Реферат: Життя та творча діяльність Остапа Вишні
Всього-на-всього один аркуш машинопису, всього-на-всього одна деталь, але яка вона значуща! Яка вона красномовна! За нею, за цією деталлю, - все життя, віддане літературі, її найгострішому і найважчому жанрові - гумористиці. У ній, у цій деталі, наче в краплині вранішньої роси - весь Вишня, весь його характер, його мужність і честь, горіння його великої душі і великого таланту. Остап Вишня завжди нещадний і непримиренний, коли пише про порушників наших порядків, наших законів, нашої етики.
Письменник висміює їх нещадно й засуджує суворо все чуже нам і погане, бо так велить йому його літературна совість, бо він глибоко поважає і любить радянських людей, скромних, чесних, благородних трудівників. Про них він написав за своє життя багато прекрасних творів.
Візьміть у руки його книги, і ви відчуєте, з якою сердечністю і теплотою оспівує письменник людину, її характер, її ратні і трудові подвиги! З якою мудрістю і талантом розкриває він все багатство, безкінечну різноманітність найтонших відтінків гумору - цієї дорогоцінної і невід'ємної риси українського народу. Читаєш талановиту, зворушливу "Зенітку", високопоетичні мисливські усмішки: "Як варити і їсти суп із дикої качки", "Перепілка", "Дрохва", читаєш його нариси "Запорожці", "В Марка Онисимовича Посмітного" та інші й інші, і так приємно стає на душі, що хочеться потиснути руку дідові Євмену Петровичу Підлітку й подрузі його молодих літ - бабусі Одарці Пилипівні Гострій, ленінградцям і запорожцям, і Макару Онисимовичу Посмітному, і лікареві Масловському, і всім, і всім. Потиснути від усього серця і сказати: живіть, люди добрі, довго, живіть, здравствуйте, прикрашайте і звеселяйте шиттям своїм, ділами великими нашу Батьківщину й весь чесний рід людський!
Остап Вишня - письменник широкого діапазону, письменник багатогранний. В його великому літературному доробку бачимо гострі політичні памфлети й комедійні п'єси, бойові фейлетони на тему дня і ліричні мисливські усмішки, оповідання для дітей і про дітей, веселі гуморески й мудрі дотепні нариси, в яких оспівується краса нашого буття, життя і труд передових людей села і міста, діячів науки й культури.
Твори Остапа Вишні, в яких головними героями виступають позитивні персонажі - відбудовники індустріальних гігантів Запоріжжя, шахтарі, героїчні захисники Ленінграда, що відстояли своє місто в смертельній сутичці з ворогом, люди воїнського й трудового подвигу, - милують серце читача глибоким ліризмом, щирим поетичним словом, душевною красою. Ці твори осяяні почуттям високого патріотизму, в них багато гумору.
Але гумор відіграє тут зовсім іншу роль, ніж у творах викривального характеру. У творах викривального характеру гумор Вишні виступав в ролі батога або принаймні батіжка, від якого добре перепадає всім, кому слід, а в таких гуморесках і нарисах, як "Якби моя бабуся встали", "Од бузини до колодязя", як і в його творах для дітей і про дітей, гумор викликав приємну, радісну усмішку. Письменник використовує тут засоби гумору для того, щоб більше підкреслити, ще більше відтінити глибокий оптимізм і радість творчої праці нашого великого народу.
Остап Вишня самобутній гуморист, його гумор глибоко національний. Мова його творів колоритна, поетична, дотепна й гостра. Письменник завжди пам'ятав, що основна його зброя - живе, одухотворене слово, що веселу гумореску, фейлетон, гостру сатиру не можна написати спокійною, холодною, хай навіть і найлітературнішою мовою. Він повсякчас дбав, щоб ця зброя не покривалася іржею, невтомно відшліфовував і удосконалював її.
У Вишні був якийсь дивовижний мовний слух, якесь виключне відчуття слова. Я завжди захоплювався ним, спостерігаючи, як він читав і правив рукописи. Сидимо, бувало, за довгим столом і читаємо гуморески, фейлетони, замітки, підготовлені редакцією до наступного номера "Перця". От гумореску, до речі, веселу, дотепну, підписала вже більшість членів редколегії. Дійшла черга до Павла Михайловича. Читає і весело регочеться.
Раптом на одному абзаці зупинився, спохмурнів, і його рука потяглася до олівця. Починає правити.
Так по-українському не кажуть і не пишуть! - промовляє, ніби сам до себе.
Що там, Павле Михайловичу? - питаю.
Та от автор пише: "Оверко Рак був в одних трусах".
Так правильно ж пише! - вихопився один відомий нині гуморист. - Я б теж так написав.
А що - Оверко мав бути у двох трусах? - лукаво усміхаючись, запитує Павло Михайлович. - У таких випадках у нас кажуть: "У самих трусах", а не "в одних трусах".
