Реферат: Захист прав людини в міжнародному праві

Держави-учасники погодилися поважати право кожного вільно пересуватися і обирати місце проживання на території країни, а також залишати будь-яку країну, в тому числі і власну, і повертатися в свою країну. Держави погодилися з тим, що вони будуть створювати сприятливі умови для захисту і розвитку національних меншин.

Рішенням Пражської наради Ради НБСЄ, яка відбулася в січні 1992 року. Бюро з вільних виборів перейменовано в Бюро по демократичним інститутам і правам людини. В Хельсінському документі 1992 року держави-учасники підтвердили тверду рішучість забезпечити повну повагу прав людини і основних свобод, діяти на основі законності, втілювати в життя принципи демократії. В Документі підкреслюється те , що права людини і основні свободи є загальними.

Уточнені функції Бюро як головного інституту в галузі людського виміру. Бюро буде надавати допомогу в нагляді за виконанням зобов’язань в галузі людського виміру, виступати в якості центра інформації, скликати наради держав-учасників на рівні експертів для огляду того. Як виконуються ними зобов’язання, організовувати семінари з питань людського виміру. Ряд положень Хельсінського документу 1992 року стосується захисту національних меншин, проблем біженців, робочих емігрантів.

5.Співробітництво держав в рамках спеціалізованих установ ООН

Особливість співробітництва в галузі прав людини в рамках НБСЕ складається, зокрема, в тому, що норми, які створюються в результаті цього співробітництва, є політичними нормами. Засновані на загальновизнаних нормах міжнародного права, вони охоплюють більш широкий спектр питань, ніж самі норми міжнародного права.

Масові і грубі порушення прав людини за наявності відповідних ознак є міжнародним злочином. Це загальна проблема. Існує ряд спеціальних конвенцій з цих питань. В 1948 році була прийнята Конвенція з запобігання злочину геноциду і покарання за нього. Геноцид в перекладі означає знищення роду. В Конвенції під геноцидом розуміють дії, які здійснюються з метою повного або часткового знищення якої-небудь національної, етичної, расової чи релігійної групи. Ця мета досягається шляхом наступних дій: вбивстві членів такої групи; причинення серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу її членами; навмисне створення таких умов, які ведуть до повного чи часткового знищення групи; заходи, розраховані на запобігання дітенароджуваності; насильницька передача дітей з однієї групи в іншу. Таким чином, масове вбивство завжди буде геноцидом, в той же час вбивство не є єдиним способом здійснення злочину геноциду.

Конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації 1965 року визначає расову дискримінацію як будь-яку відмінність, обмеження чи надання переваги, які засновуються тільки на расових ознаках, кольорі шкіри, родового, національного чи етнічного походження і має на меті встановлення нерівності в правах людини в будь-яких сферах людського життя. В відповідності з Конвенцією держави-учасники передбачають в своєму кримінальному законодавстві відповідальність за розповсюдження ідей, основаних на расовій перевазі чи ненависті, за підбурювання до насилля по відношенню до будь-якої раси чи груп осіб з іншим кольором шкіри чи іншим етнічним походженням через надання будь-якої допомоги для проведення расистської діяльності.

Міжнародний контроль за дотриманням державами зобов’язань, які містяться в Конвенції, здійснює Комітет з ліквідації расової дискримінації, 18 членів якого обираються державами-учасниками. Доповіді в визначеному порядку держави направляють Комітету через Генерального секретаря ООН. Комітет розглядає також повідомлення держав про невиконання положень Конвенції іншими учасниками. Крім того, Комітет приймає і розглядає скарги окремих осіб чи групи осіб, які стверджують, що по відношенню до них були порушені права, передбачені в Конвенції.

Однак цей порядок діє лише по відношенню до тих держав, які спеціальною заявою визнали компетенцію Комітету розглядати такі скарги. Після завершення розгляду скарги Комітет направляє свої пропозиції і рекомендації зацікавленій державі і заявнику.

Конвенція про припинення злочину апартеіда і покарання за нього 1973 року визначає злочин апартеіда як злочин проти людства, як нелюдські дії, здійсненні з метою встановлення і підтримання панування однієї расової групи людей над іншою і її систематичного гноблення. Держави-учасники Конвенції зобов’язуються вжити законодавчих та інших заходів, які необхідні для запобігання і припинення апартіда, а також вжити законодавчі, судові і адміністративні заходи для переслідування, притягнення до суду і покарання осіб, які звинувачуються в здійсненні злочину апартеіда. Їх можуть судити в національних судах будь-якої держави - учаснику Конвенції або в міжнародному кримінальному трибуналі, який може створюватися з цією метою.

Принцип недискримінації за ознакою статті, закріплений в Статуті ООН, отримав розвиток в Конвенції про політичні права жінок 1952 року, в Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок 1979 року і в інших міжнародних документах.

Конвенція 1952 року закріпляє право жінок обирати і бути обраними, а також займати посади на громадській і державній службі і виконувати суспільні і господарські функції на рівних з чоловіками умовах, без будь-якої дискримінації.

