Реферат: Виховання поваги до батьків жінки-матері

Але те, що він і вона живуть в одній квартирі, перебувають у відносинах фізичної близькості – це не є само по собі невичерпним джерелом радості і щастя. Щастя твориться подружжям, воно залежить від того, в чому вбачаєте ви, батько й мати, сенс життя. Від того, в чому ви бачите джерело щастя, повноти своїх відносин, від того, для чого ви об’єдналися в довічний союз, залежить виховна, облагороджуючи сила сім’ї, моральне обличчя й доля ваших дітей.

Щастя стає примарним і отруйним, якщо воно засноване на низьких пристрастях, на інтересах і спонуканнях, що принижують людину. Добро тільки тоді добро, коли воно для людей – от що треба пам’ятати, шановні батько і матір, будуючи своє затишне родинне гніздечко, споруджуючи кам’яний дім і закладаючи виноградник, милуючись квітами і дітьми своїми. Великий світ громадянства, людяності, високих ідеалів і духовних поривів мають увійти в сімейне гніздечко, осяювати довічний союз, гріти серця, щоб вони не стали холодними й байдужими. Найвищий принцип суспільства: все для людини, все в ім’я щастя людини – не якась абстрактна соціологічна істина. Це також принцип глибокого особистого, найпотаємнішого – наших взаємовідносин з тими, кого звела з нами доля, щоб продовжувати рід людський і щось залишити від себе доброго, розумного, людяного на землі. А це добре, розумне, людяне лишається тільки в пам’яті людей, а серед людей, які найдовше збережуть у своїй душі часточку вас, батько і мати, на першому місці найдорожчі люди, - наші діти. Висока мета вашого родинного життя – втілити все краще, що створено людством, у ваших дітях. Адже живуть батьки для дітей, всі найвищі святині – Батьківщина, народ, подвиг життя нашого в ім’я блага людей – усе це наповнюється плоттю і кров’ю, живим диханням і мудрістю в дітях. Наймогутнішим знаряддям, інструментом виховання дітей є те, щоб найвищу радість, щастя батькові і матері, давало творення добра і щастя для людей – для близьких і далеких, і насамперед – сердечна турбота матері й батька одного про одного, хто дав нам життя й навчив вимовляти перші слова: мама, тато, сонце, весна, Вітчизна...

Піднімайте себе в очах своїх дітей тим, що діти бачитимуть: вищим сенсом вашого життя є засів того зерна, з якого виростає буйна парость людського щастя.

Батьки виховувати дітей повинні передусім красою своїх взаємовідносин. Справжня краса взаємовідносин чоловіка й дружини, батька й матері полягає в тому, щоб взаємно творити красу – чоловік творить красу дружини, а дружина – красу чоловіка. Високу мету свого життя треба вбачати в тому, щоб взаємовідносини були постійним, невпинним, духовним удосконаленням, щоб сьогодні бути кращими ніж учора.

Треба берегти у душі дитини віру у високе, ідеальне, непорушне. Перед дитиною відкривається світ. Вона пізнає багато речей, усе для неї нове, все її хвилює: сонячний зайчик у кімнаті й казка, і яскравий метелик, і далекий ліс на обрії, й біла хмаринка в небі і сива голова дідуся. Але відкривається перед дитиною й інші: людина. Перша з чого починається пізнання світу дитиною, - це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. Якби світ весь час дивився в душу істини ласкавими очима матері, якби все, що пізніше зустріне на своєму життєвому шляху дитина, було таким добрим і лагідним, як добра мати, - в світі не було б ні горя, ні злочинів, ні трагедій. Отак і починає дитина пізнавати світ людини – з матері й батька. З того, як промовляє мати до неї, дитина, як обнімає і цілує її, як батько посміхається до матері, як він ставиться до неї, про що і як розмовляють мати і батько – з усього цього складаються перші дитячі уявлення й поняття про добро і зло, з цього постає і утверджується віра дитини у високе, ідеальне, непорушне [8, ст.81-87].

4.2. Виховання майбутніх матерів і батьків

Виховання майбутніх матерів і батьків – одно з найважливіших завдань школи.

