Реферат: Закон його природа

Закон — нормативно-правовий акт представницького вищо­го органу державної влади (або громадянського суспільства /без­посередньо народу/), який регулює найважливіші питання сус­пільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої за­конодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юри­дичної чинності означає таке:

— закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

— усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» зако­ном, є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не супере­чать їм.

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпо­середньо народу) (референдум);

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на від­міну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затверд­ження;

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої про­цедури. яка зветься законодавчим процесом.

§ 5. Законодавчий процес

Законодавчий процес — це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.

Відразу ж застережимо, що законодавчий процес як юридич­не поняття слід відмежовувати від законотворчості як загально-соціального явища. Законодавчий процес, як і будь-який юридич­ний процес, має два значення: (1) порядок діяльності, спрямо­ваної на створення закону; (2) сама ця діяльність.

Законотворчість — ширше поняття: воно не вичерпується власне створенням законів, а охоплює і діяльність, пов'язану зі створенням закону, і оцінку його ефективності, і можливе пода­льше коригування (зміна, доповнення).

Формування юридичного мотиву (державної волі) про необхід­ність регулювання правовими нормами певної групи, роду або виду суспільних відносин у результаті аналізу фактичного стану політики, економіки, соціальної сфери — це стадія, скоріше, законотворчості, ніж законодавчого процесу. Органи, організа­ції, особи, що займаються виявленням потреби в законодавчому врегулюванні, не завжди можуть бути учасниками правовідно­син, які складають юридичний процес. Та й законодавчий про­цес проходить у формах, які суворо встановлені законами або парламентськими регламентами, тоді як потреба в тій чи іншій законотворчості встановлюється у різні способи, використову­вані в юридичній, політичній, соціологічній та інших науках (див. § «Стадії правотворчого процесу»).

Законодавчий процес має низку стадій:

І. Передпроектна стадія.

I. Законодавча ініціатива — внесення проекту закону в офі­ційному порядку до законодавчого органу певними органами й особами. Це власне стадія законодавчого процесу. Відповідно до Конституції України, право законодавчої ініціативи в парла­менті належить Президенту, народним депутатам, Кабінету Мі­ністрів, Національному банку. Президент має право вносити законопроект позачергово.

Проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обгрунтування необхідності їх розробки або ухва­лення.

II. Проектна стадія.

2. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включен­ня відповідної пропозиції до плану законопроектних робіт.

3. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікавлених гро­мадських організацій, вчених-юристів та ін. Початкова розроб­ка проекту провадиться фахівцями за конкурсом, дорученням або договором.

4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залу­ченням зацікавлених організацій, дороблення і редагування про­екту.

5. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд поправок: виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього читання; роз­гляд альтернативних проектів. У необхідних випадках — вине­сення проекту: а) на обговорення широкого кола кваліфікова­них спеціалістів шляхом проведення парламентських слухань, конференцій, «круглих столів» та ін.; б) на всенародне обгово­рення.

III. Стадія ухвалення законопроекту.

6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Укра­їні звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні — 2/3 від конституційного складу Верховної Ради) і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені Верховної Радою, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невід­кладно передаються на підпис Президентові України.

IV. Засвідчувальна стадія.

7. Санкціонування (підписання) закону главою держави (пре­зидентом) в установлені конституцією строки (в Україні — 15 днів).

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--