Згідно з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок 1979 року держави-учасники засуджують таку дискримінацію і зобов’язуються проводити політику її ліквідації. З цією метою вони будуть включати якщо ще не включили, в своє національне законодавство принцип рівноправ’я чоловіків і жінок і забезпечити його практичне виконання, заборонивши будь-яку дискримінацію по відношенню до жінок, встановивши необхідні санкції і створивши можливість юридичного захисту прав жінок. Держави зобов’язуються змінити або відмінити всі закони, постанови, звичаї, практику, які встановлюють дискримінацію по відношенню до жінок. Держави-учасники можуть застосовувати тимчасові заходи. Які спрямовані на усунення нерівності між жінками і чоловіками. Вони зобов’язуються вжити всі відповідні заходи для припинення всіх видів торгівлі жінками і експлуатацію проституції жінок.

Держави-учасники вживають всіх заходів для ліквідації дискримінації жінок в суспільному і політичному життя, в галузі освіти, зайнятості, охорони здоров’я і в інших галузях економічного і соціального життя, в питаннях шлюбу і сімейних стосунків. Жінкам надається рівна з чоловіками правоздатність і однакові можливості її реалізації.

Для контролю за дотриманням обов’язків з Конвенції створений Комітет з ліквідації дискримінації по відношенню до жінок, який складається з 23 експертів, яких обирають держави-учасники Конвенції. Держави направляють Комітету через Генерального секретаря ООН доповіді в яких повідомляється про прийнятих ними заходів щодо виконання положень Конвенції і про досягнуті на цьому шляху результати. Комітет в своєму щорічному звіті, який надається Генеральній Асамблеї ООН через ЕКОСОС може вносити пропозиції і давати рекомендації загального характеру, заснованих на вивченні доповідей держав.

В 1989 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію з прав дитини. В конвенції з урахуванням того, що діти мають право на особливу допомогу і захист, окресленні громадянські, політичні, економічні і соціальні права, зокрема право вільно вираження думки, право на свободу совісті і релігії, свободу асоціацій і мирних зборів, доступ до інформації, право користуватися послугами системи охорони здоров’я і благами соціального забезпечення, право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей, право на освіту, на відпочинок і дозвілля, на захист від економічної експлуатації.

Обов’язком держави є широке ознайомлення як дорослих, так і дітей з принципами і положеннями Конвенції. Для контролю створюється Комітет з прав дитини, 10 членів якого обираються державами-учасниками. Держави в передбаченому в Конвенції порядку надають Комітету доповіді, в яких вони повідомляють про вжиті заходи, направлені на втілення в життя передбачених в Конвенції прав, і про досягненому на цьому шляху прогресі.

Співробітництво держав в галузі прав людини здійснюється і в рамках спеціалізованих установ ООН. Так, значна кількість конвенцій прийнято МОП. В них містяться норми, які стосуються праці і соціального забезпечення працюючих. Зокрема, в 1930 році була прийнята Конвенція (№ 29) стосовно примусової чи обов’язкової праці. Під примусовою чи обов’язковою працею розуміють будь-яку роботу чи службу, яка вимагається від особи під загрозою покарання і для якої особа не пропонувала добровільно свої послуги.

Примусовою чи обов’язковою працею не є військова служба, виконання звичайних громадянських обов’язків, робота за вироком суду, робота за надзвичайних обставинах. Держави-учасники повинні скасувати застосування примусової чи обов’язкової праці в всіх її формах. В Конвенції (№ 105) про скасування примусової праці, прийнятої в 1957 році, передбачено, що її учасники повинні скасувати примусову чи обов’язкову працю і не можуть використовувати її в якості засобу політичного впливу чи способу покарання за політичні злочини, методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку, для підтримання трудової дисципліни, покарання за участь в страйках або в якості засобу дискримінації за расовими ознаками, віросповідання, соціальної чи національної належності.

Конвенція (№ 122) про політику в сфері зайнятості 1964 року передбачає, що держави-учасники проголошують і здійснюють політику повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості, яка має на меті забезпечити роботою всіх, хто її шукає і готовий працювати. Забезпечити якомога більшу продуктивність роботи, надати свободу вибору зайнятості і забезпечити можливість на отримання підготовки і використання своїх навиків і здібностей для виконання роботи без будь-якої дискримінації.

????????

Права людини в галузі освіти, культури, науки передбаченні в конвенціях, прийнятих в рамках ЮНЕСКО. Зокрема в 1960 році була прийнята Конвенція з боротьби з дискримінацією в галузі освіти. Такою дискримінацію є будь-яке розрізнення, виключення, обмеження або надання переваги, ціль чи наслідки якого полягають в знищенні чи порушенні рівності стосунків в галузі освіти, що проводяться за расовими ознаками, кольором шкіри, статті, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, економічного становища чи народження. При дотриманні певних умов допускаються за мотивами релігійного чи мовного характеру, окремих систем освіти або навчальні заклади, створення приватних навчальних закладів.

Держави-учасники зобов’язуються привести національне законодавство і адміністративну практику в таке положення, яке б не допускало дискримінації в галузі освіти. Зокрема, іноземцям, які проживають на території держави, повинні надати право рівного з громадянами даної держави доступу до освіти. Про міри, вжиті державами для виконання Конвенції, її учасники повідомляють в доповідях, які вони періодично надсилають в ЮНЕСКО.

?????? ???????????ί ˲????????

Мовчан А. Права человека и международные отношения. –М., 19892.

Мюллерсон Р. Права человека: идеи, нормы, реальность. –М., 1991.

Островский Я. ООН и права человека. –М., 1968.

Черкес М.Ю. Міжнародне право.-К.,2006

http://www.un.org.ua/ua/humanrights/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