Батько й мати дали тобі життя й живуть для того щастя, - вчимо ми дітей. – Не завдавай їм болю, образи, прикрощів, страждання. Все, що дають батько й мати, - це їхні праця, піт, утома. Вмій поважати працю батьків. Найбільше щастя для матері і батька – твоє чесне життя, працьовитість, а в шкільні роки – любов до навчання, повага до старших, активна участь у суспільно корисній праці. Принось у дім щастя, оберігай щастя сім’ї. Якщо люди вважають тебе недоброю людиною – це велике горе для твоєї матері і батька. По-справжньому любити матір і батька – означає приносити в дім мир, спокій.

Дорожи честю сім’ї. Твоя сім’я – це не тільки батько й мати. Це й ви, діти. Це твоя поведінка, твої вчинки. З усіма людьми треба бути правдивими, та для матері й батька найменша краплинка неправди – якщо тільки вони дорожать власною честю й честю сім’ї, велике нещастя. Запитуй у батька й матері дозволу на те, що без їх волі робити не можна або ж безтактовно. Справжня свобода сина й дочки – бути слухняними дітьми. Підкорення волі батьків – перша школа громадянського виховання, перша дисципліна твоєї совісті. Якщо ти не навчився підкорятися волі батьків і в цьому підкоренні вбачати справжню свою свободу, - ти не зможеш стати стійким, несхитним громадянином, мужнім воїном, - дисциплінованим трудівником, вірним батьком своїх дітей.

Бути хорошими дітьми – означає не допустити, щоб старість батька й матері була отруєна твоєю поганою поведінкою. Будь-яке бажання своє піддавай контролю розуму, думки, свідомості: а як це бажання відіб’ється в духовному світі на моїх батьків? Що воно дасть їм і що відбере від них?

“Хороші діти – спокійна старість, лихі діти – старість перетворюється в пекло”, - говорить українська народна мудрість. Пам’ятайте: як ви, діти, ставитеся до своїх батька – матері, так і ваші діти ставитимуться до вас, коли ви станете батьками й матерями. “Без любові й відданості дітей батьківство перетворюється в гірке похмілля, якому кінець приносить тільки смерть”, - запам’ятай ці слова, які народна легенда приписує великому українському мислителеві Григорію Сковороді. Любити людство легше, ніж допомогти сусідові. Якщо доблестю є творення добра для сусіда, то бути добрим сином, доброю дочкою – це має бути в крові дитинства, отроцтва, зрілості й старості. До кінця своїх днів людина мусить лишатися сином. Чим більша її відповідальність за власних дітей, тим вищий її синовній обов’язок, - навіть тоді, - коли вже немає в живих її матері й батька. Пам’ятай, що в світі завжди є й будуть люди старші від тебе – не тільки за віком, а й за моральним багатством, життєвим досвідом, правом на повагу. Будь здатним по-синовньому ставитися до людей, які є твоїми батьками й матерями.

Вмій відчувати найпотаємніші душевні рухи матері й батька. Їхня хвороба – твоє горе. Їхні невдачі й неприємності на роботі – твоя біда. Їхня ганьба – не тільки твоя ганьба, а й твоє нещастя, позбавитися його можна тільки подолавши його. Якщо в сім’ї горе, нещастя, неприємність, твоя відповідальність за благополуччя сім’ї зростає в сто раз. Лише наполегливою працею ти можеш полегшити життя своїх батьків. Ця твоя праця – найскладніша й найтонша людська справа. Це труд душі. Нещастя, горе, біда матері й батька перемагаються й полегшуються часто вже тим, що і як ти думаєш. Умій думати добре. Вмій бути добрим у думках і почуттях. Це не означає, що доброта твоя має бути сліпою. В поведінці, в житті своїх батьків діти можуть побачити й зло. До зла треба бути непримиренним. Справжня відданість батькам не прощає їм зло.

Бережи здоров’я батьків. Пам’ятай, що ранню старість і хвороби твоїй матері і батькові приносять не стільки праця, втома, скільки сердечні хвилювання, переживання, тривоги, прикрощі. Найбільше вражає серце батька й матері синовня невдячність, байдужість сина, дочки до того, як відбиваються на здоров’ї батьків їхні праця, поведінка.

