скільки їхньою роллю в даній ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, які могли чинити зло, щоб задобрити їх відвернути від себе небажані події чи явища.
Домовик - образ, що походить, вірогідно, від культу предка і домашнього вогнища. Недаром він живе за піччю або під порогом хати. Домовик невидимий, але іноді він показується маленьким дітям. Його перевозять у нову хату, щоб охороняв родину.
Лісовик - дух лісу, дикий чоловік, пастух, який випасає лісову худобу. Тому справжні пастухи укладають з Лісовиком угоду, приносячи йому жертву у вигляді яйця або печива із житнього борошна, яку кладуть на лісовому перехресті чи на галявині. Тоді худобу не будуть забирати дикі звірі. Пізнати лісовика можна з того, що він при всій схожості з чоловіком не має тіні.
Водяник - втілення водяної стихії в образі водяного царя. Уявлявся в образі старого довгобородого діла, який панує над Русалками.
Русалки - це переважно духи померлих дівчат, які пішли з життя передчасно. У найдавніших українських міфах простежується певний зв`язок русалок з культом рослин. Назва походить від давніх поминальних обрядів слов`ян русалій. Свято Трійці є поминальним тижнем, коли приносять їм жертви. Жінки прив`язують на дерева шматки полотна, дівчата вішають вінки.
Найбільше залишків міфологічних сюжетів українці зберегли в своїх обрядах, звичаях: колядках, щедрівках, веснянках, купальських піснях, замовленнях тощо.
Шанування дерев бере свій початок з сивої давнини, коли наші предки поклонялися деревам, як Богам. У народовір`ї дуб вважався деревом Перуна, нині його шанують за міцність, красу, довговічність. Верба символізує Прадерево життя, так само, як Чумацький шлях. Недаремно верби завжди садили обабіч шляхів, за космогонічними уявленнями народу наша Галактика є початком утворення Всесвіту - берегом космічного океану. Липа - присвячувалася матері-Воді, береза присвячувалась Ладі, клен - Полелю. Калина символізувала свято Коляди, Різдва світу. Наруга над нею вкривала людину ганьбою, так само, як убивство лелеки. Вишня - одне з найстаріших дерев в Україні. Вона присвячувалася найвищим Богам народовір`я (саме Новий рік - свято Прабога Сварога). Назву вишня слід розуміти як "божественне дерево". Ясень - чоловіче дерево, адже з його деревини робили озброєння воїнів ще за скіфської доби. Клен найбільше використовувався на виготовлення музичних інструментів: сопілок, гуслів, скрипок. В Карпатах паляниці випікали на кленових листях і садовили в піч на кленовій лопаті. Явір ( різновид клена) в Україні вважається символом смутку, його садять на могилі вбитого козака, розлучених закоханих: "Посадили над козаком явір та ялину, а в головах у дівчини - червону калину". Горобина - в Україні широко використовувалась. За кількістю горобини могли передбачити, якою буде зима: якщо ягід було багато, чекали холодної сніжної зими. Як оберег ії садили біля хати, на Купайла гілочки горобини чіпляли на кожні двері, щоб уберегтися від злих духів та хвороб. Терен відомий в Україні понад дві тисячі років. Він є одним із прародичів садової сливи: вже на початку нашої ери, схрестивши терентз аличою, наші предки вирощували сливи. Одна з порід терну - диптам - отримала назву "неопалимої купини". В перекладі з церковнослов`янської купина означає "кущ". Цей терновий кущ виділяє своєрідні ефірні пари, які можуть горіти, проте самої рослини вогонь не торкається. Вважалося, що з неопалимої купини виходить Бог, щоб показати людям істину. Береза завдяки своїй білій корі стала символом чистоти, дівочої ніжності. Вона також вважалась оберегом від злих духів, тому її часто садили біля хати, щоб милувала і захищала садибу. Широко використовувалась кора берези - береста - для "берестяних грамот". Бересту знімали так, щоб не пошкодити самого дерева, адже місця, де був знятийтонкий шар кори, мають властивість нарощувати нову кору.
