Реферат: Злочини вчинені неповнолітніми
Ефективність профілактичної роботи залежить від рівня кваліфікації тих працівників, які залучаються до неї. Тут важлива не тільки педагогічна освіта. Не менше значення має знання специфіки методики профілактики і подолання правопорушень. Вважаю за необхідне запровадити відповідну тематику до навчальних планів закладів підвищення кваліфікації працівників освіти. Доцільно негайно організувати спеціальний семінар для працівників інспекцій у справах неповнолітніх, слухачі якого змогли б прослухати цикл лекцій фахівців, обмінятися досвідом роботи. Згодом на факультетах післядипломної освіти педагогічних інститутів варто перекваліфікувати цю категорію працівників на соціальних педагогів. Життя примусить це зробити, тому що з цими органами будуть стикатися діти вже з 11 років, як це передбачає проект нового Кримінально – процесуального кодексу.
Назріває потреба в створенні спеціальних судів для розгляду справ неповнолітніх правопорушників, які кваліфіковано вирішували б їх, враховуючи вікові та індивідуальні особливості підсудних, уважно ставились до їх долі, не переносили б в свою діяльність пануючого в світі формалізму.
До профілактики залучаються різні установи, заклади, організації, які в силу своїх можливостей вносять у цю справу частку свого виховного впливу. Очевидно, що ефективність спільних зусиль могла б бути значно вищою, якби ця робота належним чином координувалася. Нині ж координація зводиться до спільних нарад та вироблення планів заходів. Вважаю, що є потреба у створенні діагностично – профілактичних центрів, які координували б роботу причетних до цієї справи людей. Вони могли б функціонувати при виконкомах місцевих Рад і взяти на себе всю відповідальність за координацію профілактичної роботи. Якщо ж цього не буде, то прояви окремих ініціатив з боку прокуратури, міліції чи органами освіти матимуть аматорський характер. Ця робота не буде систематичною, послідовною, а отже, й результативною.
3 Особливості притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності.
Серед багатьох проблем правового виховання трудящих важливою є боротьба із злочинними проявами серед неповнолітніх. Проте, незалежно від стану злочинності, вирішальною умовою підвищення ефективності боротьби з нею є законність у діяльності правоохоронних органів. У звязку з цим суттєве значення має дотримання всіх гарантій прав неповнолітніх осіб, які за вчинення злочинів притягаються до кримінальної відповідальності.
Неповнолітній – особа у віці до 18 років. Особа вважається такою, що досягла повноліття не в день народження, а починаючи з наступної доби.
Кримінальна відповідальність настає за умови, що діяння вчинила особа, якій виповнилось 16 років. За найбільш тяжкі злочини[4] кримінальна відповідальність встановлена з 14-ти років.
Неповнолітні, які вчинили передбачені кримінальним законом діяння у віці до 16 років або більш тяжкі злочини у віці до 14 років, не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності ні за яких умов. Діяння розглядаються районними (міськими) комісіями в справах неповнолітніх, які до них застосовують заходи виховного впливу.
Навіть тоді, коли неповнолітній вчинив діяння у віці, з якого настає кримінальна відповідальність, але воно не становить великої суспільної небезпеки, він також може бути звільнений від кримінальної відповідальності за умови, що виправлення та перевиховання цього підлітка можливе без застосування кримінального покарання.
Якщо прокурор або слідчий має підставу вважати, що неповнолітнього недоцільно притягати до кримінальної відповідальності, то може передати матеріали справи на розгляд районної (міської) комісії у справах неповнолітніх для вирішення питання про застосування до нього заходів виховного впливу.
Звільнити від кримінальної відповідальності може і суд, до якого надійшла справа про злочин неповнолітнього, якщо дійде висновку, що виправлення та перевиховання останнього можливі без застосування кримінального покарання.
Визнання злочину таким, що не становить великої суспільної небезпеки, залежить від його характеру і умов, за яких він вчинений.
