Реферат: Злочини вчинені неповнолітніми

4 Методи виявлення обставин, що сприяли вчиненню злочинів неповнолітніми.

Існують такі способи, за допомогою яких слідчий та суд можуть отримати інтересуючі їх відомості відносно особистості підлітка і обставин, що сприяли правопорушенню: а) допит самого неповнолітнього; б) допити свідків, а також виконання інших судових дій; в) витребування та залучення до справи різноманітних документів, характеристик та довідок.

Слідчий, окрім вказаного, може отримати названі вище відомості із матеріалів вивчення умов життя неповнолітнього у сім’ї, умов його навчання чи праці.

Багато цікавого про себе, про умови, в яких він живе та працює, а також про обставини, що привели його до вчинення злочину, може розповісти неповнолітній. Доцільно, як правило, спочатку допитувати неповнолітнього по питанням, які умовно можна назвати питаннями біографічного характеру, а вже після цього – з приводу вчиненого злочину. Після того, як слідчий вислухає розповідь неповнолітнього, він у загальних рисах ознайомиться з багатьма сторонами життя підлітка, з його інтересами, схильностями, колом друзів. Багато чого у поведінці неповнолітнього стане зрозумілим слідчому і вже на цій стадії можуть з’явитися деякі думки відносно можливих причин скоєння злочину.

Окрім цього, у процесі такої бесіди між слідчим та неповнолітнім, як правило, встановлюється контакт, який може полегшити подальший допит.

Характер допиту і тактичні прийоми, які слід застосовувати залежать від особистості підлітка. При допиті балуватого чи розбещеного підлітка необхідна серйозність і навіть суворість. Треба, щоб правопорушник відразу зрозумів, що він викликаний в прокуратуру у зв’язку з важливими обставинами і розмова з ним буде серйозною. Іноді доводиться спостерігати, як декотрі підлітки на допиті ведуть себе розв’язано, заходячи до кабінету слідчого з цигаркою у зубах, головному вбранні. Таких підлітків необхідно одразу ж ставити на місце, але робити це слід не грубо, без крику, тим не менше, таким тоном, що не допускає заперечення.

Треба вимагати, щоб хлопець (або дівчина) привів себе в належний вигляд, зняв головне вбрання і сів, як подобає. Ці нескладні, але категоричні накази, як правило, приводять неповнолітніх “до тями”, дають йому зрозуміти, що він знаходиться у закладі, де буде вирішуватися його подальша доля.

Далі, коли підліток зрозуміє своє становище, треба намагатися створити невимушену атмосферу допиту, що сприяє відвертій розмові.

Сором’язливого та нерішучого підлітка слід підбадьорити, інколи навіть пожартувати з ним або порозмовляти на відхилені теми, а потім вже переходити до прояснення інтересуючих слідчого обставин.

Починаючи допит неповнолітнього правопорушника, слід запропонувати йому розповісти про своє життя, навчання чи працю. Зміст і форма цієї розповіді в основному залежить від ступеня розвитку підлітка, від його характеру, вміння розповідати взагалі. Переривати неповнолітнього, як правило, не слід, крім випадків, коли він починає відхилятися від основних питань, дуже багато уваги приділяти несуттєвим деталям. Однак самостійна розповідь підлітка не завжди може бути достатньо чіткою та повноцінною, якщо на допомогу не прийде слідчий. Умовно допит поділяється на кілька етапів, якими приблизно можуть бути: сім’я, навчання, праця, коло друзів, відпочинок, поведінка. Спочатку слідчий вислуховує підлітка про його сім’ю і задає уточнюючі запитання з таким розрахунком, щоб стан в сім’ї був прояснений якомога повніше. Наприклад, якщо підліток розповість про те, що його мати померла, а батько одружився на іншій жінці, слід одразу ж спитати допитуваного: чим займається мачуха, як вона ставиться до нього, чи має вона власних дітей, тощо.

Після всіх уточнень слід одразу ж зафіксувати цю частину показань у протоколі, а потім переходити до наступного етапу допиту, яким може бути висвітлення питань, щодо навчання або праці неповнолітнього. Слідчий знову вислуховує підлітка, задає йому коректуючі питання. При цьому необхідно мати на увазі, що про незадовільне навчання у школі, порушення дисципліни, перенесені покарання у зв’язку з цим підлітки не дуже бажають розповідати. Слідчому доводиться проявляти наполегливість, повторювати питання, іноді доцільно попередити неповнолітнього, що його покази будуть перевірені і якщо при цьому виявиться їх неспівпадання дійсності, то підліток опиниться у незручному становищі, а слідчий більше йому не довірятиме.

