Реферат: Загальні засади звільнення від кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальність – це реальне застосування кримінально-правової норми та реалізація санкцій;[3]

Кримінальна відповідальність – це передбачені кримінальним кодексом вид і міра обмеження прав та свобод злочинця, що індивіалізується судом і здійснюються спеціальними органами держави.[4]

Відповідальність поділяється на негативну (ретроспективну, реаль­ну) та позитивну (перспективну, потенційну).

Позитивна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи не вчиняти злочинів.

Негативна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням

Відповідно до ч. 1 ст. 62 КУ особа вважається невинуватою у вчи­ненні злочину та не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й установлено обвину­вальним вироком суду, а згідно зі ст. З КК кримінальній відповідаль­ності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно чи з необережності вчинила передбачене законом суспіль­не небезпечне діяння. Ці положення дають підстави розглядати кримі­нальну відповідальність як особливий правовий інститут, у межах яко­го здійснюється реагування держави на скоєний злочин Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державни­ми органами поведінки особи як злочинної.

Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це фор­ма реалізації державою правоохоронних норм, яка полягає в застосу­ванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину та не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за один і той же самий злочин більше від одного разу.

Форми реалізації кримінальної відповідальності :

• призначення покарання;

• звільнення від покарання (ст.74);

• звільнення від відбування покарання (статті 75, 84).

Власне факт порушення кримінальної справи щодо конкретної осо­би, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кри­мінальної відповідальності доти, доки її не буде визнано судом вин­ною у вчиненні злочину й вирок суду не набере законної сили.

Поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" нетотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність".

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній від­повідальності. Юридична відповідальність, зокрема й кримінальна відповідальність, як і форми притягнення до юридичної відповідальності, визначаються та встановлюються законами. Відповідно до положень п. 14.22ч. 1 ст. 92 КУ тільки законами України визначаються "судочин­ство ... організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства", а також "засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є зло­чинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них". Системний аналіз норм КПК[5] дає підстави дійти висновку, що притягнення до кримі­нальної відповідальності як стадія кримінального переслідування почи­нається від моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого та пред'явлення їй обвинувачення. Так, п. 4 ч. 1 ст. 242 КПК передбачає, що в разі віддання обвинуваченого до суду суддя одноосібне чи суд на розпорядчому засіданні зобов'язані з'ясува­ти, "чи притягнуті до відповідальності всі особи, які зібраними в справі доказами викриті у вчиненні злочину", а відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 246 цього Кодексу суд на розпорядчому засіданні може вирішити повернути справу на додаткове розслідування за "наявності підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, коли окремий розгляд справи про них неможливий".

Згідно з пунктами 1.1 та 1.2 Рішення КС України у справі за конститу­ційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 р. кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Закінчується кримінальна відповідальність з моменту припинен­ня відбування покарання.

б. Підстави кримінальної відповідальності .

У класичній школі кримінального права вчення про підстави криміналь­ної відповідальності базується на філософському вченні про підстави соціальної відповідальності людини за свої вчинки. Відповідно до цього вчення, до відповідальності варто притягати тільки тоді, коли в суб'єкта була воля вибору поведінки, тобто він міг діяти згідно з вимогами зако­ну, але ігнорував цю можливість. Ця дилема співзвучна одному з основ­них питань філософії - питанню свободи волі, щодо якого можна ви­ділити три основні теорії .

Фаталістична - припускає жорсткий уплив обставин на вчинки лю­дини, і відсутність будь-якої волі вибору.

Індетерміністична теорія [6] , припу­скає абсолютну свободу волі, що не залежить від зовнішніх умов і обставин. Підставою відповідальності в такому разі буде зла воля злочинця.

Детерміністична теорія [7] ґрунтується на причиновій зумовленості свідомості та волі людини. Підставою відповідальності в теорії Ф. Знгельса є усвідомлення злочинцем своїх дій.

Підставою кримінальної відповідальності більшість вчених визнає на­явність у вчиненому складу злочину[8] .

Підставою притягнення особи до кримінальної відповідальності може бути також його вина, що містить відповідність вчиненому складу зло­чину, однак не обмежується цим. На думку А. Сахарова , підставою кримінальної відповідальності є склад злочину й особа. А за Б . Ники-форовим - вина та винність.

Підставою кримінальної відповідальності може бути й учинення зло­чину[9] . У літературі досить чітко прослідковуєтьсядумка про злочин як діяння, що відповідає ознакам конкретного складу зло­чину. Однак пряме тлумачення закону не ототожнює ці поняття.

Стаття 2 КК вказує, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом.

Більшість учених також дійшли висновку, що підставою криміналь­ної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небез­печному діянні ознак конкретного складу злочину, передбаченого чин­ним кримінальним законодавством.

Цікавий такий факт, джерелом цієї теорії є класична школа кримі­нального права. Ще на початку XIX століття німецький криміналіст А. Фейєрбах обґрунтував у теорії та зміг переконати законодавців за­кріпити в чинному законі положення, що діяння є злочином, якщо воно відповідне складу злочину. Це положення повторювалося в багатьох законодавствах континентальної системи права, що особливо були на­ближені до німецької школи права.

Виходячи з цього, можна визначити дві підстави кримінальної відпо­відальності: