Реферат: Втеча від суспільства чи перепочинок душі на лоні природи за ім пресіоністичною новелою М Коцюб

Тема уроку. Втеча від суспільства чи перепочинок душі на лоні природи (за ім пресіоністичною новелою М.Коцюбинського “Intermezzo”)

Мета. Ознайомити учнів з новелою М. Коцюбинського, удосконалити вміння логічно висловлювати думки, прище­пити любов до природи.

Обладнання. Пейзажні картини, текст твору.

Хід уроку

I. Вступ.

Вчитель. Перед вивченням сьогоднішньої теми я прошу вас звернути увагу на художні полотна, які виставлено. Це пейзажні картини. Центральним образом кожної з них є сонце, яке своїм промінням пронизує природу, ллє самоцвіти, єднає небо і землю. Від картин віє теплом, затишком і спокоєм. Прислухавшись, почуємо спів птахів, без яких неможливо уявити літній день.

Саме про такий спокій і тишу мріяв герой новели «Intermezzo», в якій сонце, ниви, птахи є головними «дійовими особами».

Написав цей твір М. Коцюбинський — людина, яка любила життя, світло, яку називали «сонцепоклонником». Так, природа — це те, що додавало натхнення виснаженій душі письменника. Будучи з дитинст­ва хворобливою дитиною, він дуже цінував життя, прагнув у ньому знайти лише прекрасне, навіть там, де його важко віднайти. Син у спо­гадах про батька напише: «Він був людяним, не втрачав цієї риси про­тягом усього життя, любив добро, вірив у його переможну силу».

Останнім твором М. Коцюбинського стала новела «На острові». Написав він її незадовго до смерті. В основі лежить розповідь про агаву—рослину, яка живе доти, поки не зацвіте, а зацвівши, одразу помирає. Агава пробивається крізь каміння і першою вітає схід сонця. «Одчиняючи вранці вікно, я раз у раз бачу ряд цвітучих агав. Стоять стрункі і високі, з вінцем смерті на чолі, й вітають да­леке море».

За висловом П. Тичини, письменник залишив нам найвищий заповіт: ніколи не розминатися з1 людиною. Так, саме людина стоїть на вершині кожного твору автора, для неї і про неї він пише.

Але досить дивним є ліричний герой імпресіоністичної новели «Intermezzo». Він, на перший погляд, хоче втекти від людей, усамітнитись, відійти далеко-далеко.! сьогодні ми повинні з'ясу­вати: чи тікає герой від суспільства, чи це був лише тимчасовий перепочинок, під час якого герой натягує струни душі, очищає ду­шу, приймає в неї золотий засів.

II . Історія написання.

Про історію написання твору може розповісти хтось із учнів, який з допомогою вчителя підготується до цього заздалегідь.

III . Проблемне запитання.

Протягом двох уроків спробуємо з'ясувати: чому твір М. Коцю­бинського присвячено Кононівдьким полям, в чому ж їх роль, яка заслуга? Відповідь спробуємо дати наприкінці уроку.

IV . Хід бесіди.

Вчитель. На початку твору автор подає список дійових осіб. Але дійові особи — прерогатива драми. Як це зрозуміти?

Відповідь. Справа в тому, що дія твору відбувається в душі ліричного героя і є однією з рис імпресіонізму. У Коцюбинського дійові особи — це не люди, а почуття, вірніше, символи суперечли­вих почуттів, які постійно ведуть боротьбу в душі героя.

Автор прагне показати не стільки зовнішній перебіг подій (вте­ча з міста, приїзд у село, мандрівка серед поля), скільки супереч­ливу душевну боротьбу за право і можливість повернення до лю­дей. Чим більше герой переповнюється негативними емоціями і почуттями, тим чіткіше і виразніше простежується його зневага до людини, її проблем. І, навпаки, позитивні почуття наближають його до суспільства. Отже, дія твору відбувається в душі героя.

Вчитель. Як імпресіоніст Коцюбинський вихоплює із життя ге­роя лише хвилинні враження, настрої, які виникли лише в даний момент і, можливо, більше ніколи не з'являться. Він прагне відкрити перед читачем усю душу свого героя, не оминаючи навіть стану депресії і стресу.

Серед образів твори ми можемо виділити зорові і слухові. А чи можна дійові особи поділити на дві групи?

Відповідь. На основі позитивного і негативного можна виділи­ти дві групи: перша — це ті образи, які наповнюють душу позитив­ними емоціями: сонце, жайворонки, ниви; друга — почуття, які вносять смуток, породжують нервовість, стрес: утома, людське горе, залізна рука города.

Вчитель. Давайте спробуємо відновити усі переживання, дум­ки ліричного героя. Знову пройти його стежками.

Що ж утомило героя, в чому його трагедія?

Відповідь. На початку новели ми бачимо, що ліричний герой перебуває у стані втоми, яка ось-ось має призвести до стресу і депресії. І, що цікаво, герой усвідомлює причини своєї втоми: «ме­не втомили люди», «мені надокучило бути заїздом на чужій станції», «я чую, як чуже існування входить у моє». Отже, сам ге­рой дає нам відповідь.

Так, душа переповнена людським горем, вона більше не в змозі сприймати і відчувати чужу істоту. А трагедія ліричного ге­роя полягає в тому, що він втомився від людей, але в той же час не може бути без них. Він, мов гумка, вбирає в себе людське страждання. «А власне, хіба я знаю, де закінчується моє життя, а чуже починається?». Для нього немає власного «Я» — є лише од­не ціле. Тому так важко зараз втекти від людей, залишити все.

Вчитель. Герой навіть починає заздрити планетам, бо кожна з них має свою орбіту і ніщо не стає на їхній дорозі.

Чи була це втеча? Після перших рядків важко сказати. Здається, ніби справді герой тікає, тікав як подалі, щоб про все забути. Йому важко слухати розмови у потязі, важко чути постійте «треба, треба». Отже, тікає! Але перші враження можуть бути оманливими. Давайте простежимо далі. Що ж ми бачимо в душі героя? Не просто втому, а стрес. З чого це видно?

Відповідь. Згадаймо лише перші хвилини перебування героя у кімнаті. Він збайдужів до людей: звістку про повішаних заїдає стиглою сливою (це досить вагома деталь для імпресіоністичного твору). А дізнавшись про страту людей, лише ліниво позіхнув. «Проходьте», — говорить він до невидимих істот.

Вчитель. А згадайте перші хвилини приїзду. Що здивувало героя?

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--