Реферат: Запобіжні заходи в процесуальному порядку
- для забезпечення виконання вироку.
Обрання запобіжних заходів з іншою метою – грубе порушення законності.
Таким чином, закономірно зробити висновок:
Запобіжні заходи – це заходи процесуального примусу, що застосовуються органами дізнання, слідчими, прокурорами й судами до
обвинувачених, а у виняткових випадках – до підозрюваного, що спричиняють на останніх певний психологічний вплив або обмежують їх особисту свободу, з метою перешкодити їм скритися від слідства й суду, заважати їм встановленню істини у кримінальній справі, займатися злочинною діяльністю, ухилитися від виконання вироку.
1.2. Підстави застосування запобіжних заходів .
У літературі існує декілька підходів до визначення підстав застосування запобіжних заходів. Деякі вчені вважають, що вирішення питання про запобіжний захід окрім доказів, що викривають певну особу, як таку, що скоїла злочин, повинні бути також достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства і суду або перешкодить встановленню істини в кримінальній справі, або займатися злочинною діяльністю, або ухилятися від виконання вироку. Тільки наявність сукупних даних, що викривають певну особу у скоєні злочину і свідчать про можливість його неналежної поведінки, на їх думку, може бути підставою для застосування до цієї особи запобіжного заходу1.
Аналізуючи наведену точку зору, А.П. Рыжаков робить припущення, що дані про те, що обвинувачений скриється від дізнання
попереднього слідства або суду або перешкодить встановленню істини в кримінальній справі або буде займатися злочинною діяльністю, а
також для забезпечення виконання вироку – це привід; притягнення особи у якості обвинуваченого (затримання або обрання йому запобіжного заходу до пред’явлення обвинувачення) - умова, а підставою може бути визнана сама постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора про обрання запобіжного заходу. Але далі він правомірно визнає, що ця позиція, хоча й може бути визнана логічно послідовною, прямо протирічить положенням ст..148 КПК, у якій сказано; “Про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням правил ст.130 цього Кодексу. В постанові зазначається приз віще, ім’я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, якою передбачено даний злочин, обраний запобіжний захід і підстави його обрання”.
Таким чином, вважає А.П. Рибаков, підставою обрання запобіжного заходу не є сама постанова. Постанова – це підстава реалізації запобіжних заходів. Підставою ж обрання запобіжного заходу, на думку цього вченого, може бути тільки те, що передувало складанню постанови2.
Дехто із вчених підстави обрання запобіжного заходу поділяють на фактичні і юридичні. Так, головною фактичною підставою обрання
запобіжного заходу вони вважають наявність незаперечних доказів вчинення обвинувачення (підозрюваним) кримінально карного діяння.
Для обрання запобіжного заходу вимагаються також додаткові фактичні підстави: наявність даних, які вказують на те, що обвинувачений (підозрюваний) може сховатися від слідства і суду; перешкодити здійсненню правосуддя і виконанню вироку.
Юридичною ж підставою обрання запобіжного заходу вони вважають постанову органу дізнання, слідчого і прокурора або ухвалу суду, винесені відповідно до закону. При цьому законним таке рішення буде тоді, коли воно винесено у порушеній кримінальні справі особою, у чийому провадженні знаходиться кримінальна справа, при наявності вищеописаних фактичних підстав[1].
Розслідуючи злочин, слідчий вивчає обставини злочину, що був скоєний у минулому. А при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу йому доводиться оцінювати також майбутню поведінку особи, до якої застосовується запобіжний захід. Вихідними даними в оцінці цієї поведінки служать зібрані у справі докази, що характеризують тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, характер його вини, у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності тощо. Для правильного і обґрунтованого рішення про обрання запобіжного заходу необхідно дати оцінку усіх фактичних обставин справи і на основі зібраних доказів зробити висновок про можливу поведінку обвинуваченого (підозрюваного), котра робить необхідним застосування до нього запобіжного заходу.
Важко точно передбачити поведінку особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Тому при вирішенні питання про
запобіжний захід встановлюється ймовірна поведінка обвинуваченого (підозрюваного), однак висновок про таку поведінку повинен базуватися не на інтуїтивних припущеннях, а на об’єктивно встановлених фактах, на реальних доказах, що свідчать про те, що обвинувачений (підозрюваний) може скритися від слідства і суду або перешкодити встановленню істини в кримінальній справі або займатися злочинною діяльністю, а також ухилятиметься від виконання вироку. При чому для вирішення питання про обрання запобіжного заходу достатньо одного із вказаних припущень.
