Реферат: Збирання доказів у кримінальному процесі
3) - забезпечується її накопичення до моменту доказаності всіх обставин, що входять до предмету доказування (ст. 64 КПК України);
4) - здійснюється відбір інформації про подію: фіксується не вся
інформація, а лише та, яка відноситься до предмету
доказування; л
5) - закріплюється не лише сама інформація, але й інформація про шляхи, способи та засоби її одержання, як необхідна умова її доступності по справі.2
Отже, фіксація доказової інформації являється вираженням засвідчувальної діяльності суб'єкту доказування.
Аналіз змісту поняття фіксації доказів в кримінальному судочинстві дозволяє наступним чином визначити це поняття:
1 Трусов А.И. ОсновьІ теории судебньїх доказательств. М., 1960 - с.84.
2 Белкин А.Р. Теория доказьівания. Научно-методическое пособие. - М.: Изд-во НОРМА, 1999 - с. 143.
фіксація доказів - це система дій по закріпленню у встановлених законом формах фактичних даних, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи, а також умов, засобів та способів їх виявлення та закріплення.
Отже, об'єктом фіксації виступають не будь-які фактичні дані, а лише ті, "на підставі яких у встановленому законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння (злочин), та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи" (ст. 65 КПК України).
Із сказаного поняття фіксації доказової інформації, можна зробити висновок, що об'єктами закріплення при фіксації доказів являються:
- самі фактичні дані;
- дії по їх виявленню та фіксації;
- умови їх виявлення та фіксації;
- засоби і способи виявлення та фіксації фактичних даних та інших об'єктів закріплення.
Слід також відмітити, що процесуальна форма фіксації доказів потребує вказування і на суб'єкти фіксації.
Процесуальний порядок фіксації, як правило, строго регламентований законом, передбачається процесуальна форма, В| яку повинні бути наділені результати фіксації, його реквізити, послідовність, спосіб прилучення до справи результатів фіксації, порядок подальшого використання їх в процесі доказування.
Вилучення доказів переслідує мету забезпечити можливість їх використання для доказування, прилучення їх до справи і служить також засобом їх збереження для слідства та суду. В даному випадку, докази при цьому не вилучаються, а вилучаються, переносяться, переходять на новий об'єкт його доказові властивості. Новий об'єкт, носій цих властивостей, являється похідним речовим доказом.
При залишенні об'єктів, які мають доказове значення, по тих чи інших причинах (великі розміри, значна вага) на місці їх виявлення приймаються спеціальні міри щодо їх збереження (фотографування, детальне описування).
Одержання доказів. Для ряду учасників процесу закон передбачає можливість подавати докази. Цим правом відповідно до КПК України наділені:
^
- обвинувачений (ч. 2 ст. 43 КПК України),
- підозрюваний (ст. 43 - 1 ч. 2),
- захисник (п. 8 ч. 2 ст. 48),
- потерпілий (ч. З ст. 49),
- цивільний позивач (ч. 2 ст. 50),
- цивільний відповідач (ч. 2 ст. 51),
- їх представники (ч. З ст. 52).
Ні теорія, ні практика не розробили спеціальних процесуальних правил подання доказів, не дається в законі і назви документу (протоколу), який, за логікою, повинен складатися при поданні доказів. Закон нічого не говорить про те, яким саме шляхом учасники процесу можуть одержати докази для їх подачі, як забезпечуються умови їх одержання ними. Це явна прогалина в законі, яка ускладнює чи взагалі робить неможливою реалізацію на практиці декларативного права.
Крім подання доказів, одержанню доказів служить надане органу дізнання, слідчому, суду право вимагати докази (предмети та документи, що мають значення для справи) - ст. 66 ч. 1 КПК України.