Реферат: Влияние социального окружения на духовное развитие
а) індивід прагне задоволення цих потреб.
б) не задоволення потреби призводить до хвороби та зсихання індивіда.
в) задоволення має терапевтичний ефект виліковуючи індивіда від хвороби, викликаної дефіцитом.
г) недопущення дефіциту попереджає захворювання.
д) у задоволених людей потреби не проявляються.
Але ці цінності чи потреби пов’язані одне з одним ієрархічно та еволюційно, займая місця стосовно своєї сили та важливості.
Потреба в безпеці – більш потужна чи сильна більш життєвоважлива, більш настановча ніж, скажімо, потреба в любові, а потреба в їжі сильніша їх двох. Більш того всі ці основні потреби можуть розглядатися як сходи дробинки, що ведуть до самоактуалізації, що може включати в себе також задоволення основних потреб. Здається, що у людства є одна абсолютна цінність – далека ціль, до якої прагнуть всі люди. Це може бути самоактуалізація, інтеграція, психічне здоров’я, індивідуалізація, автономія, творчість, продуктивність, але всі вони сходяться на тому, що ця ціль являє собою реалізацію потенційних можливостей людини, всього, чим тільки може стати людина, тобто перетворення її на повноцінну людину. [4]
Людське буття дійсно прагне до повноцінності, яка виявляється як становлення та зріст. Задоволення основних потреб дарує нам багато хвилин радості. Тенденція розвитку в направленості повноцінності та здоров’я не є єдиною тенденцією людського буття. Роль оточуючого середовища в даному випадку полягає у тому, щоб дозволити чи перешкодити людині реалізувати її потенційні можливості, а не потенційні можливості оточуючого середовища. Оточуюче середовище не наділяє людину здатністю, задатками та потенційними можливостями, вони містяться в ньому в початковому стані. [16]
Творчість, спонтанність, самостійність, здатність любити, потяг до істини властиві людині, як потенційні можливості.
Життя в сім’ї необхідне для реалізації того психологічного потенціалу, який визначає відмінність людини від інших створінь.
Слід пам’ятати, що основна мотивація дає людині одне з одним як високі та низькі, сильні та слабкі, життєвоважливі та необов’язкові. Одну групу цінностей ми можемо назвати цінностями розвитку, другу – цінностями здорового регресу, та вказати, що більш зрілий, сильний та здоровий індивід, більш схильний до цінностей розвитку і менш –до регресивних цінностей, але йому необхідні і ті, і інші. Ці два набори цінностей завжди діалектично пов’язані одне з одним і складають динамічну рівновагу, яке визначає відкриту поведінку.
Ці потреби складають зібрану ієрархію, тобто вони залежать один від одного. Це означає, що потреба звертатися до низьких потреб не зникне ніколи – це необхідність для цінностей усього організму. Безпека – необхідна умова для любові, яка в свою чергу є загальною умовою самоактуалізації. Тільки самі здорові, самі зрілі, самі розвинені індивіду найчастіше вибирають вищі (духовні) цінності. І це тільки в хороших, сприятливих життєвих обставинах. Кращий спосіб задовольнити вищу природу – спочатку реалізувати та задовольнити нижчу природу, перетворивши її в основу. Крім того духовна основа людини спирається також на сприятливі чи відносно сприятливі умови оточуючого середовища, актуальні та передуючі.
Мається на увазі, що вища природа людина, його ідеали, прагнення та здібності спираються не на інстинктивне самовиявлення, а на інстинктивне задоволення.
Навіть найбільш повноцінні людські створіння не вільні від значної приреченості людини бути одночасно людиною звичайною та богоподібною, сильною і слабкою, дорослим ті дитиною. Наші богоподібні якості, духовні цінності потребують в наших тваринних якостях. Вищі цінності складають з нижчими якостями одну ієрархію.
Ми знаходимо наші цінності в собі, але вони ж вибираються самим індивідом. Придбати цінності, по яким ми зможемо в подальшому жити, можливо не лише шляхом відкриття. Майже всі потреби можуть задовольнятись різними способами.[17]
Можна сказати, що внутрішня природа і структура людини – це скоріше за все хрящ і йому можна надавати форми.
