Реферат: Вітчизняна історія в системі підготовки спеціалістів вищої кваліфікації.

На наш погляд, найбільш вдало охоплює всю історію у розвитку України наступна періодизація (рис.1.3):

Успішне оволодіння минулим залежить від здатності історика “…будувати переконливі системи періодизації і розробляти різноманітні підсистеми всередині найбільш масштабних”

Жак Ле Гофф

Деколи ми можемо почути: “Кому і навіщо потрібна ця історія? Потрібно жити сьогоденням”. На це можемо відповісти давньоримським висловом: “історія – це наука життя”. Тобто, здобуті в ході її вивчення історичні знання – суттєва умова свідомої і коректної діяльності, ключ до розв’язання багатьох як професійних, так і загальних проблем, засіб піднесення власного авторитету, дорога до добробуту і громадського визнання. Вона вчить розбиратися в хитросплетіннях внутрішньої і зовнішньої політики, в програмах і діях політичних партій, свідомо ставати на певну точку зору, аргументовано відстоювати її в різноманітних ситуаціях.

Історичні знання виховують патріотизм, віру у свої сили, дають використати досвід минулого заради сьогоднішнього і прийдешнього. Через це історії потрібні правда, правда і ще раз правда.

Цінність історичного знання насамперед полягає в тому, що воно виконує цілий ряд соціальних функцій, які сприяють суспільству вирішувати проблеми, що виникають. Дослідники відзначають такі головні соціальні функції історичної науки: науково-пізнавальну, прогнозуючу, соціальноїабоісторичноїпам’яті, виховну.

З розвитком суспільства та історичної науки її функції ускладнюються, набирають якісно нового змісту і характеру. Появляються нові функції, такі як мотиваційна, регулятивна і тощо. Серед функцій чи не найголовніше місце посідає науково-пізнавальна, змістом якої є задоволення потреб людей в знанні законо-мірностей розвитку суспільства в його конкретному прояві. Без глибокого знання цих закономірностей діяльність людей носить невпорядкований і не завжди раціональний характер тому, що закони розвитку суспільства об’єктивні і діють автоматично незалежно від того, знають їх люди чи ні.

Якщо ж люди пізнали ці закономірності і свідомо діють відповідно до їх вимог, то вони досягнуть позитивних результатів, і навпаки діяльність всупереч об’єктивним законам приречена на поразку, небажані відхилення, невдачі.

Знання закономірностей розвитку суспільства цікавить нас і з іншого боку. Вони – основа науково обґрунтованого управління всіх рівнів, тому уміння їх засто-сувати на практиці відкриває перспективу особистого, службового і професійного просування, громадського і державного визнання. А це, як відомо, і престиж, і добробут, і піднесення авторитету опанованої спеціальності. Разом з тим це й зростання авторитету держави. Зайвими виявляться численні іноземні радники. Наші фахівці справляться з будь-якими проблемами самостійно.

Ще один аспект проблеми. Вивчення історії створює кожному майбутньому спеціалістові можливість самопізнання. Це самопізнання допомагає визначити свою життєву позицію і відповідно до неї йти життєвим шляхом, уникати непродуманих вчинків, відстоювати власні принципи. До речі, ця позиція діє у зворотному напрямі і, як правило, активізує зусилля на досягнення поставленої мети, в тому числі, до-помагає уточнити правильність чи хибність вибору професії.

Історія народу – це книга пам’яті. В ній записані успіхи, хиби, недоробки – вся картина існування українського суспільства. В цьому плані історична наука забезпечує зв’язок поколінь і таким чином виступає передумовою розвитку цивілізації. Жодне покоління не починає свою діяльність з нуля, а з освоєння досягнень минулого, опирається на нього в своїй соціальній практиці.

Таким чином, історія виступає посередником між минулим і сучасним. Вона зберігає матеріальну культуру, необхідні елементи духовності, без якої неможливе існування нації: мову, культуру, менталітет, звичаї, обряди – всю сукупність відмінностей, притаманних українському народу, якими він відрізняється від інших у загальнолюдському сузір’ї. Інакше кажучи, ми зберігаємось як нація, всупереч спробам знищення, завдяки історичній пам’яті – передачі з покоління в покоління рис, які характеризують українців як біологічний різновид людей і соціальний унікум.

Важливу роль в житті спеціаліста будь-якого профілю і людини взагалі відіграє прогностична (футурологічна) функція історичної науки. Її застосування створює можливість передбачувати розвиток майбутнього і в зв’язку з цим дати в руки могутнє знаряддя впливу на поточний і тривалий перебіг подій. Реальний соціальний прогноз, заснований на знанні закономірностей суспільного розвитку, аналізі попереднього досвіду і його тенденцій, дозволяє:

а) передбачити результати розвитку тих чи інших процесів, встановити при-чини їх виникнення, напрями дії;

б) визначити позитивні й негативні сторони очікуваної події, явища;

в) вжити заходів якщо не відвернення, то пом’якшення дії негативних факторів;

г) зробити спробу змінити розвиток подій у бажаному руслі.