Рослини служили людині ще в далекі часи, віддалені від нас на кілька тисячоліть. Лікувальні властивості квітів, трав, плодів знали скіфські лікарі. Квіти використовували не тільки з практичною метою, але й задля краси, до якої здавна були небайдужими в Україні. Квітник був і залишився неодмінною частиною садиби українця. Де можна побачити мальву усіх відтінків, пахучі яскраві чорнобривці, жовтогарячі нагідки, червону руту, барвінок й любисток, м`яту і матіолу. Квіти відомі здавна вважаються священими. Так вважається, що червона рута, барвінок і любисток садять дівчата, щоб бути завжди коханими і бажаними, а молодиці - щоб була міцною родина. Мак - є оберегом. Його насінням, освяченим на свято Маковея, обсипають садибу, людей і хуту. Мак вплітають у віночки дівчата, вишивають на сорочках та рушниках". [3] Наськільки зруйнована геосоціокультура українського соціуму, що рослини - обереги потрапляють у заборонені наркотичні засоби, які несуть горе і біль втрат.
Те, що квіти зображалися на предметах повсякденного вжитку, може бути переконливим доказом того, що красиві рослини вирощували на своїх садибах ще наші давні предки.
"Втім і сьогодні в деяких острівцях архаїчного народного побуту зберігаються різноманітні табу, тобто заборони на зрубування певного виду кущів та дерев, повір`я та притчі, які ми часто називаємо "забобонами". І справді, упродовж останніх десятиліть ми були вільні від "забобонів": вказували річкам, куди їм текти, затоплювали рукотворними морями святині нашої козацької історії і взагалі "перетворювали" природу, брали від неї все, залишаючи натомість пересохлі джерела так нафтохімічний перегар. Чи не тому ми по-варварському збиткувалися з природи, що забули заповіти, оті самі "забобони" предків? Можливо, "забували" їх тому, що то був голос народної совісті, який не ув`язувався з широкомасштабними програмами хімізації, меліорації та іншої руйнації? Йдеться не про технічний прогрес, який сам по собі здатний нести людям добро, благо, а про те, що під виглядом технічного прогресу у страхітливих масштабах здійснювалися заходи, які призвели суспільство, націю до екологічної катастрофи.
У наших долях переплелися прадавня духовна культура і проблеми сьогодення. Бо висохли і зміліли не тільки земні ріки, а й джерела духовності, і ніяка заміна їх масовою, а то й псевдокультурою не компенсує цієї величезної втрати. Тільки повернення до першовитоків народного життя, виховання прийдешніх поколінь у річищі шаноби до природи, яке прокладали наші далекі предки, здатне відновити рівновагу людини та довкілля. Ось чому актуальною проблемою стає відображення вже на новому грунті давнього світосприймання, яке не дозволяло вже тоді перетворювати оази культури на пустелі.
Міфологічні витоки культури не втратили своєї актуальності донині, адже з виникненням нових культурних архетипів старі не зникають безслідно, а співіснують уже в іншій іпостасі". [8]
Необхідність відродження геосоціокультури у сучасних українців.
Ставлення до рослинного і тваринного світу, до води і землі було мірилом людської порядності, високої культури і моралі. В ті часи природні багатства рівно оберігалися і примножалися. Зараз частіше можно спостерігати прагнення людини поліпшити природу навколо себе, але відсутність геокультури приводе к негативним наслідкам. Засадження паркових ландшафтів міст, селищ рослинами не притаманними для лісостеповій або степовій зонам України. Наприклад: використання приватними підпріємцями в ландшафтному оформленні своїх фірм такої рослини, як Айлант Найвищий " (Ailanthusaltissimo) родина його Китай, висотою до 30 м з широкою верхівкою, квіти зеленовато-жовті з неприємним запахом. Дерево стійке до посухи, невимогливе до грунту, швидко росте, але поширюється насінням і кореневими пагонами" [10], тобто знищує другі породи рослин навколо себе. Таким чином господар для швидкої прикраси садиби фірми використовує рослину, яка в майбутньому змінить знов ландшафт зелених насаджень степів. Як у 30-ті роки посадкі робінії лжеакації замінили дуби, клени, в`язи, ясені. Зрозуміло, що вирощування дубів, кленів, в’язів, ясенів потребують більше часу і головне любові. Наші українські поселення завжди відокремлювались гарними садибами з вишень, абрикосів, яблунь, груш і т. і. Або калини, бузка, шипшини.