Реферат: Зайнятість. Міграції населення
Уэа = ( Чз + Чб ) : Чн, (3)
де Чз – частка чисельності зайнятих;
Чн – загальна чисельність населення;
Чб – частка чисельності безробітних.
Відносини зайнятості обумовлюються економічними, демографічними і соціальними процесами. Економічний зміст зайнятості виражається в можливості для працівника своєю працею забезпечити собі гідне існування і сприяти росту ефективності суспільного виробництва, соціальне – у формуванні і розвитку особистості. Демографічний зміст зайнятості відбиває взаємозалежність зайнятості і характеристики населення за віком і статтю, його структурою й т.ін.
2. Регулювання ринку праці і служба зайнятості
Політика зайнятості – це сукупність мір прямого і непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства і кожного його члена. Політика зайнятості має кілька рівнів: загальнодержавний, регіональний і локальний, а основні її напрямки наведено на рис.
В даний час можна виділити три основні моделі політики зайнятості, які використовуються в країнах з розвитою ринковою економікою.
Європейська модель припускає скорочення числа зайнятих при підвищенні продуктивності праці і, як наслідок, зростанні доходів працюючих. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.
Скандинавська модель ґрунтується на забезпеченні зайнятості практично всім працюючим шляхом створення робочих місць у державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні засоби, при дефіциті яких настає спад виробництва, що спричиняє звільнення.
Американська модель орієнтується на створення робочих місць, що не вимагають високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.
Використання тієї чи іншої моделі впливає на політику зайнятості на макро- і мікрорівні. На макрорівні нові підходи в політиці зайнятості сприяють підвищенню гнучкості ринку праці, скороченню витрат на робочу силу, ведуть до деякого згортання соціальних програм. Разом з тим розширюються системи підготовки і перепідготовки кадрів, створюються додаткові робочі місця, посилюються умови видачі допомоги. Приймаються заходи для посилення ролі приватного сектора в рішенні проблем зайнятості й інших соціальних проблем. На мікрорівні проводиться політика стримування росту заробітної плати, збільшення тривалості робочого тижня, більш широко використовуються різні форми неповної зайнятості. У результаті кризові явища загострюються.
| Держава на ринку праці | ||||
| Працевлаштування, підготовка та перепідготовка кадрів | Розвиток гнучкого ринку праці правове забезпечення | Соціальна підтримка | ||
| Рис 1 . Напрямку державної політики на ринку праці. | ||||
Існують два основних варіанти набору засобів проведення політики зайнятості: активний і пасивний. Активна політика зайнятості – це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, що проводить держава з метою зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи, зв'язані з профілактикою звільнень працівників і збереженням робочих місць; навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації громадян, що шукають роботу; активний пошук і підбір робочих місць; фінансування створення нових робочих місць; організацію нових робочих місць через систему суспільних робіт.
Пасивна політика передбачає виплату допомоги безробітним і надання найпростіших послуг по підборі робочих місць через державну службу зайнятості. Часто застосовують термін "помірковано пасивна політика". Вона передбачає матеріальну підтримку безробітних і більш різноманітні, ніж у першому варіанті, послуги щодо підбору робочих місць.
Проведення активної державної політики зайнятості населення здійснюється шляхом розробки і реалізації державної і регіональної програм зайнятості, які формуються виходячи із ситуації на ринку праці і прогнозу його розвитку.
Важливим способом зм'якшення ситуації на регіональних ринках праці може стати використання нестандартних форм організації зайнятості (НФЗ). Такі форми дозволяють впливати на зайнятість за допомогою обмеження пропозиції робочої сили і на відкритому ринку праці, одночасно обмежуючи масштабне вивільнення зайнятих і попереджаючи ріст безробіття. Упровадження нестандартних форм зайнятості є мірою, що відповідає як інтересам індивідів і роботодавців, так і суспільства в цілому.
В країнах з розвиненою ринковою економікою в нестандартних режимах трудиться від 25% до 30% зайнятих і склалася розгалужена і різноманітна система організаційних форм такої зайнятості. До найважливіших різновидів НФЗ можна віднести: часткову зайнятість, засновану на використанні робочої сили протягом часу ненормальної чи нестандартної тривалості, включаючи: а) тимчасову зайнятість, у тому числі такі її види, як сезонна, поденна робота, робота з контракту, тимчасові суспільні роботи тощо; б) зайнятість протягом неповного робочого чи дня неповного робочого тижня; в) чергування на робочому місці (розподіл робочого місця протягом робочої зміни нормальної тривалості між двома чи більш працівників); нестандартні режими праці, засновані на нетрадиційних способах організації трудової діяльності чи робочого часу - надомна праця; сумісництво (чи праця на принципах двоїстої зайнятості); ) гнучкі графіки праці (ГГТ), чи гнучкі графіки робочого часу; самозайнятість, яка припускає самостійний пошук трудових занять і створення робочих місць окремими громадянами за рахунок їхніх власних засобів з метою одержання постійного чи тимчасового доходу і задоволення власних потреб у самореалізації. Самозайнятість – один із найважливіших напрямків попередження і зм'якшення безробіття. Формами самозайнятості є індивідуальна трудова діяльність і підприємництво в сфері малого бізнесу.
Крім розглянутих раніше видів зайнятості в державному секторі економіки, новим явищем у сфері зайнятості населення служить діяльність у неформальній структурі економіки. За класифікацією Міжнародної організації праці, такий сектор включає невеликі заклади по виробництву і продажу товарів і послуг з незначним капіталом, низьким рівнем продуктивності праці і нестабільною зайнятістю, що забезпечує невисокі і нерегулярні доходи.
Політика регулювання ринку як складова частина економічної політики передбачає досягнення трьох основних цілей:
1) стимулювання структурної перебудови і прискорення процесу перерозподілу працівників, що вивільняються;
2) найбільш швидке залучення безробітних у трудове життя;
3) надання роботи кожному, хто її шукає.
Різноманіття напрямків державної політики на ринку праці доцільно підрозділити на ряд складових, а саме:
1) міри державної політики зайнятості;
2) методи її проведення ;
3) типи державного впливу на зайнятість населення.
У рамках державної політики зайнятості слід зазначити роль фондів зайнятості в регулюванні ринку праці. Основні напрямки їхньої роботи подано на рис. 5.
Витрати Фонду зайнятості умовно можна згрупувати за чотирьма напрямками.
1. Засоби, що витрачаються на допомогу по безробіттю, виплату дострокових пенсій. Це прийнято називати пасивною політикою.
 | Сприяння працевлаштуванню |
| Допоміжні заходи щодо сприяння зайнятості осіб, яким дуже потрібний соціальний захист, включаючи квотування робочих місць | |
| Створення нових і допоміжних робочих місць для окремих приоритетних соціальних груп за рахунок цільового субсидування роботодавця | |
|
СЛУЖБА К-во Просмотров: 205
Бесплатно скачать Реферат: Зайнятість. Міграції населення
|