Якщо неповнолітнього буде віддано до суду і той винесе обвинувальний вирок, то, незалежно від вчиненого ним злочину, до нього не може бути застосоване таке вийняткове покарання, як смертна кара, а також вислання і заслання. За чинним законодавством особу, яка вчинила злочин у неповнолітньому віці, не можна засудити до позбавлення волі на строк понад 10 років.
Призначаючи неповнолітньому покарання, суд виходить не тільки з санкції, яку передбачено кримінальним законом. Неповнолітній вік є пом’якшуючою обставиною і, виходячи з цього, неповнолітньому може бути призначено покарання менш суворе, ніж дорослому за аналогічний злочин. При цьому суд враховує його характер і ступінь небезпеки, особу винного, його психофізичний розвиток, обставини справи, які пом’якшують чи обтяжують відповідальність, а також конкретні причини вчинення злочину та обставини, що йому сприяли. Отже, покарання неповнолітньому повинно бути призначено таке, щоб відповідало меті його виправлення і перевиховання та запобіганню вчиненню ним нових злочинів.
Для того, щоб неповнолітній був притягнутий до кримінальної відповідальності законно і обгрунтовано та щоб запобігати безпідставному засудженню підлітків, необхідно попереднє слідство і судовий розгляд кримінальної справи провести відповідно до вимог закону, з додержанням процесуальних гарантій, які надаються для цієї категорії осіб з урахуванням їх віку, фізичного, а також психічного розвитку.
Законом встановлено особливий порядок виклику неповнолітнього до слідчого, прокурора або суду. Він викликається, як правило, через його батьків або інших законних представників[5] . Це спрямовано на забезпечення інтересів підлітка, створення реальних умов для захисту його особи. І тільки у вийняткових випадках неповнолітній обвинувачений може бути викликаний без відома батьків або інших законних представників. Таке може бути коли встановлено, якщо згадані особи заінтересовані у певних наслідках і тому доцільно допитати неповнолітнього у їх відсутності.
Має особливості й пред’явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит як обвинуваченого. Вони відбуваються у присутності захисника. Якщо неповнолітній не досяг 16-річного віку, пред’явлення обвинувачення і допит обвинуваченого слідчий повинен проводити у присутності педагога або лікаря, батьків або інших законних представників, які покликані допомогти слідчому встановити психологічний контакт з обвинуваченим. Ці особи мають право ставити неповнолітньому запитання і висловлювати свої зауваження щодо ведення допиту. Якщо слідчий відведе поставлене питання, він повинен занести це питання до протоколу. Питання про те, хто із згаданих осіб буде присутнім під час пред’явлення обвинувачення та допиту неповнолітнього, вирішується слідчим.
Трапляється, що участь у справі певного законного представника може заподіяти шкоду законним інтересам неповнолітнього. Таке буває, коли законному представникові злочином неповнолітнього заподіяна фізична або майнова шкода, коли він сам є учасником злочину тощо. У подібних випадках закон надає суду право усунути вказану особу від участі у справі й замість неї допустити іншого законного представника[6] . Суд також може вивести законного представника з судового засідання на час допиту підсуднього або виконання іншої процесуальної дії, якщо дійде висновку, що у його присутності таку дію виконувати неможливо.
Слід мати на увазі, що з досягненням підсудним 18-річного віку функція законного представника припиняється і останній вже не буде учасником проходження по справі. Якщо ж його покази будуть необхідні, він буде допитаний у судовому засіданні тільки в якості свідка.
Закон передбачає обов’язкову участь захисника у справі неповнолітнього. Як захисники на попередньому слідстві допускаються адвокати – члени колегій адвокатів, асоціацій адвокатів, товариств, контор тощо, створених для надання юридичної допомоги.
У судовому розгляді за згодою суду захисниками можуть бути також близькі родичі неповнолітнього. Однак, здійснення захисту обвинуваченого вимагає спеціальних юридичних знань, інколи ще й певного досвіду, а в складних справах успішно здійснити захист без юридичної освіти просто неможливо. Тому це, як правило, роблять адвокати.
