Реферат: Запорізька Січ - зародок української державності
Неординарним у Запорізькій Січі був і такий важливий інструмент військово-адміністративної влади, як правова система. Маючи свободу і незалежність від державних чиновників, козаки твердо стояли на сторожі звичаїв предків. Якщо на території України діяли різноманітні джерела права (“Руська Правда”, Литовські Статути, акти королівської влади, канонічне та магдебурзьке право), то в Запорізькій Січі найважливіше значення мало звичаєве козацьке право, що міцно утвердилося у сфері козацьких суспільних відносин. У Запорізької Січі не було писаного закону і там впродовж всієї її історії користувались звичаєвим правом, яке було результатом правових переконань. Звичаї та порядки предків були занесені на Запоріжжя з усієї України. Разом з переказами та традиціями все це становило основу козацького життя. Вони передавались з покоління до покоління в усній формі.
Якщо розглядати причини відсутності на Запоріжжі писаних законів, то, слід погодитись, такими причинами були: по-перше, досить короткочасна тривалість історії запорізьких козаків, впродовж якої вони не змогли писане право виробити, систематизувати та оформити його письмово; по-друге, життя козаків у більшості проходило у походах та війнах, що аж ніяк не сприяло можливостям займатися складанням писаних законів; по-третє, козаки боялися, що писані закони можуть значно обмежити їх існуючі права та свободи.
Аналізуючи наявні документи, автор[4] робить висновок, що рівень злочинності у Запорізькій Січі не був значним, хоча панорама злочинів була широкою і різноманітною. Під вчиненим злочином розуміли матеріальну дію, яка завдавала шкоди чи особистим, чи майновим правам окремого козака або всього Війська Запорізького, а також формальну дію, яка полягала в порушенні встановлених правових звичаїв. Можна виділити такі групи: злочини проти життя, природи і моралі, особи, честі і свободи, військової дисципліни, публічного і приватного майна. Досить поширеним було порушення кордонів сусідніх держав. Але такі наїзди розглядались більше як злочини політичні, і місцеве правосуддя дивилось на це без відповідного реагування. Бували випадки, коли шинкарі чи крамарі продавали товари й горілку дорожче за встановлену ціну, тоді січова верхівка давала дозвіл таких торговців грабувати. Ще менше було справ чисто цивільних, які стосувались особистих прав, права власності, збитків, боргових претензій, та й віднести їх слід до пізнішого часу .
Такий вид злочинів, як злочини проти права власності, що є характерними для нашого часу, були малопоширеними на Січі. У тогочасних умовах пограбунок мав характер не стільки зазіхання на чужу власність, скільки це був вияв молодецтва та зухвалості. До злочинів проти майна належали крадіжки й розбій, переховування й набуття крадених речей та інші подібні провини, такі, як, обман, зловживання довір’ям. Коли вони були вчинені на шкоду Січі чи її козаків або коли були повторні, тобто у випадку рецидиву, злочини карались як кваліфіковані – підвищеною карою. Крадіжки розрізняли великі й малі, залежно від розміру заподіяної шкоди.
Система злочинів і покарань запорізького козацтва, яка складалася у відповідності до старовинних звичаїв – “ словесним правом, здоровим глуздом ” – були за межами польсько-литовського законодавства. Покарання у запорізьких козаків залежало від ступеня тяжкості вчиненого злочину. Зокрема, за крадіжку призначалась смертна кара. Пояснення такої суворості слід шукати у рівні розвитку української нації на той час. Якщо у розвинутій державі крадіжка карається штрафом чи позбавленням волі, то на нижчому рівні розвитку державної структури (державне утворення) для людини характерним є насамперед захищати свою свободу і своє майно, а вже потім думати про подальше громадське життя.
Щоб уяснити систему покарань та ступінь їх суворості, варто ознайомитись з їх призначенням. Покарання на Запоріжжі мало за мету, в першу чергу, покарати злочинця або відплатити за його злочин. Але не меншим мотивом була потреба забезпечити охорону населення Січі від злочинців та їх шкідливої діяльності. Тому кара відігравала роль ліквідації рецидивістів або їх залякування й попередження повторного вчинення злочину, тобто мав місце принцип загальної превенції. Це попередження стосувалось також всього населення, і цим система кар виконувала виховну функцію. Варто зауважити, що на Запоріжжі не тільки карали злодіїв, але й тих, хто переховував або купував крадені речі. Мета покарання включала також відшкодування збитків окремому козакові чи Війську Запорізькому.