Проблема батьків і дітей, сім’ї і школи – одна з найскладніших у вихованні; в ній стільки граней, скільки перед вами життєвих, неповторних вихованців. Передусім треба сказати, що всі спроби батьків впливати на дітей виявляються марними, якщо вони, батько й мати, не є тими людьми, для яких моральна культура й повнота життя дітей становить істинну потребу. Право веліти і любов до дітей – речі залежні. Відчуваючи справжню любов, знаючи, що ця любов оберігає й захищає її, дитина з розумінням ставиться до вимогливості, строгості батька й матері, розуміє, що в поведінці неприпустиме свавілля. А справжня любов – це мудре управління дитячими бажаннями, вміння не тільки задовольняти, а й обмежувати їх. Повелівання без любові перетворює життя дитини в муки. І ще одна залежність: чим ніжніша й щедріша батьківська любов, тим мудрішою й непохитнішою має бути воля. Любов без уміння веліти, особливо обмежувати бажання, виховувати свідоме ставлення до власних бажань перетворює дитину в примхливу, свавільну істоту на яку, як швидко переконуються в цьому батько й мати, немає ніякої управи. Неслухняність – в пере важність більшості випадків є порушенням гармонії любові й волі.

Треба вчити батьків і майбутніх батьків любити й вміти пильно стежити за тим, щоб не порушувалися гармонія цих дуже важливих речей. Паралельно з вихованням батьків іде етична освіта дітей, підлітків, юнаків і дівчат, яка за суттю й метою своєю підготовкою до майбутнього батьківства й материнства.

Вважають винятково важливим, щоб у школі панував культ матері. Звичайно, для гармонійного виховання важливий спільний вплив на дитину батька й матері як духовного співдружб, товариства. Любов і дружба, взаємна підтримка батька й матері є для дитини наочним прикладом, що вводить її в світ складних людських відносин. Батько і мати взаємно доповнюють одне одного; дитина по-справжньому бачить батька, якщо в нього хороша дружба з матір’ю... Та все ж перші джерела, перші найтонші корінці морального розвитку дитини – в розумі, почуттях, душевних поривах матері. Людина в своєму моральному розвиткові стає такою, яка в неї тами, точніше, яка гармонія любові й волі в її духовному світі. Мудрість материнської любові полягає в тому, як, образно кажучи, воля управляє любов’ю і справжня любов одухотворює головний благородний стимул волі – почуття відповідальності за майбутнє людини.

Утвердження культури матері в духовному житті дітей – культу. в якому повага пройнята глибоким розумінням і розуміння надихає повагу, пошану, любов, благоговіння, - вимагає від педагога мудро й піднесено говорити з дітьми про високу материнську місію. Чутливим і співчутливим, здатним по-справжньому любити і жаліти матір і батька може лише те дитя, яке знає не тільки радість. Дитина повинна знати, що таке важко. Якщо вона не знатиме, що таке материнський біль, вона може ввійти в життя легковажною, байдужою людиною. Громадянин, трудівник, мужній і несхитний воїн, готовий покласти голову за свою віру й свої переконання, починається із самовідданої, безкорисливої любові до матері. Без матері – найдорожчої в світі людини – світа має здатись людині убогим і порожнім. Треба вбачати важливу виховну місію в тому, щоб дитина уміла жаліти, оберігати серце матері, бо воно невичерпно щедре й нескінченне в своїй любові.

4.3. Бережіть людську любов

Умійте берегти й шанувати, звеличувати й удосконалювати людську любов – найтонше й найпримхливіше, найтендітніше й найміцніше, найкрихкіше й наймогутніше, наймудріше й най благородніше багатство людського духу.

Людська любов – вона є не тільки щастям, не тільки найчастішим джерелом радості й людських задоволень, вона веде до найприємнішого й найрадіснішого, але водночас і до найскладнішого і найважчого, найвідповідальнішого людського обов’язку – бо цей обов’язок довічний – до шлюбу. Людська любов – це не природний потяг і інстинкт, хоча й заснована вона на взаємному потязі протилежних статей і немислима без інстинктивного начала. Людська любов – це союз душі і тіла, розуму й ідеалу, щастя та обов’язку.

