Реферат: Журналістика як галузь масово-інформаційної діяльності

Специфіку "масової інформації" визначають такі атрибутивні ознаки:

1. Змістова актуальність. З цього погляду інформація повинна мати загальносуспільне значення, бути важливою для досить широкого кола громадян, викликати інтерес великої групи читачів.

В. В. Різун виділив такі три складові актуальності: "суспільна зу­мовленість (суспільна мотивованість), відповідність важливим суспільним завданням (суспільна цілеспрямованість) і суспільна доцільність (суспільний смисл)". У першому аспекті актуальна тема — це така, що покликана до життя суспільними потребами й проблемами. У другому аспекті актуальність пов'язується з активним суспільним цілепокладенням, яке повинне бути розташованим у межах поліпшення суспільного життя, оздоровлення соціальних процесів. У третьому ас­пекті під актуальністю розуміється можливість журналістського твору справляти позитивний вплив на подальшу діяльність чи: мчів.

2. Хронологічна актуальність або оперативність. З цього погляду всі новини повинні бути "останніми", відзначатися свіжістю. Мабуть, не одну людину в дитинстві дивувшіа парадоксальна вербальна формула, не­одноразово чута по радіо: "Передаємо останні новини", — адже ці нови­ни насправді ніколи не були останніми, а виходили в ефір знову й знову.

Ліпне підрісши, особа осягає зміст метафори: новини є останніми, з тих що повідомлені на цю хвилину; останні за хронологічною актуальністю.

У журналістиці точиться постійна боротьба за оперативність, першість і пріоритетність у поданні повідомлень. З цього погляду прик­метний епізод описано в романі російського письменника Сави Данґулова (1912-1989) "Кузнецький міст"30 (кн. 1-3, 1971-1979). У творі, що його присвячено діяльності під час другої світової війни Міністерства закордонних справ СРСР, багато уваги приділено й відо­браженню роботи зарубіжних кореспондентів, акредитованих при Міністерстві. За законами тоталітарної держави в Радянському Союзі журналістика не була незалежним інформаційним інститутом, а викону­вала роль наймички при державно-партійному апараті. У романі описа­но, як з цією метою використовується навіть іноземний журналістський корпус, акредитований при Міністерстві закордонних справ СРСР. Пе­реміщення кореспондентів та їх доступ до інформації суворо регламен­тувалися. Але наприкінці 1943 року вже організовувалися з метою інформування світової громадськості колективні виїзди кореспондентів провідних світових інформаційних агентств і найголовніших щоденних періодичних видань на місця бойових дій.

У третій книзі роману описано повернення групи тридцяти жур­налістів з України. Відразу по приїзді кожен кореспондент дав телеграму-блискавку до своєї редакції: "Виїздив на Дніпро, бачив переправу радянських військ. Був прийнятий командувачем армії українських пар­тизанів. Найближчі півтори-дві години передам двісті рядків". Після відправки "блискавок" до Лондона, Нью-Йорка, Мельбурна і т. д. кім­ната кореспондентів у відділі преси наповнилася гуркотом друкарських машинок. Двісті рядків і справді повинні бути "відлиті" негайно і за півтори години переправлені до редакції телеграфом, інакше буде пізно, повідомлення з'явиться в інших газетах і перестане кваліфікуватися як "останні новини".

Дивовижною здається швидкість, з якою працювали зарубіжні кореспонденти, нібито їм допомагає якась чудо-сила. Насправді все простіше. Як тільки "кореспондентський ковчег" залишає столицю, га­зетчик перетворюється на акина: він складає свій майбутній жур­налістський твір і, складаючи, заучує його напам'ять. Цей пронес три­ває під час усієї поїздки і завершується лише з поверненням літака в Москву. Журналіст готовий повторити свій текст, як "Отче наш". Відп-

равивши телеграму, він кидається за машинку і з швидкістю друкарки "вистрілює" вже готовий, складений у голові текст. Йому не в силі зава­дити ніщо: ні розмови сусідів, ні стукіт їхніх машинок. Навіть укинутий у кратер Етни, він розмістивши свій "ремінгтон" на колінах, видасть заповітних двісті рядків у найкращому вигляді.

пераменту читача, особливостей конкретних умов його діяльності, спе­цифіки політичних обставин) від емоційного співпереживання до актив­ного вчинку.

