Реферат: Зайнятість і рівень життя населення України

Особистісними ж чинниками є: невідповідальність професійної підготовки інвалідів попиту територіальних ринків праці, незадовільний професійно-кваліфікаційний рівень, що не відповідає вимогам роботодавців, а особливо низький рівень їх трудової мотивації. Про це свідчить, наприклад, той факт, що за 2001 рік в органи соціального захисту населення звернулося менш 25 тис., а за 2002 - 28,1 тис. (1,3%) дорослих інвалідів, які виявили бажання працювати.

На обліку в державній службі зайнятості, як такі, котрі дійсно бажали працювати і шукали роботу, за 2002-й перебувало 6,9 тис. інвалідів (0,3%від усіх дорослих цієї категорії). Така ситуація значною мірою зумовлена незадовільною роботою з психологічної підтримки та професійної орієнтації. Серед об’єктивних причин, що утруднюють працевлаштування інвалідів, слід виділити незадовільний рівень інформування про звичайні й спеціалізовані робочі місця; недостатню кількість спеціалізованих робочих місць; незацікавленість роботодавців у створенні робочих місць для інвалідів.

Проте є й позитивні тенденції. За останні роки зросла кількість підприємств, зареєстрованих у територіальних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд), котрі виконують нормативи з працевлаштування інвалідів. Так, на початку 2003-го року по Україні їх виконали 51645 підприємств – 61,2% від усіх зареєстрованих. Але ці показники суттєво відрізнялися у територіальному розрізі. Зокрема, якщо підприємства Харківської і Хмельницької областей практично повністю виконали встановлені нормативи, Чернігівської – на 99,0%, Рівненської – на 95,7%, то у Дніпропетровській області цей показник становив лише 20,9%, Запорізькій – 22,6%, Києві – 42,4%.

Така значна диференціація свідчить як про наявні резерви, так і різне відношення суб’єктів господарювання до виконання законодавства щодо працевлаштування інвалідів, а також ілюструє неефективність співпраці з ними органів виконавчої влади. Зростають також і обсяги коштів, що надходять від підприємств у вигляді штрафів до Фонду.

Відповідно до чинного законодавства, частину цих коштів Фонд має спрямовувати на створення й збереження робочих місць для інвалідів. За час його існування видано фінансові позики на створення 13,6 тис. нових і збереження майже 19 тис. робочих місць для працевлаштування інвалідів. Найвища питома вага створених для інвалідів робочих місць на Донеччині (18,1%), м. Києві (10,7%), найнижчі – у Волинській (0,7%) та Дніпропетровській (0,3%) областях.

Разом з тим, упродовж останніх років спостерігається тенденція до зниження частки видатків у загальній сумі коштів, що надходять від підприємств, на створення і збереження робочих місць для працевлаштування інвалідів. Якщо за 1998-й це становило 50,1% від суми надходжень, то за 2002 – 5,9%. Тобто, видатки зменшились у 8,5 рази. Таким чином, слід визначити, що Фонд, збираючи від підприємств кошти у вигляді штрафних санкцій, незадовільно сприяє створенню робочих місць та забезпеченню зайнятості інвалідів. І це в той час, коли на спеціалізованих підприємствах існує постійний дефіцит обігових коштів, що гальмує їх виробничу діяльність і призводить до вивільнення працюючих інвалідів.

Для забезпечення гарантованих Конституцією та чинним законодавством України прав інвалідів на працю, необхідно, перш за все, створити ефективну цілісну систему професійної реабілітації та зайнятості інвалідів, яка повинна включати підсистеми з психологічної підтримки й професійної орієнтації інвалідів, професійного навчання та працевлаштування.

Система професійної реабілітації покликана формувати в інвалідів мотивацію до праці, сприяти обґрунтованому вибору чи зміні професії відповідно до стану здоров’я (виду захворювання, групи інвалідності), індивідуально-психологічних характеристик з урахуванням попиту територіального ринку праці на робочу силу за професійно-кваліфікаційним складом, успішному оволодінню професією, спеціальністю та регіональному працевлаштуванню. Тобто, робота має здійснюватися за двома основними напрямками:

1) сприяння підвищення рівня трудової мотивації, обґрунтованому професійному вибору та досягненню високого рівня кваліфікації за професіями, спеціальностями, котрі потрібні підприємствам на даній території;

2) створення нормативно-правових, соціально-економічних, організаційних і фінансових передумов для забезпечення працевлаштування та зайнятості інвалідів.

Уже найближчим часом потрібно внести доповнення в закони ”Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, „Про зайнятість населення”, „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та інші нормативно-правові акти щодо створення підсистеми з обслуговування інвалідів в державній службі зайнятості.

Для поліпшення фінансування заходів із професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів до Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” потрібно внести доповнення щодо встановлення рівня видатків на ці цілі. Зокрема, виділяти на професійну реабілітацію та забезпечення зайнятості інвалідів не менше 60% загальної суми надходжень від сплати штрафних санкцій до Фонду.