Отже, функція передбачення, яка набувається в процесі вивчення історії, забезпечує високий рівень підготовки спеціаліста і посилює його спроможність ефективно використати набуті знання як у власних, так і суспільних інтересах.

Звичайно, це зовсім не значить, що прогностична функція сама собою, автоматично забезпечить свою дію. Вона створює лише можливості цього, але щоб ці можливості перетворилися в реальність, потрібно оволодіти її механізмами (інтер-поляцією, моделюванням, громадськими опитуваннями, оцінками експертів і тощо.) і навчитись користуватися ними на практиці. Тільки тоді буде виявлено саме спрямування суспільного розвитку.

Неперехідною цінністю історичної науки виступає її виховна функція. Доносячи досвід минулого до сучасників, історія віртуально залучає їх до співучасті у грандіозних подіях, народних стражданнях, злетах і падіннях. Цей досвід, закарбо-ваний у соціальній пам’яті, має високий виховний потенціал, здатний перетво-рюватися в реальні почуття, моральні норми і принципи, проявлятися у вчинках і нормах поведінки. Вчені вважають, що немає більш повчального, ніж історичний досвід. Він перевищує своєю різнобарвністю найпалкішу і сміливу уяву. Факти минулого, незалежно від суб’єктивного побажання історика, несуть у собі могутній виховний заряд, роблять людей кращими, людянішими.

Не випадково у критичні періоди життя народу загострюється його інтерес до історії. Історична пам’ять стає джерелом його морального оновлення, духовної сили, політичної енергії. Тут він черпає підтримку, яка допомагає вийти із найскладнішої ситуації.

Енергія народу в такі часи настільки велика, що дає право виділити мотиваційну функцію історії. Саме енергія є рушійною силою, мотивом масових народних рухів, дій окремих груп і особистостей.

Голос минулого, його героїчні сторінки завжди надихають сучасників, стають активною творчою силою у їх діяльності. Цю здатність історії підносити творчу ініціативу, йти на пожертву широко використовують на практиці.

Розглянуті функції історичної науки переконливо свідчать на користь не-обхідності завершення розпочатої в школі історичної освіти, піднесення її на новий рівень, формування цілісного уявлення про суспільний прогрес, використання багатих можливостей історичних знань в інтересах власного авторитету і розв’язання складних завдань розбудови держави. Нам, українцям, розуміти це потрібніше, ніж будь-кому, оскільки постало нагальне завдання створення історично свідомої національної еліти – носія державницької ідеї, виразника і захисника національних інтересів, керівника народу в обороні і поступі.

За думкою одного із сучасних дослідників В. Коваля, відсутність такої еліти стала причиною того, що український народ, один із найбільших в Європі, не зміг відновити свою державу в післямонгольський період. Згодом тодішня українська еліта, яка відцуралася мови народу, стала на службу Вільнюсу, Варшаві, Москві. Найгірше повелася українська компартійна номенклатурна еліта, яка не тільки зреклася, за поодинокими винятками, своєї мови, але й виморювала голодом власний народ на догоду тоталітаризму.

“Нацією без лордів” – назвав становище, яке склалося з українською елітою, дослідник проблеми, доцент кафедри історії та країнознавства Хмельницького національного університету В.І. Яременко. За його думкою, інертність і збайдужілість української еліти до суспільних проблем були завжди причиною занепокоєння кращих її представників. Т.Г. Шевченко, наголошує він, буквально волав, намагаючись пробитися до заснулої національної та християнської свідомості більшості представників української еліти.

Збайдужілість еліти (і в наші дні) прирікає народ, який вона покликана очолювати, на помикання ним з боку інших, відкидає його назад у недорозвинуті, загальмовані цивілізації, навіть у примітивні суспільства. Напевне, не випадково кожен народ, нація, народність, навіть плем’я і рід, плекають свою еліту.

Таке ж завдання стоїть перед українським народом. Йому ніде більше взяти еліту, як сформувати і виплекати її з випускників вищих навчальних закладів. Це повинні бути професіонали вищого ґатунку, які пишаються своїм українським походженням, знають українську мову і звичаї, знають історію власного народу і черпають з неї повними пригорщами досвід минулого заради сьогоднішнього і майбутнього.

Все сказане вище підтверджує необхідність вивчення історії студентами всіх спеціальностей, тому що ці знання – суттєва умова свідомої і коректної діяльності, ключ до розв’язання багатьох як професійних, так і загальних проблем, метод піднесення власного авторитету, дорога до добробуту і громадського визнання.