Реферат: Вияв менталітету українців у виборі та творенні народних назв лікарських рослин

· Вірування

· Гумор

Для творення кожної такої групи назв є і свої характерні їй способи деривації.

ІІ розділ

Розглянемо кожну групу назв рослин окремо і проілюструємо на прикладах, чому саме було зроблено такий вибір назви та як вона утворена.

І. Так, найчастіше рослина отримувала свою назву за певними зовнішніми ознаками, це й зрозуміло, бо лікувальні властивості рослини людина виявила пізніше, а деякі встановлює і до цього часу, а ще в цьому проявилася споконвічна практичність українців – так рослину було легше запам’ятати і, при необхідності, відшукати.

Цікаво, що відкриття нових цілющих властивостей рослини часто веде і до появи нової назви. До прикладу можна згадати ехінацею пурпурну, яка за своїми імуностимулюючими властивостями, виявленими у кінці ХХ століття, не поступається багатьом, уже давно відомим, засобам, і тому отримала народну назву «женьшень поліський», яка вказує на кілька прихованих особливостей українського менталітету: «женьшень» - знання про силу рослини, «поліський» – не лише вказівка на місце поширення, а й гордість за «своє», «дивовижне».

Багато рослин за зовнішніми ознаками отримали «ім’я» залежно від кольору чи подібності до чогось, що говорить про спостережливість українців, так, певним словам чи навіть словосполученням надавалась багатозначність. Розглянемо це явище у ряді прикладів.

1. Квіти цмину піскового пухнасті і м’які, чим нагадують хутро котиків, тому народ назвав їх «жовті котики» або «жовті котячі лапки».

2. Купина лікарська своїми квітами нагадує дзвіночки, тому й має назву «дзвіночки».

3. Народна назва рослини бобівника трилистого – це «бобок», «боб’янка», «бобичник», «бібник» - свідчить про подібність листків рослини до листків бобу. Ще ця рослина має промовисту назву, утворену способом складання, «трой-зілля», бо на стеблах по три листки; ця назва також об’єднує слово «зілля», що вказує на цілющі властивості, з магічним числом «три».

4. Такий поширений на Поліссі верес звичайний має свою особливість: чашечка квіточок не зелена, як у більшості рослин, а рожева, тому й рослину ще називають «чашечка».

5. Гірчак зміїний має вигнуте вузлувате кореневище – звідси і багато специфічних назв: криве зілля, ужик, ужовник, рак-трава, рачки, криве зілля.

6. Рослину «гірчак почешуйний» за формою та шерстливим опушенням листків називають ведмежим вухом, бороданем, баранячим хвостиком, сорочиними лапками.

7. Синюха блакитна зовні особливо гарна рослина, за що й отримала назву – красотка.

8. Копильник – це народна назва хвоща польового, бо пагони цієї рослини дещо подібні до кінського хвоста.

9. Рослина, відома під назвою «ірис», що в перекладі з латинської означає «райдуга», у народі називається «півники», бо її квіти – яскраві і хохлаті, наче півнячий гребінь.

10. Один із видів полину на Україні називається «чорнобиль», що пов’язано із темним стеблом рослини, «чорнобиль» - «чорна билина».

Отже, можна відмітити, що ця група назв рослин особливо поширена, причому назви творилися із слів, які вже були у мові, різними способами – здебільшого суфіксальним чи складанням, що підкреслювало зовнішню схожість рослини з конкретними об’єктами, а також надаванням багатозначності словам, які вже були в мові.

ІІ. Друга поширена група назв, пов’язаних із лікувальними властивостями рослини. Такі назви ніби «говорять» самі за себе, що допомагало швидко відшукати рослину із потрібною лікувальною здатністю. Наведемо приклади.

1. Шанований у народі за свої цілющі властивості перстач білий, що в перекладі з латинської означає «сила», «могутність», використовується при лікуванні багатьох захворювань, вважається, що він має п’ять лікувальних сил, тому народна назва рослини – «п’ятисил», «п’ятипал», «п’ятипальник», до того ж квітка перстачу білого має п’ять пелюсток.

2. Перстач прямостоячий – калган – у народі називають «дубрівка», «дубрівник», «дерев’янка», що безпосередньо вказує на наявність у рослини дубильних речовин; їх використовували для тамування зубного болю, зуби наче німіли від відвару калгану – дерев’яніли, звідси і назва «дерев’янка».

3. Дуже поширена на Україні рослина пижмо звичайне, назва походить з грецької мови і означає «довго жити». Пижмо звичайне здавна використовують як протигільмітний і жовчогінний засіб, настій квіток рекомендують при глистяних інвазіях, захворюваннях печінки, звідси народні назви – «глисник», «глистник», «богова горобина».

4. Ряд народних назв деревію звичайного пов’язані із кровоспинними та загоювальними властивостями рослини. Це такі назви: «кривавиця», «кровоспинник», «кровоспин», «серпоріз», «серпій» (це вказує, що рослина допомагала загоювати болючі поранення серпом).

5. Інша рослина із такими ж лікувальними властивостями – родовик лікарський – у перекладі з латинської означає «кров», мається на увазі лікувальне використання рослини. До того ж у народі вона називається «кровостяг», «сильник», «кровоголовка», «стягни- кров».

6. Для лікування пошкоджених кісток використовували чорнокорінь лікарський, народна назва рослини «живокіст» закріпилася в медичній літературі.

7. Народна назва остудника голого – грижник, що вказує на лікувальне застосування рослини.

Використання людиною лікарських рослин має багатовікову та складну історію, як і творення назв кожного цілющого зілля. На жаль, багато народних назв рослин, які поширені на Україні та успішно застосовуються в медицині, залишаються поза увагою нашої офіційної лінгвістики. Тому ми звернули увагу на те, що назви ІІ групи рослин по-своєму оригінальні: вони утворені, здебільшого, суфіксальним способом та складанням основ, що допомагає чітко окреслити лікувальне призначення рослини уже в її «імені» і , відповідно, дає змогу швидше вибирати потрібне для лікування зілля. Вважаємо, що у такій особливості вибору назв цієї групи рослин виявився практицизм українців.

ІІІ. Деякі властивості рослин здавна були підмічені нашими предками і використовувалися для щоденних потреб