Для здійснення функцій захисника певну особу може запросити сам неповнолітній, його батьки або інші особи за його дорученням. Якщо ж вони не запросили захисника, слідчий та суд зобов’язані зробити це самі. Оскільки участь захисника у такій справі є обов’язковою, слідчий та суд забезпечують участь останнього навіть тоді, коли неповнолітній байдуже ставиться до цього або не бажає участі захисника. Відмова неповнолітнього від захисника не обов’язкова для слідчого та суду[7] . Законом встановлено гарантію захисту прав і особи, яка вчинила злочин у неповнолітньому віці, а на час розгляду справи у суді досягла 18 років: якщо суд дійде висновку, що такій особі[8] необхідний захисник, він повинен забезпечити його участь у справі.
Захисник може брати участь з моменту затримання, арешту або пред’явлення обвинувачення у будь-якій справі. Отже, якщо ще до пред’явлення обвинувачення неповнолітнього було затримано як підозрюваного у вчиненні злочину або обрано до нього таку міру запобіжного заходу, як арешт, з цього моменту участь захисника у справі є обов’язковою. Якщо таких заходів до неповнолітнього застосовано не було, захисник буде брати участь з моменту пред’явлення йому обвинувачення.
Будучи допущеним до участі у справі, захисник неповнолітнього набуває таких прав: мати з ним побачення на одинці і без обмеження часу; ознайомитися з усіма матеріалами справи і виписувати з них необхідні відомості; бути присутнім при пред’явленні неповнолітньому обвинувачення та його допиті і при інших слідчих діях, які проводяться за участю обвинуваченого або за клопотанням обвинуваченого та самого захисника; подавати скарги на дії слідчого, прокурора, суду, а також на вирок і ухвалу суду та постанову судді. Захисник – адвокат може запитати через юридичну консультацію, в якій він працює, характеристику чи інші документи з навчального закладу, де навчається неповнолітній, або з підприємства чи установи, де він працює, та інші документи, необхідні для здійснення захисту.
Додатковою гарантією захисту неповнолітнього є участь у кримінальній справі його законного представника – батька чи матері, опікуна чи піклувальника або представника тієї установи чи організації, під опікою якої він перебуває. У випадку, коли у неповнолітнього немає батьків і він проживає сам або у осіб, які не є його опікунами чи піклувальниками, як законні представники, у справі беруть участь представники органів опіки та піклування.
Законний представник користується широкими правами по захисту неповнолітнього, які здійснює незалежно від останнього і захисника. Законний представник у судовому розгляді має право заявляти відводи і клопотання, пред’являти докази і брати участь в їх дослідженні, тобто ставити запитання потерпілим, свідкам, експертам, оглядати речові докази тощо[9] .
З метою забезпечення активної участі законного представника неповнолітнього під час розгляду справи в суді закон покладає на суд обов’язок направляти йому копію обвинувального висновку щодо обвинуваченого. Він має також право при незгоді з вироком оскаржити його протягом семи діб з дня його проголошення у касаційну інстанцію. Подання ним скарги є підставою для перевірки законності і обгрунтованості вироку касаційною інстанцією і в разі визнання доказів законного представника обгрунтованими – для скасування або зміни вироку на користь неповнолітньому.
Крім вказаних прав законний представник, може бути присутнім при пред’явленні обвинувачення і допиті обвинуваченого, який не досяг 16-річного віку, а також при оголошенні йому про закінчення слідства та пред’явлення матеріалів справи для ознайомлення. Цими правами він може скористатися тільки з дозволу слідчого. Проте, якщо слідчий відмовить законному представникові в цьому, останній може оскаржити дії слідчого прокурору, який у разі неправильних дій слідчого поновить право законного представника.
Як законний представник до участі в судовому розгляді справи залучається, як правило, один з батьків або осіб, що їх замінюють (опікунів і піклувальників). Якщо на судове засідання з’являються батько і мати неповнолітнього підсудного, то брати участь у справі їм обом немає сенсу. Суд пропонує їм вирішити питання, хто з них братиме участь у справі як законний представник і вирішує, кого з батьків допустити до цього, з урахуванням їх думки, а також, виходячи з вимоги створити найкращі умови для забезпечення захисту законних інтересів неповнолітнього.