Реферат: Життя та творча діяльність Остапа Вишні

За сім днів до смерті Остап Вишня повернувся з Херсонщини, де він більше місяця пробув у творчому відрядженні, готуючись до роботи над новою книгою. Не судилося нам побачити цю книгу.

28 вересня 1956 року невблаганна смерть раптово обірвала його життя.

Минуло багато років, як пішов від нас великий гуморист України, а я ніяк не можу звикнутися з думкою, що його нема вже серед живих. Може, це тому, що в нас у редакції "Перця" висить портрет Павла Михайловича і я кожного дня бачу його, немов живого. Подивлюся на нього, загляну в його живі, розумні й трошки засмучені очі, і мені здається, що ось зараз відчиняться двері й до кімнати зайде, спираючись на різьблений гуцульський топірець, він - наш шановний Павло Михайлович - Остап Вишня. Зайде й привітається жартівливо, як завжди вітався:

Привіт, робятушки! Як жизня молодая - цветьоть?

Цветьоть, Павле Михайловичу, цветьоть.

Ну й чудесно. Хай цвіте!

Потім сяде, протре хусточкою окуляри, дістане з кишені коробку свого незмінного "Казбека", запалить і, згадавши щось своє, раптом спитає:

Ви, Федоре Юрійовичу, живого варвара давно бачили?

Правду казавши, давненько.

А я сьогодні бачив. Вийшов вранці з дому та й іду собі по бульвару Шевченка. Біля готелю "Україна." якась старенька жінка голубів годує. Посипає на асфальт пшеницю, а вони, немов курчата, коло неї копошаться. І тут, де не візьмись, таксі. Жене, гемонська душа, як на пожежу. Бачить все - голуби на дорозі, а жене! Ну, й задушив, варвар, двох таких білосніжних красавців, що з мене аж серце зайшлося. Встиг записати номер машини. Оце подзвоню у таксопарк, дізнаюся, хто вів машину, й напишу, неодмінно напишу про нього в "Перець". І як тільки таких безсердечних людей земля на собі носить?!

Поганих, безсердечних і безвідповідальних людей Остап Вишня просто терпіти не міг. Не міг, бо сам він був людиною великого серця і благородної душі. Пригадую, якось на початку літа читачі "Перця" прислали Вишні листа, в якому скаржилися на свого земляка-браконьєра, що безсовісно порушує строки полювання й винищує дичину. Прочитавши цього листа, Павло Михайлович просто затіпався од гніву. Він узяв кілька аркушиків чистого паперу і тут же написав фейлетон "Каченята плачуть", в якому так одшмагав порушника закону, що той, мабуть, пам'ятав це до нових віників.

Остап Вишня був напрочуд скромною людиною. Він ніколи не впивався своєю літературною славою, завжди був земним, простим і доступним. За десять років його праці в журналі "Перець" не було такого випадку, щоб він когось не прийняв, щоб він комусь сказав: "Сьогодні в мене багато справ - прийдіть іншим разом". Ні, він часто відкладав навіть невідкладні справи, коли до нього хтось приїздив чи приходив. А треба сказати, що відвідувачів у нашій редакції бувало завжди багато, і всім їм хотілося потрапити неодмінно до "самого Остапа Вишні".

То, дивись, приїхав аж десь із Сумщини скаржник і хоче, щоб його вислухав тільки Вишня. А то приїхав молодий літератор із Львова, і йому хочеться, щоб Остап Вишня почитав його перші спроби в сатиричному жанрі, бо ж Вишня ніколи не поривав найтісніших зв'язків з творчою молоддю. Він був для неї добрим і вдумливим наставником і вчителем, він не шкодував для її творчого зростання ні дорогоцінного часу, ні сил, ні досвіду.

Не затримуйте талантів! Хай ростуть! - говорив Вишня. - Не забувайте, що молоді літератори - це наша зміна, це майбуття великої культури нашого народу.

Могутній талант Остапа Вишні, незвичайна популярність його творів мали величезний вплив на творчий ріст цілої плеяди молодих українських сатириків і гумористів.

"Усі ми виросли з Вишневого кореня", - сказав колись талановитий український гуморист Юрій Вухналь.

Сказано вірно, сказано без перебільшення. З "Вишневого кореня" виросла ціла плеяда літераторів-гумористів у двадцяті роки, з "Вишневого кореня" виросли й нинішні українські сатирики й гумористи.

А часто бувало й так. Заходить людина і питає:

Чи можу я бачити Остапа Вишню?

Можете! - одповідає Вишня.

А де він?

А осьдечки перед вами!

Так це ви - Остап Вишня?

Оце я - Остап Вишня!

Вибачте, але зупинився я оце проїздом у Києві, і захотілося мені подивитися на вас. Дай, думаю, зайду в редакцію і подивлюся, який же він є, отой наш Остап Вишня, що так гарно і смішно пише.

Ну, дивіться, якщо це вам приємно, - скаже, усміхаючись, Павло Михайлович, і вже він не одпустить гостя, поки не розпитає, хто він і що він, де живе і працює, що доброго чувати в його краях.

З відвідувачами він умів розмовляти якось невимушено, щиро, по-батьківськи, і вони почували себе в його присутності так, як почувають себе у товаристві близького й сердечного друга. Остап Вишня був закоханий у веселих і дотепних людей. Він міг годинами слухати їхні розповіді й реготати до сліз. Мабуть, ніхто так не сміявся, як умів сміятися Остап Вишня.

Кожен письменник має свою долю, коли він ще живе і творить, має він її і тоді, коли перестає фізично існувати. Коли я думаю про посмертні долі письменників, то мені здається, що їх є кілька.

Разом з письменником помирає і його творчість. Якщо не в той же день, то, може, трошки-трошки пізніше поглина її Лета, і на тому все кінчається.

К-во Просмотров: 243
Бесплатно скачать Реферат: Життя та творча діяльність Остапа Вишні