Реферат: Військово - патріотичне виховання в козацькій традиції

Однак, концепція сучасного виховання не буде мати комплексного змісту та не буде відповідати всім основним критеріям оцінки ефективності без урахування героїко-патріотичної складової та усунення впливу тої історичної спадщини, яка носить характер невизначеності і припускає можливість політичних, релігійних та ідеологічних маніпуляцій. А саме найбільшою проблемою, що викликає розгублення чи сумніви є фальсифікація історії України Москвою. Завдяки бурхливій діяльності царя Івана ІІІ та його спадкоємців створено міф про московське володіння "исконно русскими землями" ( Москва - третій Рим ) та, відповідно, колиску трьох братніх народів з розташуванням у басейні річки Моськва. Росіяни, в ролі "старшого брата", включають в інвентуру "великоруського народу" Україну, яка сформувалася задовго до виникнення московської, а тим більш російської держави. Прикладом фальшування історії України є недавнє святкування московським патріархатом "1000-ліття хрещення Русі" в Даніловському монастирі у Москві, а не в Києві, яке також названо "1000-літтям православ'я". Слід зазначити, що у 988-му році Москви ще не було, а виникнення православ'я припадає на 1054- й рік. Світові накидається фальшива версія московського 1000-ліття, що має не релігійний а політично-ідеологічний характер [4].

Не менш дивно виглядає і "правда" про надзвичайну роль США та союзників у Другій світовій війні, яка подається у вигляді гарно змонтованих американськими режисерами документальних фільмів. Нічого, що другий фронт було відкрито, коли радянські війська вже успішно проводили гігантські військові операції по звільненню держав східної та центральної Європи. Не згадується чисельні випадки на кшалт ганебної історії з морським караваном PQ-17, коли англійський військовий флот тільки за підозрою у присутності німецького лінкору "Тірпіц" в районі проводу каравану залишив суда конвою та повернувся до бази розташування [5]. Тільки загроза втрат більш ніж в 1 млн. чоловік під час запланованої операції штурму о-ва Окінава примусила забути командування США про героїзм американського вояка і надати наказ скинути на Японські міста атомні бомби. Дуже наполегливо нав'язується думка про те, що під час фінської компанії Радянська Армія продемонструвала повну бездарність як у сфері планування військових операцій, так і в питанні реалізації планів. В той же час Фінська армія проголошується непереможною а фінський снайпер-"білка" - чудовитвором військового мистецтва. Можливо в цьому і є сенс, але для порівняння слід згадати, що у 1941 році бої на Крайній Півночі почалися вже в кінці червня. На мурманському напрямку спільно діяли армії Фінляндії та підрозділи німецької армії "Норвегія". До середини липня 1941 року окупаційним військам вдалося заглибитися аж на 25 - 30 км. Так все залишалося до 1944 року, далі пройти не вдалося, армія "Норвегія" фактично була знищена [6].

Вищезгадане ще раз підкреслює надзвичайну роль масової пропаганди у справі патріотичного виховання та формування позитивного образу. З цієї точки зору надзвичайно яскравий приклад української героїки, сили духу, самоорганізованості являє козацтво.

Козацька доба в історії України принесла як самій Україні так і світу нову, виключно ефективну, багаторівневу систему загального та військово-патріотичного виховання.

Гасло, яким визначалися вища мета буття та головне призначення українського козака - "Воля. Віра. Україна." - є основа і ідея системи українського виховання.

У реалізації цієї ідеї козацтво утворило потужний соціальний організм з військово - демократичним устроєм, який здатний був збройно захистити власні політичні та соціально-економічні інтереси.

Процес виховання мав вигляд постійно-діючого вишколу, до якого були залучені усі представники козацької громади і в першу чергу молодь.

Причому, введення інституту джур, підготовка кадрів у двох напрямках - військово-технічному та адміністративно-політичному в козацьких січових школах, активне залучення козацтва до формування загальноукраїнської системи освіти, культурного та економічного зростання держави відображало зовнішню сторону виховного процесу і було результатом дії внутрішнього стрижню ідейно-виховної системи - козацького бойового Звичаю.

Козацький Звичай, що сконцентрував у собі багатовіковий досвід української спільноти, дух і традицію, має формуючий, наставляючий, спрямовуючий та закликаючий до дії характер, є природно зрозумілий для кожного українця за змістом і виключає багатоваріативність у трактуванні.