Крім того, я к тільки людина починає уявляти собі діапазон життєвих шляхів, що пропонуються йому на вибір в відповідності з його можливостями, з уявленнями конкретної цивілізації про добро і зло, я к тільки людина стає на шлях – потрібно очікувати появу проблем, пов’язаних з досягненням успіху в цій області. [20]
Мотивація – це прагнення до чогось, чи потреба чого-небудь, чи бажання чогось, чи відчуття надостатку чогось. "Дефіцитом" називаються ті потреби, незадоволення яких викликає в організмі "пустоту", яку потрібно заповнити заради збереження організму, і більш того, повинні бути заповнені із зовні, не самим суб’єктом, а іншою людиною. Це сформульовано для того, щоб протиставити ці потреби геть іншому типу мотивації.
Якщо мова іде про мотиваційний статус, то здорові люди вже в достатній мірі задовольнили свої основні потреби в безпеці, любові, приналежності, повазі і самоповазі і тому можуть керуватися передусім прагненням до самоактуалізації (як неперервна реалізація потенційних можливостей, здібностей, талантів, як поклик долі) тому сприйняття своєї особистої початкової природи як неспинне прагнення до єдності, інтеграції, чи внутрішньої енергії особистості. Якщо ми визначимо розвиток як сукупність різноманітних процесів, що приводять особистість до певної самоактуалізації, це буде більш співпадати з тим, що цей процес продовжується на протязі всього життя. Це протиріччя концепції "поетапного", "скачкоподібного" зміщення мотивації в сторону самоактуалізації. Згідно цієї концепції спочатку одна за одною повністю задовольняються всі основні потреби, а потім у створення попадає наступна потреба більш високого ступеня.
"Дефіцитні" потреби притаманна всім представникам людства. Самоактуалізація унікальна тому, що кожна людина має свої особливості. Потреби повинні бути повністю задоволені, щоб могло здійснитися повне розвивання істинної індивідуальності. [22]
потреба людини в безпеці, приналежності, любові та повазі може задовольнитися лише з допомогою інших людей і ззовні. Це означає суттєву залежність від оточення. Якщо людина знаходиться в такому залежному стані, то напевне не можна сказати, що людина сама "господар" своєму життю. Вона повинна триматися джерел бажаного задоволення, людина повинна підкорятися їхнім правилам та законам, повинна задовольняти чиїсь бажання та капризи, бо в іншому разі вона ризикує все втратити. Людина повинна бути в певній мірі "орієнтована на інших" і не може не залежати від схвалень, відношення і доброї волі інших людей. Тобто, вона повинна бути гнучкою та уважною і повинна підганяти себе під зовнішню ситуацію. [3]
Людина – це залежна змінна, а оточення – це жорстка незалежна змінна. То ж людина, яка досягла задоволення всіх основних потреб, набагато менше залежить і більше автономна і сама визначає напрям свого руху. Такі люди більш самостійні, самозадоволені і підкоряються внутрішнім, а не суспільним детермінантам.
Отже ієрархія життєвих цінностей особистості являє дуже складну схему. На нижчих сходах елементарні потреби і такі ж цінності, і чим вище, тим складніші та значиміші цінності. Духовні ж цінності знаходяться на самому верху цієї піраміди і займають найвище місце. Духовні цінності присутні в індивіда тільки за умови задоволення всіх нижчих потреб і мотивацій. До того ж життєві цінності особистості попадають під великий вплив зовнішніх обставин і оточуючого середовища і можуть трансформуватись залежно від оточення і умов життя. [13]
РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОГО ОТОЧЕННЯ НА ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ
- Соціалізація особистості в онтогенезі.
Формування особистості дитини, зокрема її світоглядних норм суспільно ціннісної спрямованості та соціальної поведінки, відбувається через входження в навколишнє середовище та різностороннє його пізнання, перетворення на суспільного індивіда, долучення до соціальног