Реферат: Життя та творча діяльність Остапа Вишні

Популярність Вишні зростала з дивовижною швидкістю, він став улюбленим письменником багатомільйонних читацьких мас. Його книжки купуються нарозхват, його слово прокладає собі дорогу у найглухіші і найглибші кутки України, у найдальші хутори і села. Про нього вже ходять у народі легенди й всілякі неймовірні історії та перекази, в яких вів виступає то найближчим помічником і радником голови ВУЦВКу Григорія Івановича Петровського, то колишнім паном, що з горя почав писати "чудасії", то червоним отаманом, під командою якого служив сам Котовський, то просто майстром на всі руки.

Уже наприкінці двадцятих років Остап Вишня був автором 23 книг фейлетонів, гуморесок, нарисів. Загальний тираж цих книжок досяг шестизначного числа. На той час це була майже фантастична цифра. Тільки тираж Шевченкового "Кобзаря" перевищував її.

Вишню перекладають на російську та іноземні мови. Його книги прокладають собі дорогу в Канаду й Сполучені Штати Америки. Трудова українська еміграція за синім океаном сприйняла його творчість дуже захоплено і дала їй високу оцінку.

Чим пояснювалась така неймовірна популярність і живучість творчості Остапа Вишні, така всенародна любов до його гумору?

По-перше, могутнім і рідкісним талантом письменника; по-друге, глибоким і тонким знанням життя народу. Вишня знав його не по книжках і переказах, ні - він був сам живою і дуже чутливою часткою цього життя, він сам вийшов з його глибин.

По-третє, це пояснюється ще й тим, що письменник не "розбазарював", не розтринькував свого таланту на дрібнотем'я, а брався за глибокі і насущні проблеми сучасності.

Буває часом так - історія знає немало подібних випадків, що величезна популярність, надзвичайний успіх починають заколисувати, запаморочувати творця, і він поволеньки-поволеньки починає засихати, втрачати свою славу і своїх читачів.

З Остапом Вишнею цього не сталося. Вишня невтомно удосконалює свій чудовий талант, шукає нових творчих прийомів і засобів, стає ще більш вимогливим до слова, до мови своїх творів.

Письменник їздить по республіці, пильно придивляється до життя, до нових зрушень у місті й на селі, зустрічається з читачами і працює до самозабуття.

Та наприкінці 1933 року Остап Вишня став жертвою жахливого непорозуміння і десять років був відірваний від творчого життя.

Чи зумів він зберегти свій літературний талант? Чи не потрубили його душу скепсис, зневіра і відчай?

Такі сумніви начисто були розвіяні 20 лютого 1944 року. Цього дня газета "Радянська Україна" надрукувала блискучу гумореску Вишні "Зенітка".

Це було друге народження письменника. Це було велике свято для його читачів.

Постріл знаменитої "Зенітки" сповістив усій Україні, що в житті Остапа Вишні почався другий творчий період, такий же яскравий, такий же наступальний і напружений, як іперший.

Письменник з якоюсь дивовижною жадобою кинувся на улюблену роботу.

Він весь у роботі, весь у творчих пошуках, весь у служінні народу, партії.

У своїй творчій діяльності Остап Вишня продовжує і розвивав славні традиції російської і української сатиричної класики, традиції Салтикова-Щедріна і Котляревського, Гоголя і Шевченка, Чехова й Франка, традиції народного гумору. Любов до людини-будівника, людини-творця усіх матеріальних і духовних скарбів на землі, нищівний гнів і ненависть до паразитів, дармоїдів, котрі по-хижацькому привласнюють всі багатства, створені працею і потом людства, котрі сіють по світу зло й лихо, - ось свята святих цих безсмертних і благородних традицій.

Щоб сатира була справді сатирою і досягала своєї мети, тобто вірою і правдою служила добру й істині, - заповідав геніальний Салтиков-Щедрін, - треба, по-перше, щоб вона давала відчути читачеві той ідеал, яким керується у своїй творчості сатирик, і, по-друге, щоб вона - сатира - цілком ясно усвідомлювала той предмет, проти якого спрямовано її жало.

Ідеалом, який надихав творчість Остапа Вишні, є інтереси народу, інтереси нашого соціалістичного ладу. Предметом, проти якого він спрямовує жало сатири, вбивчу силу сміху, є пережитки старого з свідомості людей, є вороги - зарубіжні і доморослі. В глибокому розумінні ідеалу, в художній майстерності, в умінні донести до читача свій ідеал, в пристрасному, дійовому бажанні боротися за торжество цього ідеалу і полягає велика стверджуюча сила кращих творів радянської сатири, в тому числі фейлетонів, гуморесок і оповідань Остапа Вишні.

Перо Вишні завжди гостре, завжди в дії. Письменник сміливо критикує недоліки в діяльності наших установ і організацій, дотепно, влучно висміює ледарів, дармоїдів, халтурників, нещадно картає бюрократів, рвачів, хапуг, людей без совісті й честі.

Він, як раніше, в пору своєї літературної молодості, не знає спокою і кабінетної тиші, він систематично виступає в журналах і газетах, він сатирик оперативної дії в найкращому розумінні слова.

Цей аркуш машинопису і досі висить біля письмового стола в робочому кабінеті Остапа Вишні. Приколотий до стіни звичайною канцелярською кнопкою, пожовклий від часу, він став уже музейним експонатом. А був він живим маніфестом, програмою безсмертної творчості найбільшого гумориста України.

Вперше я побачив цей аркуш влітку 1955 року. Забіг уранці на квартиру до Остапа Вишні, щоб уточнити час від'їзду на недільну риболовлю - збиралися ми тоді на Жуків хутір коропів вудити, - а Павло Михайлович уже сидів у своїй легкій світлій піжамі за письмовим столом і працював. Судячи по височенькій піраміді ще, здавалося, теплих недокурків "Казбека" у масивній попільничці, робочий день у нього почався дуже рано і дуже інтенсивно.

Закурили вже вдвох, уточнили годину виїзду на озеро, я вже зібрався було йти в редакцію, але раптом мені впав у око цей аркуш машинопису на стіні біля письмового стола. Раніше я ніколи його не бачив. Підходжу ближче, читаю:

МОЇ "ДРУЗІ", БУДЬ ВОНИ ТРИЖДИ ПРОКЛЯТІ

Бюрократи

Вельможі

Перестраховщики

Окозамилювачі