Система покарань, відображаючи до певної міри характер епохи та тогочасні правові погляди, доповнює загальну картину історичного буття. Каральні заходи складаються під впливом певних умов життя, того чи іншого ладу, залежать від ступеня культури, характеру людини, а також від тих чи інших суспільних завдань.
Висновки
1. Запорізька Січ, яка виникла у середині XVІ ст. і проіснувала до 1775 р., була утворена запорізькими козаками на землях, які формально входили до складу Польщі, але фактично нею не управлялися. Вона була сформована як організація публічної влади всього запорізького козацтва, що виражала і захищала його інтереси і була засобом забезпечення, перш за все, загальносуспільних потреб, виконуючи функції оборони, управління і виховання. Згодом, в зв’язку з розшаруванням козаків за майновою ознакою, Запорізька Січ стала організацією політичної влади козацької старшини.
2. Запорізька Січ не мала всіх ознак держави, а являла собою своєрідне державне утворення, яке було :
· за формою правління – демократичною республікою, органи управління якої формувалися, в основному, для забезпечення головного завдання – оборони козацтва від зовнішнього нападу ;
· за формою державного устрою – унітарною організацією, що складалася зі спілки куренів (побутово-бойових одиниць) та паланок (адміністративно-військових округів) у межах Вольностей Запорізьких ;
· за населенням – самоорганізованою корпорацією самітників та утікачів, яка була заснована на колективній формі власності на землю та інше майно, формальній рівності козаків у користуванні земельними угіддями, кооперативних формах господарювання і побуту та елементах зрівняльного розподілу благ.
Запорізька Січ включала території, прилеглі до р. Дніпро від Кременчука до Дніпрового лиману.
3. Саме Запорізька Січ утвердила право участі всього козацтва у радах і тим самим їх участь в управлінні; періодичність скликання рад; колегіальність та гласність у вирішенні суспільних справ; виборність та змінність старшини тощо. Принцип виборності органів апарату управління не давав, по суті, можливості узурпації влади певними особами та створення спадкової аристократії. На вказаних принципах і був сформований апарат управління Запорізької Січі. По суті, ці засади були новими у процесі державотворення України. Постулати звичаєвого права, на яких базувалася діяльність апарату управління, забезпечували широку участь козаків в управлінні державним утворенням та гарантували їм політичні, економічні та культурні права. За порушення вказаних прав були передбачені певні і досить суворі санкції. Проте і запорізький тип народовладдя мав елементи суперечливості, властиві будь-якій демократії, – за формальної рівності усіх учасників січового товариства їхні реальні можливості в політичному процесі були фактично різними. Маса січової голоти, за процедурою рівна “значним” козакам, по суті завжди змагалася з ними за реальний вплив на політичні та кадрові рішення.
4. Апарат управління Запорізької Січі складався із трьох рівнів: військові начальники (кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар, військовий осавул, військовий обозний, курінний отаман), військові служителі (булавничий, пушкар, тлумач, хорунжий, кантаржій, шафар, бунчужний, гармаш, канцеляристи), похідні начальники (старшина без посад і похідна старшина). Важливим органом управління була Січова рада. Своєрідність структури апарату управління Запорізької Січі була зумовлена її військовим та адміністративно-територіальним поділом і була пристосована більше до виконання функцій оборони. Хоча в цілому існуючий апарат, незважаючи на складне військове та економічне становище, забезпечував її нормальну життєдіяльність.
З врахування історичного досвіду на даний момент необхідно, на нашу думку, на основі чіткого розмежування функцій законодавчої, виконавчої і судової влади забезпечити повне підпорядкування системи органів державної виконавчої влади Президенту України на принципах централізму та відповідальності, тобто перейти до президентської республіки як форми державного правління України.
5. Позитивним у створенні органів апарату управління Запорізької Січі стало те, що вона пішла шляхом революційних змін і не тільки повністю відкинула юрисдикцію органів влади та управління Польщі, оскільки останні заперечували створення Української держави, але і зовсім по-новому його сформувала, не запозичивши принципи організації органів управління Польщі.
