Реферат: Застосування синусоїдальних модульованих струмів в лікуванні хворих на гіпертонічну хворобу з супутнім синдромом апное уві сні

2,3

57,6±

1,5

62,5±

3,2

67,3±

1,7

ЧСС, уд/хв 70,4± 0,5 77,8± 1,6* 79,4± 0,8 62,3± 0,9 72,6± 1,1* 74,3± 0,8

65,2±

0,8

74,3± 1,1*

78,1±

0,7**

ІВ САТ, % 51,3± 1,3 54,8± 1,5 65,3± 1,9** 68,2± 2,1 78,7± 1,2* 86,2± 2,5**

58,4±

1,3

60,3± 0,8

76,7±

0,6**

ІВ ДАТ, % 42,4± 0,8 45,2± 0,9 55,3± 1,1** 56,3± 1,2 59,4± 1,3 68,9± 0,6**

50,4±

0,4

57,6± 0,5*

64,3±

0,3*

Примітки: * – вірогідність динаміки щодо порівняння І і ІІ стадій ГХ (p<0,05)

** – вірогідність динаміки щодо порівняння ІІ і ІІІ стадій ГХ (p<0,05)

Детальна оцінка змін добового профілю АТ у хворих із різною стадією ГХ залежно від ступеня ССА показала, що у міру прогресування ССА реєструвалося вірогідне (p<0,05) підвищення САТ, ДАТ, ПАТ, особливо у період нічного сну.

Нормальний ІМТ (у межах 21 – 25 кг⁄м² ) фіксувався лише у 13,5% (14 хворих). У більшості випадків ІМТ перевищував норму, дорівнюючи 35,6% (37 пацієнтів) 26 – 30 кг⁄м² , у 24% (25 осіб) – 31 – 35 кг⁄м² й у 7,7% (8 чолові) перевищував 40кг⁄м² . У середньому у хворих на ГХ із ССА ІМТ сягав 34,3±2,3 кг⁄м² .

Обвід шиї перевищував нормальні показники (до 43 см у чоловіків й до 40 см – у жінок) у половині випадків – у 54 пацієнтів (51,9%) й дорівнював у середньому 48,8±2,6 см. Число пацієнтів з ожирінням (переважання ваги тіла більш, аніж на 20% щодо ідеального) становило 36,5% (38 хворих), причому у 26,9% випадків (28 пацієнтів) реєструвався абдомінальний тип ожиріння, а у 9,6% (10 осіб) визначався центральний тип ожиріння. В середньому збільшення маси тіла у хворих на ГХ із ССА становило 38,3±1,6%.В усіх хворих на ГХ із ССА, залучених до дослідження, за допомогою пульсоксіметру здійснювалося визначення ступеня насичення гемоглобіну киснем у артеріальній крові у нічний час – SаО₂ . Дослідженнями виявлено, що у більшого числа випадків – у 90 хворих (86,5%) цей показник був зниженим (менш за 90%) і коливався від 89,3% до 77,8%. У середньому цей показник становив 82,6±2,4%.

При аналізі змін клінічних і інструментальних параметрів у хворих на ГХ із ССА спостерігали виразне поліпшення клінічного стану у вигляді зменшення або зникнення основних скарг. Зокрема, відзначили, що залучення до загальноприйнятого комплексу лікування СМС-терапії у стандартному режимі зумовлює досягнення виразного позитивного результату у хворих на ГХ із ССА (ІІ група) щодо хворих групи порівняння, які отримували лише медикаментозне лікування (І група). Отже, у хворих із ІІ групі головні болі зникли у 59,1% (13 з 22 пацієнтів) [відсотки наводяться щодо похідного числа хворих, у яких реєструвалися відповідні скарги], запаморочення – у 77,8% (7 з 9 пацієнтів), а у групі порівняння зміни відбувалися, відповідно, у 30,8% (4 з 13), у 50% (4 з 8) хворих. Зменшення дратівливості, шуму у вухах спостерігалося у 66,7% (6 з 9) і 40 % (2 з 5) пацієнтів у ІІ групі (у разі призначення СМС-терапії) і у 33% (2 з 6) та у 0% осіб з контрольної групи. В обох групах приблизно однаково зменшувалося число хворих з кардіалгіями. Наприклад, болі у дільниці серця зникали у 70,4% (19 з 27) хворих у разі призначення СМС-терапії та у 71,4% (10 з 14) осіб з групипорівняння.

Водночас, призначення СМС-терапії у хворих на ГХ із ССА у інтенсивному режимі (ІІІ група) викликало більш значну позитивну динаміку клінічних показників (скарг) хворих порівняно до призначення СМС-терапії у стандартному режимі (ІІ група) й при застосуванні загальноприйнятої терапії (І група). Такі показники, як головний біль, запаморочення, дратівливість і шум у вухах зникали, відповідно, у 84,6% (22 з 26), 92,3% (12 з 13), 72,7% (8 з 11) та 50% (4 з 8) хворих.

Що ж стосується клінічних проявів ССА у хворих на ГХ, то внаслідок впливу лікування різними комплексами відбувалися позитивні зміни, втім виразність їх була різною. Як видно на рис. 2, під впливом загальноприйнятого лікування (група порівняння) такі показники, як надмірна денна сонливість, засинання на роботі, відсутність бадьорості після сну, зникали, відповідно, у 25%, 50%, 25% хворих. Практично не зникало переривчасте хропіння, що вказує на слабкий терапевтичний ефект щодо дії на клінічні прояви конкретно ССА, а цим, власне, й визначається доцільність і необхідність вироблення особливої тактики ведення таких хворих: з залученням патогенетично обґрунтованих методів, зокрема фізичних лікувальних чинників, а саме – СМС-терапії. При залученні до загального терапевтичного лікувального комплексу СМС-терапії (ІІ група) динаміка клінічних показників у хворих на ГХ із ССА була позитивною, статистично вірогідною (p<0,05) і стосувалася виразності проявів ССА.

Такі основні симптоми ССА, як надмірна денна сонливість, засинання на роботі, відсутність бадьорості після сну, гучне переривчасте хропіння – зникали, відповідно, у 66,7%, 50%, 75% і у 75% пацієнтів. Втім, застосування СМС-терапії у інтенсивному режимі, відповідно до біоритмів організму хворих (ІІІ група), істотно підвищувало ефективність лікування – практично в усіх пацієнтів під впливом лікування зникали клінічні прояви ССА.

Стосовно решти симптомів: призначення СМС-терапії (ІІ група), порівняно до групи порівняння, виявлялося більш ефективним лише за показником підвищеної рухової активності уві сні й щодо показника порушення сну: зникнення цих симптомів відбувалося у 50% пацієнтів.