Особи, обвинувачені у скоєні найбільш тяжких злочинів, перелік котрих встановлений КПК, можуть бути взяті під варту з мотивів тільки
небезпечності злочину. У цих випадках підставою для обрання запобіжного заходу є фактичні данні (докази), що викривають обвинуваченого у скоєні злочину, незалежно від наявності даних, що свідчать про можливість його неправомірної поведінки.
“Небезпечність” злочину, що дозволяє взяття під варту може заключатись у особі самого злочинця, діями котрого суспільству завдається особливо велика шкода. Інтереси суспільства у цьому випадку потребують негайної ізоляції обвинуваченого, щоб не дати йому можливості продовжити злочинні дії, що являють особливу суспільну небезпеку і завадити встановленню істини у справі або скритися від органів слідства і суду, бо з врахуванням характеру злочину і покарання, що має настати ймовірність таких дій дуже висока. У справі може і не бути доказів неналежної поведінки обвинуваченого, однак сам характер злочину свідчить про велику ймовірність такої поведінки. Крім того, залишення на волі особи, що викривається у скоєні тяжкого злочину, може привести до незадоволення громадськості, бо люди не будуть відчувати себе у безпеці і можуть ототожнювати залишення обвинуваченого на волі з його безкарністю. З урахуванням цих обставин законодавець передбачив можливість взяття під варту з мотивів тільки небезпечності злочину.
Враховуючи вище сказане, можна сказати, найбільш точно, на думку А.П. Рижакова, визначення підстав обрання запобіжних заходів звучить так: підставами може бути визнана тільки наявність будь-яких даних, що Містяться в доказах і вказують на те, що обвинувачений може скритися від дізнання, попереднього слідства або суду, або перешкодити встановленню істини в кримінальній справі, або буде займатися злочинною діяльністю, або може завадити виконанню вироку, а рівно наявність достатніх доказів, що дають підстави пред’явлення обвинувачення у вчинені наведених у переліку ст. 155 КПК злочину1.
Слід відразу зазначити: якщо орган дізнання, слідчий, прокурор має підстави, що обрання запобіжного заходу вже не право, а його
обов’язок. Проте, це правило вимагає деяких уточнень. Пред’явивши обвинувачення у вчиненні небезпечного злочину при відсутності даних
про обставини, перераховані у ст. 148 КПК, слідчий також повинен обрати запобіжний захід, але не обов’язково таким буде взяття під варту, зазначає вчений2.
За загальним правилом запобіжні заходи можуть застосовуватися
тільки щодо обвинувачених і лише виняткових випадках щодо підозрюваних. Вимоги закону про допустимість застосування запобіжних заходів, як правило тільки після притягнення особи у якості обвинуваченого, так же як і наявність при цьому відповідних підстав, має важливе значення. Воно гарантує наявність на момент вирішення питання про запобіжний захід такого об’єму доказів, що викривають особу у вчиненні злочину, якого достатньо для прид’явлення обвинувачення.
Необхідною умовою для визнання обґрунтованим факту застосування до особи запобіжного заходу буде наявність доказів у справі, при чому таких доказів які викривають дану особу у вчинені злочину. Ці докази при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу підлягають всебічній оцінці незалежно від того, чи обирається запобіжний захід щодо обвинуваченого або підозрюваного. Невірна оцінка доказів, що свідчать про вчинення злочину певною особою може призвести до помилки у застосуванні запобіжного заходу. Обрання ж запобіжного заходу при відсутності доказів, що викривають у злочині особу, щодо котрої застосовується запобіжний захід, вважається незаконним і порушує конституційне право громадян на недоторканість особи. До того ж в силу Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду від 1 грудня 1994 року громадянин має право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди завданої внаслідок його незаконного взяття і тримання під вартою, а зазначене право виникає в тому випадку, коли у розслідуваній справі винесена постанова про закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Отже, законним арешт буде вважатися тільки при доведеності наявності в діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрані незаперечні докази вчинення ним злочину.
Вирішуючи питання про необхідність застосувати до особи запобіжні заходи, а також про обрання того чи іншого з них, співробітник органу дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд, враховують крім обставин, вказаних у ст. 148 КПК, також тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров’я, сімейний стан (ст. 150 КПК).