6. Суд в Запорізькій Січі не був відділений від адміністрації, тобто значна частина козацьких начальників, в межах своєї компетенції, виконували також і судові функції. Судовий устрій Запорізької Січі складався з судів нижчих і вищих. До нижчих судів належали суди паланкові, курінні й міжкурінні, а до судів вищих – суди військового судді, кошового отамана й Січової ради.
Історичний досвід існування, діяльності та розвитку судової системи Запоріжжя не втратив свого значення й інтересу дотепер. Його належить використати як основу при проведенні сучасної судової реформи в Україні, спираючись також на засади набутого вітчизняного правового досвіду, в цілому, та враховуючи національні традиції, менталітет та інтереси українського народу, завдання побудови демократичної, правової Української держави. Зокрема, слід відмовитись від засудження за злочини, що не становлять небезпеки для оточення (тобто, за які передбачені терміни ув’язнення менш ніж на 3 роки), застосовувати альтернативні покарання, створювати суди на принципах виборності й призначення.
7. Причинами існування у Запорізькій Січі звичаєвого права (правових звичаїв) були: досить нетривалий період діяльності Запорізької Січі, заінтересованість козаків у чинності неписаного права та побоювання, що писані закони значно обмежать їх існуючі права та свободи, а також консервативний характер звичаєвого права. Тому запорізькі козаки не змогли писане право виробити, систематизувати та оформити письмово, закріпивши це у нормативно-правових актах.
Півторатисячолітній шлях державно-правової традиції українського народу позаду. Шлях злетів і падінь, перемог і поразок, досягнень і прикрих помилок. Головне в тому, що навіть періоди розривів в єдиному діалектичному ланцюзі державно-правового розвитку не знищили тяглості українського народу до національної державності. Особливості національного характеру державотворчого процесу прослідковуються в історичних формах правління, виборності органів влади і управління, судочинстві. Ми можемо говорити про наявність таких рис державотворення як пріоритетність колективних засад над індивідуальними, сплетіння запозичених і національних традицій, правовий нігілізм і широку ініціативу судів.
Позаду залишилася півтора тисячолітня історія української державності і п'ятнадцять років незалежної України.
Розбудова самостійної держави — тривалий і складний процес. Україна настирливо веде пошуки власного історичного шляху. В державному будівництві є і здобутки, і прорахунки. Найбільшим досягненням молодої демократії республіки є прийняття Конституції України. Чималими є здобутки у сфері зовнішніх відносин. Україна стала рівноправним членом світової спільноти. Майже завершено процес реформування державного механізму, але не ліквідовані протиріччя між законодавчою і виконавчою гілками влади. Значні зміни відбулися в судовій системі, в інших правоохоронних органах. Не припиняється кропітка робота з формування законодавства. За роки незалежності Верховна Рада України прийняла більш ніж 600 законів. В умовах відсутності цілісної концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато з них виявилися відірваними від життя. Створення нових законодавчих актів, внесення змін і доповнень до чинного законодавства часто здійснювалося на недостатньому науковому і юридично-технічному рівні…
… життя триває, будується наша держава, і якою вона буде залежить тільки від нас.
Ця робота присвячена дослідженню апарату управління Запорізької Січі (середина XVІ ст. – 1775 р.). Я спробувала розкрити особливості, історичне значення апарату управління Запорізької Січі та засади його створення і функціонування: принципи виборності, колегіальності, гласності, змінності, звітності органів апарату управління та участі всього запорізького козацтва у їх формуванні; встановлено систему судових органів та пояснено особливості її побудови і функціонування. Я вважаю, що Запорізька Січ, не маючи всіх ознак держави, тимчасом являла собою своєрідне державне утворення. Запорізька Січ була значним чинником, який істотно вплинув на подальшу еволюцію політичних поглядів українського козацтва і українського народу в цілому, і тому її можна вважати зародком української державності.
Література.
1. А.Панюк, М.Рожик «Історія становлення української державності»
2. С.Кульчицький, М.Настюк, Б.Тищик “Історія держави і права України” – Львів 1996 р
3. Панашенко В. Запорозька Січ і Кримське ханство у 20-х — 30-х рр. XVII ст. // Українська козацька держава: витоки і шляхи істор. розвитку. — Київ, 1991.
4. Микола Аркас - "Історія України"