Реферат: Втеча від суспільства чи перепочинок душі на лоні природи за ім пресіоністичною новелою М Коцюб

Вчитель. Отже, серед нив, приходить заспокоєння. Але абсо­лютного зцілення поки що немає. З якого епізоду твору це видно, що змусило насторожитись?

Відповідь. Це сталося серед нив. Ліричний герой милувався стиглим колоссям, слухав спів жайворонка, простягав долоні до сонця. І раптом несподівана тінь на землі. Невже це знову люди­на знайшла його і тут? Душа, яка до цього була відкрита, вбираю­чи проміння сонця, щільно зачинила свої дверцята. І з якою полег­кістю зітхнув ліричний герой, коли переконався, що це лише тінь від хмарини. І знову дні потекли серед степу.

Вчитель. Даний твір — новела, для якої характерний ди­намічний сюжет, несподівані повороти дії. Все це ви побачили в «Intermezzo». Але є ще і символічні образи. Головне місце серед яких займають сонце і жайворонки. Герой дякує їм. За що?

Відповідь. «На небі сонце, серед нив я», — думає герой. Він ко­хається в сонці, вдячний йому, бо саме воно сіє в душу золотий засів, наповнює її теплом і щирістю. Його проміння здаються ма­теринським молоком, яке ставить на ноги дитину, воно лікує знервовану душу, вносить заспокоєння.

Вдячний і жайворонку, бо він натягує струни, єднає небо і зем­лю. Якщо струни натягнуті, вони породжують прекрасну музику без жодної фальшивої нотки. Він натягнув і струни душі, яка вже співає, веселиться.

Вчитель . Отже, можна зрозуміти, що душа героя заспокоїлась, настала рівновага. Доведіть, що герой знову здатен повернутися до людей.

Відповідь. Яскравим доказом цього може бути зустріч злюдським горем. Вони зустрілися, стояли мовчки і хвилину диви­лися один на одного. Ліричний герой ніби перевіряє свою го­товність повернутися до людей, випробовує наше терпіння. Йому самому не віриться, що він може знову сприймати людське горе. Не віриться і нам, бо ще зовсім недавно була «стигла слива», «легке позіхання», «тінь від хмарини». Але раптом лунають слова: «Говори, говори...».

Вчитель. Так, дійсно, ліричний герой після зцілення повер­тається до попереднього життя. «Душа співає, струни натягнуті...». Гармонії досягнуто. Отже, це була не втеча, а інтермецо — тимча­совий перепочинок, під час якого приходить заспокоєння.

А тепер давайте повернемося до проблемного запитання, яке звучало на початку уроку. Тож яка роль Кононівських полів? В чо­му їх заслуга?

Відповідь. Кононівські поля стали тією ланкою у ланцюгу жит­тя, яка називається інтермецо. Саме вони і приносять заспо­коєння. Лише у природі є гармонія, якої постійно шукає людина. Без цієї гармонії в душі немислиме нормальне існування. Стрес, депресію можна перемогти, зцілити — для цього потрібно йти в природу.

Вчитель. Давайте спробуємо накреслити пінію психологічних змін у душі ліричного героя.

Утома — стрес — інтермецо — рівновага — спроможність сприймати горе.

Отже, як бачимо, інтермецо займає в цьому ланцюжку цен­тральне місце. До нього є утома, стрес і лише після цього прихо­дить рівновага. В природі ми повинні шукати перепочинку, ду­шевної гармонії. Природа — це спокуса, спокуса для тих, хто втра­тив віру у власні сили, віру в життя. І герой не тікає від суспільства, без якого його життя втратите будь-який сенс, він лише наби­рається сил.

V . Підсумок уроку.

М. Коцюбинський, великий сонцепоклонник, написав хвалеб­ний твір, оду життю, сонцю, природі. Він зумів розібратися у супе­речливостях людської душі, знайти правильний вихід. У цьому творі розкрилася майстерність Коцюбинського як імпресіоніста і новеліста. Він ще раз підкреслив неможливість втечі від суспільства. І сам автор ніколи не тікав відлюдний, навпаки, йшов їй назустріч, відкривав для неї свою душу.

Подивіться ще раз уважно на картини, які є перед вами. Зверніть увагу, тут багато сонця, яке сіє в душу тепло, надію, щирість. Впустіть це проміння в свою душу, нехай і для вас сьогоднішня мандрівка стане intermezzo, і ваші душі співають без жодної фальшивої нотки.