Реферат: Запорізька Січ - зародок української державності
Зміст
Вступ 3
1. Виникнення Запорізької Січі (середина XVІ ст. – 1775р.) та її роль в історії державотворення українського народу 5
2. Військовий та територіальний поділ Вольностей Запорізьких XVІ-XVІІІ ст. як внесок у суспільно-політичні традиції українського народу 9
3. Органи влади та управління Запорізької Січі 11
4. Судові органи Запорізької Січі: система судів, злочини та застосування покарань 14
Висновки 17
Література 22
Додаткові матеріали
Вступ
Над пошуками розв’язання так званої української справи – проблеми відновлення і побудови української державності працювало чимало поколінь українців. Її започаткували ще кириломефодіївці й розвинули М.Драгоманов, М.Грушевський, В.Липинський, Ю.Бачинський, І.Франко, Д.Донцов та ін. Наприклад, М.Драгоманов бачив Україну як автономну державну одиницю у складі демократичної Росії. М.Грушевський аж до IV Універсалу Центральної Ради (1918 р.) розглядав Україну як Федеративну частину знову ж таки демократичної російської держави. С. Рудницькиїй вже у перших своїх працях стояв на позиціях самостійництва. Не автономія, не федеративна частина іншої держави, а самостійна незалежна, суверенна держава Європи - такою уявляв собі учений Україну. “Для всіх українців, - писав він, - державна самостійність України повинна бути єдиною кінцевою метою”.
Якщо ж підрахувати хоча б приблизно роки нашої волі й неволі, то майже 500 років українці у різних формах мали державність, і тільки 350 років були її позбавлені. Щонайменше чотири рази в просторі і часі народжувалася українська держава. Її перша літописна історія творилася в IХ-ХІVст. на теренах від Карпат до Дону, від Балтійського до Чорного морів під назвою Київської та Галицько-Волинської Русі. У XVII ст. піднялася друга Українська держава - козацько-гетьманська. Але цю незавершену будову підступно і немилосердно руйнують Річ Посполита, Російська, Османська, а пізніше й Австро-Угорська імперії, щоб знищити навіть згадку про українську державність. Проте вбити національну ідею в народі, в історії якого незалежність стала реальністю, було неможливо.
Початок XX століття подарував Україні шанс у справі відродження української державності.
Національно-визвольний рух, який відновився у середині XIX ст., вибухнув у березні 1917 року українською революцією. Трагічними для України були перші роки революційного державотворення. Внаслідок цілого ряду помилок не вдалося втілити в життя ідею незалежності України. Але досвід Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, ЗУНР, УСРР послугував майбутньому України, поповнив скарбницю її державотворчого досвіду.
Складною і суперечливою була історія держави радянської України. Юридичне закріплення позитивних наслідків революції і формальних ознак української державності поєднувалося з встановленням керівної і пануючої ролі більшовицької партії, нетерпимості до політичного інакомислення, застосуванням жорстоких репресивних методів політичної боротьби.
У роки другої світової війни Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття були возз’єднані з Українською РСР. Здійснидася споконвічна мрія українського народу — зібрання всіх земель у єдиній державі. Проте УРСР у складі СРСР, незважаючи на проголошену і закріплену в Конституції СРСР та Конституції УРСР суверенність, залишалася економічно, політично і ідеодогічно залежною від Москви.
Тільки після прийняття 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України перед українським народом відкрилися можливості створення власної демократичної державності.
Метою моєї роботи є :
1. розкрити суть, особливості, історичного значення апарату управління Запорізької Січі;
2. вивчити судові органи Запорізької Січі, їх структуру, функції та засади організації і діяльності тощо;
3. з’ясувати, чи можна вважати Запорозьку Січ – зародком державності.
1. “Виникнення Запорізької Січі ( середина XVІ ст. – 1775р.) та її роль в історії державотворення українського народу”
Наприкінці XV ст. з’являється нова соціальна сила – козацтво. Воно створило свою військово-політичну організацію – Запорізьку Січ, з іменем якої пов’язане відродження української державності. Виникнення українського козацтва є наслідком принаймні двох основних факторів. Перший – зростання визиску феодалів та міської верхівки Польсько-Литовської держави, що змушувала селян і міську бідноту втікати на менш заселені місця, найчастіше до “запорогів”, тобто берегів Дніпра нище порогів.
Другий фактор агресія Османської імперії, яка становила смертельну небезпеку для України в XV – XVII ст. Воно особливо посилюється з 1475 р., коли османи завоювали й перетворили у васала Кримське Ханство.
Переважну більшість козаків становили колишні українські селяни, міська біднота, хоча не можна ігнорувати, зокрема на початку існування козацтва, представників інших класів і станів, наприклад, української православної шляхти.
Джерела дають підставу вважати першою з відомих січей Хортицьку, тобто ту, яка існувала 1553-1557 рр. На найбільшому дніпровському острові Хортиці. Хортицька Січ була створена за активною участю гетьмана запорожців князя Дмитра Вишнивецького.
Виникла Запорізька Січ як військово-політичне утворення у Середньому Подніпров’ї з оригінальним адміністративно-територіальним устроєм. Тут був і військовий і територіальний поділ. У військовому плані Січ та військо поділялося на 38 куренів, а територіально на 5-8 паланок. Вищим органом влади, органом самоврядування була військова рада, яка розглядала найважливіші питання. Ради скликалися у строго визначений час, зокрема 1 січня і 1 жовтня, але на вимогу і за рішенням козацтва допускалося скликання рад і в інший час. До компетенції ради належали питання війни і миру, військових походів, покарання злочинів, щорічних перерозподілів земель між куренями, виборів всіх службових осіб Січі тощо. Ради скликалися також у куренях і паланках.
У Запорізькій Січі існувала оригінальна система органів управління трьох ступенів: 1) військові начальники – кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар, курінний отаман;
2) військові чиновники – булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, гармаш, товмач, шафар, канцеляристи;
3) похідні та паланкові начальники – полковник, писар, осавул.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--