Реферат: Вплив кріоконсервованих фетальних нервових клітин на репаративні процеси в патологічно зміненій сітківці
У тварин після проведення клітинної терапії на 21-шу добу на тлі практично повного загоєння ранового дефекту відзначалося підвищення значення TGF β-1 у 1,7-2 рази (p<0,05), що складало при внутрішньовенному введенні КФНК – 175,6%, при парабульбарному – 196%.
До кінця першого місяця після нанесення лазерного опіку сітківки дослідних тварин усіх груп рівень TGF β-1 у плазмі крові цілком нормалізувався і залишався таким до шести місяців спостереження.
В якості специфічного ростового фактора для клітин нервової тканини ми вивчали рівень вмісту GNF (рис. 2.).
Представлені дані свідчать про те, що на 3-тю добу після нанесення лазерного опіку сітківки підвищення вмісту GNF у плазмі крові (у 3-4 рази відповідно до норми – 100%) відзначалося тільки у тварин, які одержували КФНК, що складало при внутрішньовенному введенні КФНК – 461%, а при парабульбарному – 351%.
Відзначено, що вміст GNF у плазмі крові при внутрішньовенному введенні КФНК у 1,3 рази вище (p<0,05), ніж при парабульбарному. Ці факти можуть свідчити про те, що препарат КФНК стимулює вироблення GNF і що частина клітин протягом 3-х діб залишається в загальному кровоносному руслі.
Відсутність підвищеного рівня GNF на 3-тю добу в крові тварин, які не одержували клітинну терапію, може свідчити про слабкі синтетичні можливості власних клітин, які продукують даний ростовий фактор.
На користь останнього припущення свідчить підвищення рівня продукції GNF у тварин дослідних груп на 7-му добу після травми сітківки. У тварин контрольної групи зі спонтанним загоєнням опіку відзначено підвищення показника в 1,56 рази (p<0,05), що складало – 156,8%. При стандартній схемі лікування рівень показника підвищувався в 1,84 рази (p<0,01) в порівнянні з нормою і складав – 183%.
У кролів, що одержували КФНК, на 7-му добу відзначалося найвище за весь період спостереження значення GNF, яке перевищує норму в 4,6-5 рази (p<0,001) та складало при внутрішньовенному введенні КФНК 518,1%, а при парабульбарному – 463,4%.
На 14-ту добу спостереження в контрольній групі тварин із спонтанним загоєнням опіку сітківки вміст GNF у плазмі крові перевищував нормальні значення в 1,4 рази (p <0,05) і складав – 138%.
При стандартному лікуванні в цей період спостереження зберігалося помірне підвищення показника GNF в 1,5 рази (p<0,05) у порівнянні з нормальним значенням, що склало 148,5%. У групі тварин, які одержували КФНК, вміст GNF зберігався на більш високому рівні, перевищував норму в три рази (p<0,001) і складав при внутрішньовенному введенні КФНК 452%, при парабульбарному – 434,4%.
На 21-шу добу спостереження в контрольних групах вміст GNF цілком нормалізувався. У тварин дослідної групи після лікування КФНК ще зберігалися підвищені значення GNF у сироватці крові відносно контрольних значень в 3 рази (p<0,001), що склало при внутрішньовенному введенні КФНК 333,5%, при парабульбарному – 316,3%.
Через місяць після нанесення лазерного опіку вміст GNF у плазмі крові всіх дослідних тварин цілком відповідав нормальним значенням і зберігався на цьому рівні до шести місяців спостереження.
Таким чином, репарація сітківки після лазерного опіку супроводжується підвищенням вмісту GNF у плазмі крові, можливо, у фазі активного відновлення іннервації в зоні ранового дефекту. Активація системного кровообігу і локальної мікроциркуляції в зоні травми при традиційному лікуванні приводила до деякого підвищення вмісту GNF у плазмі крові за рахунок активації пластичних потенцій усього клітинного пула, що стимулює продукцію GNF. Введення КФНК приводило до різкого підвищення рівня GNF у плазмі крові дослідних тварин. Можливо це свідчить про те, що КФНК активно стимулюють продукцію даного ростового фактора, необхідного для репаративних процесів сітківки у відновний період після ушкодження протягом трьох тижнів спостережень.
Виражений позитивний ефект КФНК залежить від оптимальної схеми їх введення препарата. Ми вивчили різні способи введення КФНК в експерименті (внутрішньовенний і парабульбарний). При модельній патології лазерного опіку сітківки критерієм ефективності застосованої терапії були показники вмісту нейротрофічних факторів (TGF β-1 і GNF). Найбільш оптимальними виявили парабульбарне введення КФНК з використанням системної лікарської терапії.
Отримані дані свідчать, що лікування ЦХРД повинно бути системним з використанням КФНК і алопатичної терапії. На підставі успішно проведених експериментальних досліджень ми запропонували спосіб лікування ЦХРД із використанням КФНК.
Під нашим спостереженням знаходилися дві групи пацієнтів із ЦХРД: 1) основна – традиційна терапія сумісно з препаратом КФНК; 1) контрольна – звичайне алопатичне лікування.
Ефективність проведеного лікування у всіх групах оцінювалась на протязі шести місяців.
Аналіз динаміки гостроти зору в процесі лікування протягом відновного періоду показує, що в контрольній групі хворих гострота зору підвищилась на 15%, в основній – на 31% відносно норми (рис. 3.).
За результатами двохфакторного дисперсійного аналізу встановлено, що на зміну гостроти зору в пацієнтів з ЦХРД після проведеного лікування найменш за все впливають досліджувані фактори і залежить від методу лікування на 11%, та строку відновного періоду на 6 %.
Поряд з аналізом гостроти зору у хворих були оцінені зміни показників електроокулографії (коефіцієнт Ардена) (рис. 4.).
При аналізі коефіцієнт Ардена електроокулографічного показника – протягом відновного періоду встановлено, що коефіцієнт Ардена до проведення лікування в контрольній групі складав 130%, в основній 132%. Після лікування і відновного періоду (шість місяців) коефіцієнт Ардена підвищився в контрольній групі хворих до 158% (p<0,001) (84% від норми), в основній до 171% (p<0,001) (92% від норми), тобто показник електроокулографії в основній групі вище рівня цього показника в контрольній – на 8%.
Також досліджували межі периферичного поля зору (рис.5.). Отримані результати вказують на те, що до лікування в контрольній і основній групах хворих межі периферичного поля зору складали 392 – 397° (норма – 500°). Після лікування традиційним методом через шість місяців спостереження в контрольній групі встановлено розширення меж поля зору до 448° (90% від норми), а після застосування КФНК до 483° (97% від норми). Наприкінці спостережень даний показник в основній групі був на 8% вищим, ніж в контрольній (рис. 5.).
Була досліджена площа центральних скотом (рис.6.). Після проведеного лікування в більшості хворих основної і контрольної груп відзначено достовірне зменшення площі центральних скотом (p<0,001). Однак в основній групі цей показник був значно вище, ніж у контрольній.
Площа відносних скотом в контрольній групі зменшується з 263 мм² до 125 мм² (в 2,1 рази), а в основній – з 256 мм² до 85 мм² (в 3,0 рази). У підсумку площа скотом в основній групі хворих на 32% менше площі скотом у контрольній (рис. 6.).
Проведений двохфакторний дисперсійний аналіз свідчить, що досліджувані показники ока в більшості пацієнтів основної групи залежать від методу лікування. Доведено, що лікування з застосуванням препаратів КФНК більш ефективне, ніж