Найтонше й наймогутніше багатство людського духу – любов – діє на дитину, як музика, як чарівна краса, що полонить душу. Це багатство постійно настроює найчутливішу струну дитячого серця – чутливість до слова і до доброї волі, до ласки й сердечності. Той, чиє дитинство осяяне сонцем любові як невсипущої праці, що взаємно творить щастя, відрізняється винятковою чутливістю й сприйнятливістю до батьківського і материнського слова, до їхньої доброї волі, до повчань і напучень, порад і застережень.

Навчити дорожити життям – це той стовповий корінь моральної поведінки, від якого живляться віти чутливості, сердечності, турботи про людину. Якщо ви, мати, хочете бути своєму синові, своїй дочці найдорожчою в світі людиною, одухотворіть її прагненням творити радість, щастя для вас же. Ставлення до вінця краси людської – жінки – пізнається дитячим серцем з найтонших, найнепомітніших дрібниць. Щодня, коли в матері нелегкий, напружений робочий день, батько, приготувавши разом з дітьми вечерю, дістає свіжий рушник, і вішає його перед умивальником. Мам – найбільша трудівниця в цьому свіжому рушнику – велика повага до її праці, до краси материнської, до джерела життя.

Це і є виховання любові, виховання самого себе й дітей своєю поведінкою. Тільки там, де батько сам виховує себе, народжується дитяче самовиховання. Дитині хочеться бути хорошою лише тоді, коли вона бачить ідеальне і захоплюється ідеальним. Тут, у цій дуже тонкій сфері виховання моральні поняття формуються тільки на основі благородних людських почуттів. А почуття дітей народжуються почуттям батьків.

Вдумайтесь, батько й мати, в ці слова: що ми залишаємо в серцях своїх дітей – залишаємо своїми ділами й словами, вчинками й почуттями? Чим ми запам’ятовуємося нашим дітям, чим підносимо себе в їхніх очах? Є єдина могутня духовна сила, яку ні з чим не можна порівняти, здатна закарбувати в думах наш образ – образ справжньої людської краси. Це сила – велике багатство людського духу – любов. Творімо ж це багатство своїм життям. Є воно в наших батьківських серцях – є чим виховувати дітей [8, ст.160-167].

Висновок

Батько й мати – найрідніші і найближчі кожному з нас. Від них ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють нам розум, вкладають в наші вуста добрі слова. Тому треба поважати своїх батька й неньку, тому, що вони нам дали це життя, тому що вони у нас єдині і більше таких немає на землі.

Якщо ми прагнемо виховувати у дитини повагу до людської особистості, пробудити свідомість морального обов’язку, ми самі маємо являти їй зразки всіх цих якостей. Якщо ж вона навколо себе і в особі батька і матері замість поваги до особистості бачить зневагу до неї, замість рівноправності, за якої поважається свобода кожного, - свавілля одних і принизливу покору інших, то це приведе до негативних виховних наслідків. Тільки та сім’я може благотворно впливати на моральний розвиток дитини, в основу життя якої покладений принцип “сімейного альтруїзму”. Цей принцип формує людину, яка бачить центр ваги існування у своїй власній особистості. Якщо сім’я відокремлена від інших людей і загальнолюдські інтереси в будь-якій формі не зачіпають її, то це у моральному відношенні згубно впливає на дитину.

Сім’я надзвичайно глибоке джерело для розвитку у дитини почуття радості, щастя, що є результатом виконання нею певної діяльності.

Розвиток моральної любові – це шлях од відчуття дитиною своєї спорідненості з батьками до такого ж відчуття стосовно життя навколишніх людей. Дитина, котра живе з родиною одним загальним життям, перенесе подібне ставлення на більш широкий суспільний загал. Вона прагнутиме вдосконалювати загальнолюдське життя і в цьому знаходитиме для себе вищу мету [3, ст.8].

ДОДАТКИ

1.

“Мати – берегиня роду”

Виховна година

Мета . Ознайомлення з народною творчістю, кращими творами літературного мистецтва, присвяченими материнству, сім ’ ї".