Реферат: Вплив стомлення на адаптаційні можливості зору
СТОРОННІ ТІЛА, що потрапили до ока, повинен видаляти тільки лікар-окуліст. Звернутися до нього треба негайно, бо втрата часу може негативно позначитись на зорі. Перша допомога у таких випадках полягає у накладанні на пошкоджене око чистої пов¢язки.
Очі можна пошкодити вогнем, парою, гарячим жиром, окропом. У цих випадках слід негайно вимити обличчя із заплющеними очима, а потім промити око великою кількістю прохолодної води. Не накладаючи пов¢язки, слід звернутися до лікаря.
При опіках очей кислотою або лугом, вапном чи іншими їдкими хімічними речовинами потрібно негайно промити їх великою кількістю чистої прохолодної води протягом 14-20 хв., розкривши повіки і, не накладаючи пов¢язки, негайно звернутися до лікаря.
ПРОФІЛАКТИКА ПОШКОДЖЕННЯ ОЧЕЙ. Не грайтеся у небезпечні ігри з гострими, ріжучими предметами; ніколи не беріть до рук речі, що нагадують міни, гранати, запали, капсули, холодну та вогнепальну зброю; навчіть маленьку сестричку чи братика правильно тримати олівець, виделку, ніж. Стежте, щоб вони не брали в руки гострих та колючих предметів.
У дорослому віці найчастіше травми очей одержують на виробництві. Тому у приміщенні, де ви працюєте, має бути добра вентиляція. Це зменшить ймовірність запорошення очей та потрапляння до них сторонніх частинок. Користуйтеся індивідуальними засобами захисту очей.
ЗІР ТА ШКІДЛИВІ ЗВИЧКИ. Причиною сліпоти у людей, що зловживають алкоголем, нікотином, наркотиками, може стати загибель зорового нерва або грубі порушення сітківки ока. Спочатку знижується зір, зображення предметів стає розпливчастим і невиразним. Потім погіршується кольоровий зір. З часом з поля зору людини випадають окремі ділянки, а потім може настати сліпота.
ГІГІЄНА ЗОРУ. Щоб зберегти нормальний зір, потрібно насамперед нормально харчуватися, частіше перебувати на свіжому повітрі, робити фізичні вправи. Денне світло повинно вільно потрапляти в кімнату через чисте віконне скло. Підвіконня не варто заставляти високими квітами, а штори на вікнах бажано щоб були у світлих тонах. Увечері користуйтеся лампами потужністю 60-100 Вт з абажуром, що розсіює світло. Домашнє завдання виконуйте тільки у добре освітленому місці. Книжку або зошит тримайте на відстані 30-35 см від очей – це приблизно довжина руки дорослої людини від ліктя до кінчиків пальців. Лампу на столі, за яким ви працюєте, розташовуйте таким чином, щоб світло падало з лівого боку на робоче місце столу, а очі залишалися в тіні. Чергуйте зорову працю з відпочинком: через кожні 40-45 хв. роботи 10 хв. відпочивайте.
Не читайте у транспорті!!! Це дуже шкодить очам, оскільки поштовхи та коливання постійно змінюють відстань від очей до книжки, а кришталик – свою кривизну, і внаслідок цього виникають дефекти зору. Не читайте лежачи!!! Це призводить до неправильного положення книжки щодо очей.
Телевізор дивіться не більше двох годин на день.
При роботі з комп’ютером дотримуйтесь таких правил: відстань від очей до екрана дисплея повинна бути 50-55 см; зображення на дисплеї відрегульовують так, щоб воно було чітким і контрастним, не дуже яскравим; безперервно працювати з комп’ютером можна: старшокласникам – 25-30 хв., учням 7-8 класів – 15-20 хв., молодшим школярам – 10-15 хв. Діти з короткозорістю під час роботи з комп’ютером повинні надівати окуляри.
Парадокси зору. Недивлячись на усю складність системи, що допомагає мозку отримувати та розшифровувати зорову інформацію, наше сприйняття світу не завжди відображається реальністю.
Сприйняті оком комбінації світлових променів, що передаються в мозок в вигляді кодованих сигналів, мало що значать самі по собі. Жоден біт інформації не потрапляє в мозок без попередньої обробки сенсорними рецепторами. Механізм, що допомагає перетворювати інформацію в знання про навколишній світ, називається перцепцією, тобто сприйняттям.
Мозок людини миттєво розпізнає звичні об’єкти, під яким би кутом зору та на якій би відстані вони не знаходились. Наприклад, книга буде сприйматися як книга незалежно від того, лежить вона чи стоїть. Але форма та розмір зорового образу книги, котрий відображається на сітківці, не завжди будуть однакові. Якщо тримати книгу горизонтально поблизу очей, то ми отримаємо її образ скороченим та звужуючимся в перспективі.
Але “бачимо” ми її, як і раніше, у формі прямокутника, тому що мозок автоматично адаптується до будь-якого зображення, які може створювати книга. Це явище називається стійкістю сприйняття (перцепції). Поки що не все зрозуміло, за рахунок чого забезпечується ця стійкість, але процес розпізнання знайомих об’єктів проходить у нижній частині скронної долі великого мозку.
