Реферат: Виникнення та еволюція світової політичної думки
Поява ще одного важливого напрямку в історії політичної думки зазначеного періоду пов'язана з іменами видатних італійських соціологів Гаетано Моски (1858-1941) і Вільфредо Парето (1848-1923), а також німецького соціолога Роберта Міхельса (1876-1936). Суть її полягає у визнанні того, що суспільством завжди править вибрана меншість – еліта, яка здійснює управління нездатною до активної і творчої діяльності масою. Г. Моска виділив два типи політичної еліти: аристократичну або закриту, яка чинить опір будь-яким змінам, і демократичну або відкриту еліту, яка допускає поповнення своїх рядів за рахунок вихідців із інших верств суспільства.
Заслугою Р.Міхельса є сформульований ним "залізний закон олігархії", згідно з яким правляча меншість існує в будь-якій організації і намагається зберегти владу над більшістю, посилити свої позиції. Цей процес, на його думку, є незворотним.
Для сучасної політичної думки Заходу характерна неоднорідність сфери предмету досліджень, суперечливість теорії та ідей про політику, політичну владу, політичні відносини, про їх місце і роль у політичному процесі. З початку XX століття в науці про політику утверджуються різні напрямки і школи, визначилися " важливі теоретичні орієнтації і концепції.
Своєму утвердженню і розвитку сучасна політична наука зобов'язана багатьом вченим, але передусім таким авторитетам у політології, як Гарольду Лассуеллу, Гансу Моргентау, Раймонду Арону та Морісу Дюверже.
Г. Лассуелл (1902-1979) є найбільш відомим спеціалістом в американській політичній науці. Заслуга його полягає в тому, що він велику увагу звернув на методологічні проблеми дослідження політики. Використовуючи фрейдистський підхід, Лассуелл сформулював на його основі теорію політичного психоаналізу. Суть цієї теорії полягає в тому, що важливим чинником, який зумовлює ставлення індивіда до політики, є психологічний механізм його особистості. Важливе місце в цій теорії належить типології політичних особистостей.
Значна увага в роботах Лассуелла приділена також проблемі політичної влади і її розподілу в суспільстві. Зокрема, він розглядає владу як центральну категорію політичної науки.
Крупним представником американської політичної науки був також Г. Моргентау (1904-1980) – провідний теоретик США із зовнішньополітичних питань. Підкреслюючи головну роль національних інтересів у зовнішній політиці, він дав їм відповідну класифікацію. У забезпеченні національних інтересів першочергове значення, на думку Моргентау, належить силі.
Складною і надзвичайно колоритною фігурою у політичному світі Франції є Р.Арон (1905-1983). Він – автор багатьох робіт, присвячених різним питанням політології, зокрема проблемам влади, її дифузії, персоналізації влади, розробці міжнародно-політичної теорії і соціології міжнародних відносин та ін.
Плідною у політології є творчість іншого французького соціолога і політолога – М. Дюверже (1917 р.н.). Серед важливих політологічних проблем, розроблених ним, слід назвати проблеми теоретико-методологічного характеру, що пов'язані з розмежуванням різних сфер політологічного знання (політичної соціології, політичної психології, політичної філософії, державознавства), визначенням самого предмету політичної науки. Заслуговує на увагу і його дослідження проблем демократії (плутодемократії – тобто такого правління, коли владою одночасно володіють і народ - demos, і багатство - plutos), проблем політичних партій, їх місця і ролі у суспільному житті. Дюверже приходить до висновку, що при всіх своїх недоліках, партійний режим все-таки залишається кращим, ніж безпартійний, оскільки останній забезпечує увічнення керівних еліт, відкидає можливість пошуку народними масами тих організаційних форм впливу на політичне життя, які б активно протистояли державі.
Важливим аспектом у розвитку політичної думки на сучасному етапі є процес гуманізації політичної науки, обгрунтування ролі і значення людської особистості як головного суб'єкта політичного процесу. Завдання полягає в тому, щоб повернути людину і її основні потреби в центр уваги при вивченні політичних явищ.
Як бачимо, взята в єдності світова суспільно-політична думка складає цілісну багатоманітну за своєю палітрою картину того, чим є політика. Але, як і будь-яке знання про світ, вона не є вичерпною, беззастережно правдивою. Ідеологічна свідомість і визначені нею знання відверто культивують таку неповноту, тобто залежно від ціннісних орієнтацій перекручено спрощують сутнісну багатоманітність політичного буття.
Література
4. Аристотель. Политика. Т. 4. - М., 1997.
5. Гошовський М. Політична доктрина марксизму: ілюзії і реальність // Віче. -1994. - №5.
6. Енциклопедія політичної думки. Переклад з англ. - К., 2000. История политических и правових учений. Учебник для вузов / Под обш. ред. B.C. Нерсесанца. - М., 1995.
7. Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера / За ред. Є. Причепія. Переклад з нім. - К., 2002.
8. Макиавелли Н. Государь. - К., 1990.
9. Муляр В.І. Політологія. Курс лекцій. - К., 2003.
10. Основи політичної науки. З історії політичної думки: від стародавності до наших днів / За ред. Б. Кухти. - Львів., 1997.
11. Політологія / За ред. О.В. Бабкіної. В.П. Горбатенка. - К., 2001.
12. Політологія. Кінець XIX – початок XX ст.: Хрестоматія / За ред. О.І. Семківа. -Львів, 1996.
13. Себайн Д.Г, Торсон Т.Л. Історія політичної думки. Переклад з англ. - К., - 1997.
14. Платон. Держава. - К. 2000.
15. Політологічний енциклопедичний словник. - К., 1997.
16. Скиба В., Горбатенко В., Туренко В. Вступ до політології: екскурс в історію правничо-політичної думки. - К.,1998.