Виконала:

Студентка групи Ф-07-3

Шульга І. В.

Перевірив:

Міронович.Д. В.

Донецьк, 2009

ЗМІСТ

Вступ. 3

1.Еліта як суб’єкт соціального управління. 4

2. Теорія еліт Р.Міхельса. 6

3. Критика теорії Р.Міхельса. 9

Висновки. 11

Список використаної літератури. 13

Вступ

Розвиток політичної думки кінця XIX- початку ХХст. пов'язано з іменами таких значних представників європейської політичної традиції як М. Вебер, Г Моска, В. Парето. Р. Міхельс і ін.

Теорія еліт – це теорія про поділ людей у будь-якому суспільстві на еліти і маси.

Р. Міхельс відкрив закон, що управляє всіма соціальними організаціями і назвав його "залізним законом олігархії" Відповідно до цього закону, будь-яка значна громадська організація не може управлятися усіма її членами і влада концептується в руках тих, хто спроможний до керування. Міхельс висуває ідею неминучості олігархічного переродження всіх демократичних організації, партій і систем, "Демократія веде до олігархії, перетворюється в олігархію і це - наслідок організаційних вимог, а не психологічних якостей людей". Олігархізація, за Міхельсом, - позитивна якість партій і організацій і випливає з історичного досвіду : керманичі ніколи не поступалися своєю владою низам, а лише іншим керманичам. Концепція, розроблена Міхельсом, і понині функціонує, як теоретична платформа обгрунтування неминучості процесів олігархізації і бюрократизації.

Роберта Міхельса– німецького соціал-демократа (до 1907 р.) і соціолога важко зрозуміти, виходячи тільки з його творів. Він не був кабінетним мислителем. Статті і книги Міхельса — природне продовження його участі в суспільно-політичному житті Німеччини й Італії.

1. Еліта як суб’єкт соціального управління

Поняття “еліта” походить від французького elite – кращий, вибраний, добірний. Починаючи з ХVII сторіччя його стали застосовувати для найменування людей, що є вибраними, перш за все найвіщої знаті. В Англії, як свідчить Оксфордський словник 1823 р., терміном “еліта” називали вищі соціальні верстви суспільства. Однак, поняття “еліта” у соціальних науках до кінця ХІХ – початку ХХ ст. не було широко розповсюджено.

Політичну еліту традиційно трактують як найвищу за соціально-політичним статусом, відносно привілейовану, автономну групу, що складає меншість суспільства, якій притаманні ті чи інші видатні політичні, соціально-економічні і психологічні властивості та яка безпосередню бере участь в прийнятті та здійсненні рішень щодо реалізації державної та іншої політичної влади.

Синтезуючи більшість існуючих думок, “еліту” можна визначити як вузьке і досить закрите коло людей із відносно постійним і кількісно обмеженим складом, яке об’єднано міцними внутрішніми зв’язками та має певні переваги щодо оточення. Таким чином, політична еліта — це найбільш впливова частина правлячої соціальної верстви, яка активно впливає на реалізацію її інтересів у владі, в політиці та, взагалі, у суспільному житті[4].

В процесі розвитку наук, що вивчають суспільство, поняття еліти розширилось, і до характеристик елітарних груп стали відносити такі: виняткові інтелектуальні здібності та найвищі відчуття відповідальності (Х.Ортега-І-Гассет); належність до вищої ланки чиновників, що володіють формальною владою в організаціях та соціальних інститутах (Т.Р.Рай); належність до меншості, що має найбільший вплив у суспільстві, або до тієї, що здійснює у ньому найважливіші функції (С.Келлер); лідери або видатні представники будь-яких соціальних груп - професійних, етнічних, локальних (М.Боден); особи, що отримали найвищий індекс в галузі їх діяльності (В.Парето); найактивніших у політичному відношенні суб’єктів, що орієнтовані на владу (Г.Моска); особи, що займають високе становище в суспільстві, і в силу цього, справляють вплив на соціальний прогрес (Л.Дюпре); особи, що володіють найбільшим статком або ті, що мають найбільший престиж (Г.Ласуел); особи, що володіють владними повноваженнями (А.Етціоні); особи, що займають ведучі позиції в політичному, економічному, культурному житті суспільства (В.Геттсмен).