Саме прагматизм масової інформації, її імперативність дозволяє використовувати її з метою маніпулювання громадською свідомістю та спрямування сусмільних емоцій. Помилковою здається думка про те. що імперативність журналістики завжди пов'язана лише з маніпуляті-т-ною пропагандою і властива лише тоталітарному сіспільству. В умовах сучасної духовної кризи й дегуманізації культури (і журналісттіхи як її складової) особливої актуальності набуває імперативність, спрямована на захист політичної стабільності в світі, утримання екологічної рівно­ваги, збереження загальнолюдських цінностей, утвердження тра­диційної моралі. Під цим кутом зору імперативність виглядає, не реля­тивною, а абсолютною властивістю масової інформації.

Виробництво масової інформації завжди здійснюється на двох рівнях:

1) творцем її може бути кожен громадянин в силу творчої приро­ди людини;

2) масова інформація створюється інституційно, тобто спеціаль­ними суспільними інститутами.

Звідси — два рівні масової інформації:

1) стихійний, що створюється спонтанно й поширюється самими масами переважно в усній формі;

2) організований, створюваний спеціалістами й поширюваний за відкритими, доступними кожному комунікаційними каналами.

Журналістика і є наслідком історичного суспільного розвитку й головним способом існування організованого типу інформації, що й дозволило їй стати масовою.

Масова інформація накопичується в інформаційних сховищах. Але у вжитку живих поколінь перебувають в основному верхні, "свіжі" її пласти. Однак суспільство в усі часи передбачає надходження в кана­ли комунікації інформаційних продуктів з шарів "глибокого залягання", актуалізуючи тим самим вічні істини, а іноді й нерозпізнані помилки.

З погляду функціонування є три форми існування масової інфор­мації:

1) пасивна; її складають тексти, законсервовані у фондах сховищ, це потенційна інформація, яка може бути актуалізована за певних обставин;

2) стихійна; її складають анонімні повідомлення (ч> Ікн, фольк­лор, у тому числі й анекдоти), що циркулюють каналами усних ко­мунікацій;

3) активна; її складають масово-інформаційні потоки (тобто, журналістика); динамічна сукупність інформаційних продуктів, що створюються безперервно.

Журналістика, створюючи специфічні тексти, виявляється ор­ганізатором масово-інформаційних потоків. Збираючи воєдино тексти масової інформації, журналіст створює з них новий, "збірний" про­дукт — рухому, еволюційну інформаційну картину сучасності. Ця кар­тина сучасності формує масову свідомість, громадську думку, суспільні настрої, багато в чому визначає поведінку людей і діяльність соціаль­них інститутів.

Ремісницька діяльність журналіста як посередника весь час сусідить з чисто творчими її аспектами. Винести внутрішню інфор­мацію поза межі журналістики уявляється неправомірним, тому що, по-перше, насправді журналістика не існує без неї, а по-друге, помилково запліднювати свідомість майбутнього фахівця спрощеною концепцією журналістики, де їй відведено лише посередницьку роль між джерелами новин та масовою аудиторією.

Використання різних видів інформації урізноманітнює інфор­маційний потік, робить друковане видання чи програму електронного органу масової інформації цікавими й конкурентноспроможнимк.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

АЛЬМАНАХ (арабськ. "аль манах" — букв, "там, де схиляють хо.ша ", тобто зупинка на відпочинок каравану) — так первісна називався неперіодичний збірник календарно-довідкового характеру, у якому давалися відомості про схід і захід сонця, фази місяця тощо. Згодом, десь із XIVст., в альманахах стали вміщувати розповіді про різні країни та пам'ятні місця, коментарі про історичні події, інформацію про ярмарки, придворні розваги, рух пошти та ін. Поступово до альманахів етапи включати ху­дожні твори та наукові праці. На XVIII cm. вони витісняють з альманахів астрономічні відомості в календарі. Альманахи набули характеру не­періодичних журналів, стали збірниками раніше недрукованих літератур­них творів, написаних різними авторами-сучасниками, та літературно-критичних праць. Часто альманахи компонувалися за тематичною, ж-ан-ровою, ідейно-художньою чи регіональною ознакою.

В Україні альманахи мали особливо велике значення тоді, коли ук­раїнська журналістика ще не існувала або була заборонена царським уря­дом у Росії. В історію української духовності навічно вписані "Украинский альманах!" (1831), "РусалкаДністрова" (1837), "Ластівка" (1841), "Сніп" (1841), "Молодик" (1843-1844, mm. 1-4), "Записки о Южной Руси " (1856-1857, т. 1-2), "Хата" (I860) та ін.