Реферат: Жінки в житті та інтимній ліриці Івана Франка Се любов моя плаче так гірко...

Ім'я та прізвище цієї панночки Целіна Журовська, пізніше за чоловіком Зигмунтсвська. Народилася в Трускавці, мешкала в Дрогобичі та Львові, де працювала по­штовим службовцем, - там п й побачив Франко. Ім'я Целіна знаходимо в повісті "Маніпулянтка". Пізнішежіночки образ у "Перехресних стежках", теж навіянний постаттю Целіни, має ім'я Регіна (цариця). Цариця, ко ролева сонця, мрій і дум поета.. Цей момент тонкі відчув Микола Вороний. Він написав два вірші "Пам'яті Івана Франка", перший з яких має назву "Ave, Regina! ("Радуйся, царице!" - це початок релігійного гімну):

Журовська була єдиною з коханих Фран­ка, яка не любила поета, не розуміла його поривань, хо­лодно реагувала на освідчення й вірші і тільки на схилі --віку втямила, хто любив і обезсмертив її своєю любов'ю.

До образу Целіни Журовської-Зигмунтовської Франко добирає зовсім інші епітети й символи. Ця жінка була надзвичайно примхливою й гордою і не відповіла на любов поета. Ось чому в його уяві вона "женщина чи звір", "сфінкс".

Байдужість Целіни до Франка була М вражаюча. Вона навіть не читала й не мала наміру читати "Зів'яле листя". Для чого? їй прочитали, запитали, що її найбільше вразило в тій збірці, і вона пре­спокійно відповіла, що з усього їй найбільш сподобав­ся опис квартири в одному вірші, бо подібну квартиру вона мала по вул. Вронських у Львові. І більше нічого.

Целіна Зигмунтовська твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він - слідом. Вона зупиниться - зупиниться й він. То тривало місяцями. Він, як школяр, боявся промовити до неї й слово, підступити ближче, годинами вистоював перед її вікнами. Панну це смішило і злило водночас.

Коли потім Целіну запитають, чому во­на не відповіла взаємністю Франкові, вона відверто, спокійно, не видумуючи різних причин, відповіла: він їй просто не подобався. Був рудий, а їй імпонували брюнети, особливо брюнети з синіми очима. І прізви­ще не подобалося, не, мав солідного становища, грошей і надій на них.

Тим часом Франко страждав.

Целіна Зигмунтовська була звичайна приземлена жінка, яка мала свої плани і свої розрахун­ки. Чи винна була в тому, що її обрав за об'єкт свого "невиплаканого серця" Франко? Ні. Але чому він го­ворив про свою любов до Ольги Рошкевич усім? Гор­дився цією своєю першою світлою любов'ю. Не прихо­вував ні перед ким, чим він зобов'язаний цій жінці... Чому мовчав про Юзефу Дзвонковську і чому так бо­явся вимовити ім'я Целіни?

Гадаю, що знайти відповідь можна в "Зів'ялому листі". Розгорнімо попіл зотлілого листя, там знайдемо тиху скаргу:

Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська принесли поетовому серцю щастя і горе, радість і муку. Бо той, хто раз у житті пізнав силу кохання, знає, як міцно переплетені в ньо­му ці почуття.

Присвята