Любов Вишні до рідного слова ніколи не старіла. Але він ніколи не вважав себе за досконального знавця мови. Він невтомно, по-хазяйському поповнював своє мовне багатство і нас завжди закликав до цього.
Не старів і талант Вишні. До останніх своїх днів Павло Михайлович був непосидючим, енергійним і діяльним. Літературна творчість була для нього такою ж органічною необхідністю, як повітря, як вода, як хліб. Зустрічі з читачами, поїздки по країні приносили Вишні багато радості і творчого хвилювання. Кожну нову поїздку в колгоспи, інститути, школи, на заводи, навіть тривалу і нелегку для його віку, вік завжди сприймав як добру нагоду ще раз і ще раз побувати на людях.
Пригадується мені наша, майже місячна спільна подорож по західних областях України влітку 1953 року. Здоров'я Остапа Вишні вже було серйозно підірване, але він з радістю погодився на цю поїздку. Кожного дня два, а то й три виступи перед читачами, зустрічі з студентами, вчителями, школярами. Літо було сонячне, жарке. Навіть молодші за Вишню письменники часом втомлювалися за день так, що лягали спати не вечеряючи, а Павло Михайлович не подавав навіть виду, що він стомився, що йому важко. Навіть пізніми вечорами в його кімнаті спокоєм і не пахло.
До нього приходили літератори, артисти, просто любителі його творчості, але найбільше забирали в нього часу люди, яких десь хтось скривдив, яким у чомусь безпідставно відмовили. Вони вірили: Вишня напише, Вишня зателефонує, і все буде вирішено правильно, все буде як слід.
Якось заходжу в номер до Павла Михайловича, - це було в Дрогобичі, десь коло дванадцятої ночі, а він сидить за столом, перегортає і читає якісь папери.
Чого це ви не спите? Чим так зачиталися? - питаю.
Не спиться, братці, не спиться. Ділов тих та й ділов! Оце тілечки, тілечки пішов од мене один дідок з Підгір'я. Одрізали в старого шмат садиби, а він вважає, що незаконно одрізали. Кругом уже писав, скаржився, а це приніс свої папери мені. "Як ви вже, - каже, - не пособите, то вже ніхто не пособить". Так оце "вивчаю його "справу", а завтра треба буде зайти до голови облвиконкому. Здається, справді обидили старого вуйка.
І так кожного дня, і так завжди. Громадська, робота, читання всіляких скарг і заяв та всі інші клопоти, зв'язані з ними, забирали в письменника добру третину часу, хоч ця нелегка робота зовсім не входила в його обов'язки. Але жити інакше Вишня не міг. Така вже в нього була вдача, таке вже в нього було серце. Помогти людині, підтримати її в годину скрути - підтримати добрим словом, порадою і ділом - він завжди вважав своїм обов'язком.
Під час цієї поїздки нашій письменницькій бригаді прийшлося не раз виступати в піонерських таборах. Їдучи на перший виступ перед піонерами, Павло Михайлович дуже хвилювався. Я бачив його таким схвильованим тільки раз у Чернівцях, коли студенти університету засипали його квітами й пронесли на руках з університетської площі, куди ми під'їхали на машинах, аж на сцену актового залу, де йому була влаштована така бурхлива овація, що, здавалося, зараз стеля обвалиться, вікна повилітають. Питаю:
Чого ви так хвилюєтесь?
Отак кожного разу: як тільки мені перед дітьми виступати, так і душа в п'ятки. Дуже люблю дітей, а написав для них дуже мало. Цього разу, як на гріх, не взяв у поїздку жодного оповіданнячка з дитячого репертуару.
Нічого, - заспокоюю, - виступите з "дорослим" репертуаром. Діти гумор люблять.
Люблять то люблять, та спитати можуть: "А чого це ви для нас та про нас так мало пишете? Ми ж зміна, ми ж майбутнє нашої держави!" А що я їм відповім? Скажу, що для дітей треба писати значно краще, ніж для дорослих, а в мене пороху для цього не вистачає? Піонери - народ строгий, вони про все спитають.
Мушу сказати, що Остап Вишня, при всій його ніжній любові до юнацтва, при всій його літературній майстерності, завжди з якоюсь боязню брався за дитячі твори. Пояснюється це, на мій погляд, насамперед тим, що він був дуже вимогливим літератором і був справді глибоко переконаний, що писати для дітей набагато важче, ніж для дорослих.
Але я був свідком, як сприймав "строгий піонерський народ" "дорослі" твори Вишні. Піонери від душі сміялися, коли письменник читав гумореску "Як ми колись учились" або "Якби моя бабуся встали". Дзвінкий регіт не вщухав над табором, коли читалася "Зенітка" чи "Пряма наводка". А коли згадати про букети яскравих літніх квітів, що дарували письменникові юні піонери, коліг згадати, що в кожному таборі його неодмінно приймали в почесні піонери і пов'язували червоний піонерський галстук на шию, то мені не треба буде повторювати відому істину, що великому таланту "все возрасты покорны".