Зорові підказки . Відомо, що ми автоматично сприймаємо реальні розміри і форму об’єктів. Це можна побачити з дитячих малюнків, де всі зображення двовимірні: дитина малює не те, що бачить, а те, що на її думку, повинно бути. Книгу дитина буде малювати у вигляді прямокутника незалежно від того, під яким кутом вона на неї дивиться. Щоб автоматично сприймати предмети, в трьохвимірному відображенні, мозок повинен мати інформацію про віддаленість об’єкта. Така інформація отримується посередництвом багатьох сигналів, які називають стимуляторами
Одним з стимуляторів єбінокулярний зір, коли ми бачимо предмет одночасно начебто з двох точок правим та лівим оком. Паралакс руху є ще одним ефективним способом визначення просторової віддаленості, якщо повертати голову із сторони в сторону, рух об’єктів, що знаходяться ближче до очей, буде залишати більш довгий слід на сітківці, ніж розташованих на довшій відстані. До інших важливих факторів відноситься поєднання: якщо один з предметів частково закриває собою інший, ми одразу розуміємо, що він знаходиться ближче до очей.
Додаткова важлива інформація потрапляє від сигналів сприйняття. Сприйняття спостерігається у всіх проявах навколишнього світу. Більшість природних видів поверхонь – трав’яний газон, стовбур дерева – мають нерівну будову. Складові такої будови, як, наприклад, зменшення розміру предмету по мірі його віддалення від очей, складаються в “систему координат”, в якій ми сприймаємо відстань до того чи іншого об’єкта. Результат діяльності іноді додають до пейзажу паралельні лінії, які, віддаляясь, сходяться в одній точці, завдяки чому у нас з’являється відчуття глибини.
Стимулятори сприйняття діють, як правило, навіть коли має місце подвійність образів. Якщо рельси, що віддаляються, залишають на сітківці зображення ліній, що зближуються, то ми все одно “ читаємо” їх як з’єднуючіся в сприйнятті паралельні лінії. Але таке саме зображення на сітківці ми сприймаємо зовсім по-іншому, якщо мова йде про реальні прямі, що прямують одна до одної, на які ми дивимось знизу вгору, наприклад, на гостроверхі шпилі готичного собору. Ми ніколи не замислюємось чому це так. Отримавши зорову інформацію, мозкові механізми сприйняття розшифровують її, надаючи звичний для нас зміст.
Мозкові стимулятори сприйняття частіше обирають варіанти, з прямими кутами та лініями. Саме тут можуть з’являтися ілюзії. Створюючи різноманітні моделі, що дозволяють відображати на сітківціті самі образи, які залишають знайомі об’єкти, але маючи при цьому іншу форму. Американський психолог Альберт Еймс отримав неочікувані результати. Збудована ним “кімната Еймса” має неправильну форму, але, якщо дивитись на неї з певної точки, сприймається як прямокутна. При цьому розміри предметів та людей, що в ній знаходяться, спотворюються.
Перша інтерпретація мозком інформації, що отримується від різних органів чуття, впливає на те, як саме складається загальне сенсорне сприйняття. Якщо кімната Еймса сприймається як прямокутник, тоді обидва кути задньої стіни повинні бути рівновіддалені від спостерігача, отже – це ілюзія. Це є наслідком того ,що ми інтерпретуємо об’єкт не тільки на основі його зорового образу, але й враховуючи його оточення. Таким чином, ми сприймаємо об’єкт не тільки зором, але й емпірично, тобто минулий дослід начебто підказує, що скоріше всього повинно бути в даному підтексті.
Сприйняття та досвід. Ефективність сприйняття сенсорної інформації є об’єктом нескінчених суперечок між філософами та психологами. Прихильники однієї думки, нативісти, вважають здатність до сприйняття вродженою властивістю свідомості, тоді як емпірики визнають джерелом знань досвіт, отриманий нами через відчуття.
Результати певних досвідів дозволяють зробити висновок на користь емпіричного підходу. Були доведені можливості пізнання шляхом сприйняття і те, що довготривалий досвід аналізу відчуттів дає людині можливість робити правильні висновки, що неможливо при відсутності досвіду.
Вплив стомлення на адаптаційні можливості ока.
Робота проводилась з восьмома учнями 8-“А” класу. Під час робочого дня по суботах протягом двох тижнів проводилися по два досліди з визначенням адаптації та її швидкості.
Досліди проводились до і після робочого дня.
Для проведення досліду затемнювали препараторську біологічного кабінету. Проводили досліди змінюючи освітлення денне і частково затемнене.
Методика роботи: до початку досліду визначили зір учнів. Зокрема у Лещенко В.С. обидва ока бачать на “0,6”; у Могилей О.О. – на “1”; у Горобець праве око – на “1”, а ліве – на “0,9”; і у Пуляка М. Обидва ока – на “-1,75”; у Єгорової праве око – на “1”, а ліве – на “0,9”; у Фенченка та Наумова – на “1”; у Баштового обидва ока бачать на “0,8”.
Досліджуваних заводили у частково затемнену кімнату при звичайному освітленні та розміщували таблицю на відстані – 2,8м. від очей. Через 30 сек. Вимикали світло в приміщені і при слабкому освітленні пускали секундомір, і відмічали через який час піддослідний зможе розрізнити літери, почергово всіх розмірів. Великі літери, показують початок адаптації, а малі – закінчення адаптації, якщо вона наступає.
А для контролю пропонували читати літери. Результати записувались і данні заносили до таблиці.