Зростання рівня зайнятості інвалідів слід стимулювати через:

розширення сфери їх залучення до трудової діяльності на звичайних підприємствах, в установах, організаціях із використанням гнучких форм організації праці (скороченого робочого дня, тижня, тощо);

збільшення чисельності інвалідів, які будуть зайняті надомною працею;

розширення мережі спеціалізованих підприємств, цехів, дільниць, навчально-виробничих комбінатів;

сприяння в організації та здійсненні підприємницької діяльності, різних видів самозайнятості, в тому числі індивідуально-трудової діяльності, фермерства тощо.

Вирішення завдань із професійної реабілітації та зайнятості інвалідів необхідно постійно забезпечувати шляхом виконання комплексу заходів, що мають передбачатися в окремих розділах програм соціально-економічного розвитку, державної, територіальних і базових програм зайнятості населення та відповідних цільових програмах.

Зрозуміло, що розв’язати проблему зайнятості інвалідів в Україні в повному обсязі можливо лише за умов стабільного економічного зростання.

Але й нинішня робота з удосконалення нормативно-правового підґрунтя, створення єдиної державної організаційно-управлінської структури з професійної реабілітації й працевлаштування інвалідів, реалізація відповідних заходів у державних і місцевих програмах, а також підвищення трудової мотивації, професійно-кваліфікаційного рівня інвалідів та забезпечення, перш за все, належного фінансування всіх заходів, сприятиме підвищенню рівня зайнятості.

Зокрема, необхідно організовувати діяльність державних служб зайнятості у відповідності із запровадженими в 2003 році Єдиною технологією обслуговування населення та Єдиною інформаційно-аналітичною системою, що дозволяє спеціалістам більше уваги приділяти кожному, хто звертається за допомогою, ефективніше працювати на позитивний результат: чи то у вирішенні питання працевлаштування або професійного навчання, чи в наданні якої-небудь консультації. У цьому плані позитивним є досвід служби зайнятості Донеччини, діяльність якої спрямована на залучення роботодавців до спільного вирішення питань працевлаштування інвалідів. І вона дає позитивні результати:

створено й постійно поновлюється банк вакансій для інвалідів;

підприємства, що мають можливість працевлаштувати громадян з фізичними вадами, стали активніше брати участь в ярмарках вакансій;

для підвищення конкурентоспроможності інвалідів на ринку праці здійснюється їх професійне навчання (так, планується розширити навчання за професіями які мають попит, а саме: квітникар-озеленювач, бджоляр, вирощувач грибів, продавець на ринку, кондитер, ремонтник побутової техніки);

проведення „круглих столів” для обговорення проблем інвалідів також сприяє приверненню уваги до їхніх потреб.

Не слід забувати, що в нашому суспільстві усі громадяни мають однакові права на реалізацію конституційних гарантій. І служба зайнятості сприяє їх забезпеченню.

3.3 Удосконалення державного регулювання зайнятості молоді

Вихід молоді на ринок праці, як відомо, відбувається переважно після закінчення навчання. Саме на цьому етапі виникає багато проблем щодо реалізації її трудового потенціалу. Окремі проблеми тим чи іншим шляхом долаються самою молоддю, але деякі з них можуть бути вирішені лише за умови державного сприяння. Про наявність недоліків в існуючому механізмі державного впливу на процеси працевлаштування молодих людей свідчіть, наприклад, те, що особи віком 15-29 років(які у 2002 році становили 28,1економічно активного населення в працездатному віці) більше за інші групи потерпають через відсутність роботи. За даними 2002 р частка молоді в чисельності безробітних у повному обсязі руху робочої сили становила майже 40%. Рівень безробіття молоді дорівнював 15,4% при рівні зайнятості лише 45,3% (додаток Б). Але якщо порівняти ці дані з показниками 2001 року, то слід відмітити, що рівень зайнятості людей віком від 15-29 років зріс на 0,6%, рівень же безробіття відповідно знизився на 1,6%.

По регіонах найбільшу кількість безробітних станом на 1 січня 2003 року зафіксовано у Донецькій (21,8 тис. осіб), Дніпропетровській (18,9 тис. осіб) та Львівській (14,5 тис. осіб) областях (рис.3.3.1).

Якщо розглядати зайнятість молоді за видами економічної діяльності (табл.3.3.1), варто зазначити, що найбільшу кількість працівників у віці 15-28 років зареєстровано в промисловості (623 тис. чол.), а найменшу – в авіаційному транспорті (1,5 тис. чол.). Порівняно з 2001 роком значно зросла частка зайнятих у фінансовій діяльності (120,2%) та державному управлінні (117,8%), що пояснюється бажанням молоді забезпечити достойне життя собі і своїм рідним.