Правила поведінки, норми суспільної моралі, мета та завдання існування, а також засоби їх досягнення надзвичайно чітко та систематизовано передавалися від покоління до покоління у вигляді козацьких карбів - коротких речень, що мали форму прислів'я та були частинами великої піраміди системи теоретично-практичних і духовних засад, вершину якої складали козацькі перекази, пісні, казки і рухова спадщина.

Козак, що пройшов багаторічний Січовий вишкіл, отримав гарт у бойових походах та щоденній козацькій військовій справі, ставав носієм передових технічних, гуманітарних та економічно-господарських знань і, саме головне, ставав свідомим духовним носієм та захисником української традиції.

Завдяки унікальній системі військового, загальноосвітнього, патріотичного вишколу і сьогодні козацтво зберігає власну самобутність і внутрішню життєву силу, утворюючи ідейне, а іноді і фізично-силове підгрунття відтворення української державності та формування системи безпеки і захисту національних інтересів.

На жаль Україна сьогодні значно відстає в питанні використання ідеї козацтва в цілях побудови нової системи військово-патріотичного виховання від держави, що також знайома з бойовою ефективністю та надзвичайним рівнем морально-вольової підготовки козацьких підрозділів - Російської Федерації.

Для порівняння. На Запоріжжі - історичній колисці Запорозького козацтва на сьогодні діє дві державні установи відповідного профілю ( за змістом та по суті ): Запорізька школа джур та Запорізька міська дитячо-юнацька спортивна школа бойового мистецтва "Спас". Не багато інших закладів освіти, де хоча б у назві лунало щось козацьке, визначаючи ідейно-виховні засади роботи закладу.

В той же час, тільки у Волгоградській та Ростовській областях РФ діють 66 козацьких шкіл, заснованих за підтримки регіональних Міністерств освіти РФ, з них на Дону - 52. В школах навчається більше 23 000 дітей. Створено декілька козацьких кадетських корпуси. Заявлено про створення на базі Таганрогського педагогічного університету Південно-Російського козацького університету. До розробки "стандарта казачьего образования" залучені відповідні громадські організації та управління Всевеликого війська Донського разом з Міністерством освіти Ростовської області.

Традиційно, в Росії питання військово-патріотичного виховання, як і виховної роботи з населенням взагалі вирішується на самому високому державному рівні і за рахунок найактивнішого втручання держави у згадані процеси. Це пояснюється тим, що спочатку Московія, потім Російська Імперія, СРСР, а тепер Російська Федерація постійно знаходиться у стані оголошеної чи неоголошеної війни з близькими або далекими сусідами. Іноді з власними суб'єктами Федерації. Тому є постійне державне замовлення на відповідно підготовлених молодих хлопців. Відповідно до державної військової політики. І це нормально. Проблема є - Росія її вирішує.

Україна сьогодні активно будує демократичний державний лад. Надіятися, а тим більше вимагати від держави виключної відповідальності за все, що відбувається або не відбувається на власному подвір'ї означає свідому відмову від демократичних завоювань помаранчевої революції та дідівських звичаїв.

Перенесення акцентів відповідальності в сторону місцевої громади, активне залучення громадських організацій та окремих громадських утворень до вирішення завдань, що стоять перед українським суспільством є найкраще, що на сьогодні здатна та мусить зробити держава і повністю відповідає ідеї козацького самоврядування.

Зі значним скороченням термінів проходження військової служби та переведенням Армії до контрактного принципу комплектування багатократно зростає роль допризивної підготовки, оскільки зусиль існуючих військових навчальних центрів та батальйонів буде явно недостатньо, щоб за дванадцять місяців з вчорашнього "тінейджера" зробити досвідченого, сміливого, мотивованого, володіючого мистецтвом сучасного бою воїна. В той же час, заплановане приєднання України до Болонської декларації, що має відбутися у травні 2005 року у норвезькому місті Бергені фактично ставить під загрозу згортання ще існуючої системи початкової військової підготовки. Хто за таких умов зможе ефективно і у повному обсязі виконувати функцію підготовки якісного армійського резерву ? Кому належить ключова роль у реалізації концепції формування військ територіальної оборони ? Для того щоб з цього приводу у членів суспільстві не виникало самообману та заспокоєння слід нагадати, що мінімальна програма військового вишколу рядового містить наступні теми (подається у скороченому вигляді).

1. Польова служба:

· підрозділ у наступі;

· підрозділ в обороні;

· нагляд та розвідка;

· зв'язок;

· взаємодія у різних бойових ситуаціях;

· маршова підготовка.

2. Зброєзнавство:

· системи Калашникова;

· бойові властивості сучасної зброї;