Значний інтерес викликають роботи авторів: Г.Моски, В.Парето, Р.Міхельса. В основу їхнього розподілу суспільства на еліту і нееліту, покладено індивідуальну нерівність здібностей людей. Вони вперше виділили еліту як суб’єкт соціальної дії зі специфічними характеристиками і механізмами функціонування [1].

Стосовно сучасної ситуації в Україні можна впевнено сказати, що політичної еліти як такої у класичному її визначенні в суспільно-політичній практиці ще не існує. Полеміка навколо визначення терміну, яким доповнюють поняття “політична еліта” в Україні, серед науковців розгорнулася досить жваво. Політична еліта, яка діє в зараз у нашому суспільстві, не відповідає основним елітарним характеристикам.

2. Теорія еліт Р.Міхельса

Опублікована в 1911 році його робота про соціологію німецької соціал-демократії стала вихідним пунктом для багатьох наступних досліджень в області соціології партії, і ця піддисципліна емпірично розширювала теорію еліт.

Міхельс стверджував, що кожна організація неминуче веде до олігархізації. На його думку, олігархізація – це наслідок не психологічних якостей, а організаційних вимог.

На початку Міхельс розглядав олігархізацію як щось негативне, загрозливе демократії. У більш пізній період життя, однак він почав доводити, що олігархізація є, по суті, позитивною якістю партії і випливає з неодмінного історичного досвіду, що вожді ніколи не уступають свою владу масам, а тільки іншим вождям. У цьому пункті просто повторював історико-філософські передумови теорії еліт.

Основний термін "олігархізація" в аналізі соціології партії в Міхельса має кілька значень і самим автором визначений нечітко. Дослідник Жан Лінц виділяє десять значень терміну "олігархізація" у роботах Міхельса: поява керівництва; поява професійного керівництва і його стабілізація; формування бюрократії, тобто платного призначуваного апарата; централізація влади; переорієнтація цілей з кінцевих (боротьба за соціалізм) на поточні (зміцнення партійної організації); посилення ідеологічного режиму; зростаюча різниця між інтересами й ідейною позицією керівників і членів партії з перевагою інтересів і ідейних позицій керівників; зниження ролі членів партії у прийнятті рішень; перехід лідерів партійної опозиції в ряди існуючого керівництва; орієнтація партії на підтримку усіх виборців, а не тільки власного класу [5].

Р. Міхельс проаналізував соціальні механізми, які породжують елітарність суспільства. Учений доходить висновку, що сама організація суспільства потребує елітарності і неминуче відтворює її завдяки закономірності розвитку організаційних структур. Причинами елітарності Міхельс називає організаторські здібності, а також організаційні структури суспільства, що посилюють елітарність і підносять керівний клас.

У суспільстві діє «залізний закон олігархічних тенденцій». Його суть полягає в тому, що невідривно від суспільного прогресу виникають і розвиваються великі організації, які обов’язково спричиняють появу олігархізації управління суспільством і сприяють формуванню політичної еліти, оскільки керівництво цими організаціями неможливе вісьма її членами. Ефективність їхньої роботи потребує спеціалізації й раціоналізації, а отже, і керівного ядра та апарату, які поступово, але неминуче виходять з-під контролю рядових членів, відриваються від них, підпорядковують політику своїм власним інтересам, опікуються своїми власними привілеями, тобто перетворюються на олігархію.

Залізному законові олігархічних тенденцій підлягає і демократія, оскільки, щоб зберегти себе і досягти певної стабілізації, вона змушена організуватися. А це спричинює виокремлення активної меншості – еліти, якій маси змушені підкоритися через неможливість прямого контролю над великою організацією. Унаслідок цього, вважає Міхельс, демократія неминуче трансформується в олігархію. Отже, демократія стикається з протиріччям, яке нездатна подолати. По-перше, вона суперечить людській природі, по-друге, неминуче продовжує в собі олігархічне ядро. Із дії закону олігархічних тенденцій Міхельс робив песимістичні висновки стосовно можливостей демократії та соціал-демократичних партій [2, стр.12].

Незважаючи на наявність усіх цих значень терміна "олігархізація", Міхельс не проводив між ними чіткої границі. Однак, говорячи про "залізний закон олігархічних тенденцій", Міхельс має на увазі насамперед те, що влада в партії зосереджується в руках керівників, підтримуваних професійним, платним апаратом.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--