Реферат: Запобіжні заходи в процесуальному порядку

Аналізуючи наведений вище матеріал, логічно буде зазначити, що

запобіжні заходи – це заходи процесуального примусу, що застосовуються органами дізнання, слідчими, прокурорами, суддями й судами до обвинувачених (підозрюваних, підсудних), що спричиняють на останніх певний психологічний вплив або обмежують їх особисту свободу, з метою перешкодити їм скритися від слідства і суду, заважати

встановленню об’єктивної істини у кримінальній справі, займатися злочинною діяльністю, а також перешкодити виконанню вироку.

Підставами обрання запобіжного заходу є наявність сукупних даних, що викривають особу у вчиненні злочину і свідчать про можливість її неналежної поведінки.

При обранні запобіжного заходу або вирішені питання про можливість його застосування, крім обставин, зазначених у ст. 145 КПК слід також враховувати і обставини, передбачені у ст.. 150 КПК, а саме: тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров’я, сімейний стан.

Процесуальний порядок застосування, зміни і скасування запобіжних заходів детально визначається у законодавстві. Правом обрання, зміни і скасування запобіжних заходів наділені органами дізнання, слідчі, прокурори, судді та суди.

2. Види запобіжних заходів.

2.1. Запобіжні заходи, не пов’язані із взяттям під варту

У КПК передбачено такі види запобіжних заходів: 1) підписка про невиїзд; 2) особиста порука; 3) порука громадянської організації або

трудового колективу; 4) застава; 5) взяття під варту; 6) нагляд командування військової частини (ст. 149 КПК). Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165 КПК України. Крім того ст. 436 КПК передбачає, щодо неповнолітніх обвинувачених ст. 149 КПК, може застосуватися передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі – передача їх під нагляд адміністрації цієї установи.

Усі запобіжні заходи можна розділити на дві групи: 1) запобіжні заходи. Не пов’язані із взяттям під варту; 2) взяття під варту1.

Розглянемо спочатку першу групу запобіжних заходів.

ПІДПИСКА ПРО НЕВИЇЗД. Підписка про невиїзд є одним із найпоширеніших заходів, що застосовуються на практиці. Можливо тому він знайшов широко відображення як у підручниках з Кримінального процесу, так і в монографічних роботах вчених – процесуалістів та у періодичних виданнях2.

Підписка про невиїзд, згідно із ст. 151 КПК, полягає у відібрані у підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов’язання не

відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Під місцем постійного проживання підозрюваного чи обвинуваченого слід розуміти населений пункт, у якому він за певною адресою має постійне житло взятий на постійний паспортний і військовий облік, проживає разом із сім’єю. Місце тимчасового знаходження підозрюваного чи обвинуваченого – це місце, в якому він перебуває у зв’язку з проїздом, відрядженням, хворобою, відпусткою, навчанням тощо3.

У радянській кримінально-процесуальній літературі та пострадянській російській літературі обґрунтовується думка про те, що місце проживання або тимчасового знаходження, з якого не повинен відлучатися обвинувачений (підозрюваний), визначає орган, котрий обирає запобіжний захід, з урахуванням можливостей та інтересів особи, до якої застосовується цей захід4.

З цією думкою навряд чи може погодитись, оскільки, як вірно визначають українські вчені, закон не передбачає право органів

розслідування, прокурора й суду при обранні підписки про невиїзд визначати підозрюваному чи обвинуваченому місце проживання на період провадження у справі. Він надає їм лише право заборонити підозрюваному чи обвинуваченому залишати місце постійного проживання або тимчасового знаходження без їх дозволу1.

Дозвіл вилучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження є необхідним у випадках постійного або тимчасового

переїзду в інший населений пункт чи в іншу місцевість. При переїзді в межах місця проживання, вказаного в підписці, підозрюваний чи

обвинувачений повинен повідомити про зміну адреси орган, у проваджені якого перебуває кримінальна справа, а дозвіл отримувати не

потрібно.

Тривала відсутність підозрюваного чи обвинуваченого за адресою, вказаної у підписці, без повідомлення про це відповідного органу

вважається порушенням підписки.

У відповідності до ч. 2 ст. 151 КПК, якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено при відібрані від нього підписки про невиїзд.

ОСОБИСТА ПОРУКА згідно зі ст. 152 КПК полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір’я, письмового зобов’язання про те, що

ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов’язуються при необхідності доставити його в органи дізнання,

попереднього слідства і суду на першу про це вимогу. Поручителів не може бути менше двох. Поручитель повідомляється про суть справи, в