Після фіксації у протоколі всіх обставин, щодо навчання або праці, слідчий продовжує допит, розпитуючи про коло друзів підлітка тощо.

З великою обережністю і тактом слід допитувати підлітка про інтимну сторону життя його батьків, наприклад про легковажну поведінку його матері, про причини, у зв’язку з якими батьки не живуть разом тощо. Якщо неповнолітній не бажає розмовляти на цю тему, то не слід настоювати на тому, щоб він давав такі покази. Про вказані обставини майже завжди можна дізнатися шляхом допиту інших осіб, а черезмірна наполегливість слідчого може призвести до того, що підліток замкнеться і втратить довіру до слідчого.

Слід мати на увазі, що підлітки не завжди схильні розповідати правду про осіб, які негативно вплинули на них, а тим більше тих, що втягнули їх у злочинну діяльність. В таких випадках переважна більшість неповнолітніх або взагалі не називає їх, або повідомлюють про них відомості, що не відповідають дійсності.

У слідчій практиці зустрічаються приклади і протилежного характеру. Коли неповнолітні, бажаючи зняти з себе відповідальність за свою непристойну поведінку, зсилаються на осіб, що займаються їхнім вихованням і звинувачують їх у несправедливому ставленні.

Закінчуючи допит щодо умов життя та виховання, слід проявити інтерес до того, як підліток сам ставиться до вчиненого ним правопорушення, якими причинами він пояснює свою поведінку. Відповіді неповнолітніх на ці запитання іноді представляють значний інтерес для прояснення обставин, що сприяли вчиненню злочинів. Слід прояснити і мотиви вчинення підлітками правопорушень, тому що мотиви відображають недоліки виховання і засвідчують про більші, ще не завжди використаних можливостях впливу на психологію підлітка сім’ї школи та суспільства. Наприклад, досліди великої кількості вихованців трудової колонії, засуджених за хуліганство, показують, що значна частина хуліганських проявів була пов’язана з хибним уявленням щодо почуття дружби.

Вище вказано, що прояснити у підлітка умови його життя та виховання, як правило, доцільно на першому ж допиті. Однак іноді доводиться відступати від цього правила. Наприклад, у випадках, коли винність неповнолітнього ще не доведена, а сам він стверджує, що не вчиняв злочину. У цьому разі не треба марнувати часу на “біографічний” допит, а доцільним буде прикласти всі зусилля щодо виявлення дійсної ролі підлітка у злочині. Практично це означає, що перший допит неповнолітнього буде пов’язаний лише з виявленням обстаин, що відносятьсядо факту злочину, а потім негайно провести інші слідчі дії: допити свідків, очні ставки, обшуки тощо. Коли буде встановлена роль підлітка у досліджуваних подіях, лише тоді доцільним буде детально допитати його про умови життя і виховання. Ці питання слід прояснити і тоді, коли справа про підлітка підлягає припиненню у зв’язку із малозначимістю скоєного.

Записувати покази підлітка рекомендовано з використанням переважно зворотами його мови. Важливо, щоб при читанні протоколу було зрозумілим, що давав покази не дорослий, а підліток.

Багато з того, що було сказаним на допиті неповнолітнього у стадії попереднього слідства, може бути поширено також на його допит у судовому засіданні. Вміло проведений як на попередньому слідстві, так і в суді допит підлітка про умови, в яких він проживає, навчається і працює, про його товаришів, інтересах та відпочинку, як правило, допомагає виявити ті шкідливі впливи, під дією яких він опинився на лаві підсудних.

Але в цих допитах існує і суттєва різниця. Слідчий допитує підлітка вперше, не маючи даних про його особистість та умови, в яких він мешкає та виховується. Судам знайомі матеріали кримінальної справи. Це – протоколи допитів самого неповнолітнього, свідків, інших слідчих дій, характеристики, довідки про проведені дослідження тощо. Таким чином, попередня картина вже виявлена, вона лише потребує детальної перевірки, глибокого дослідження і належної оцінки. Наявність цих матеріалів надасть можливвсть суду допитувати підлітка більш цілеспрямовано, зосереджуючи свою увагу тільки на виявленні причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. Слідчий допитує підлітка тет а тет[10] , а у судовому засіданні він повинен розповідати про себе у присутності багатьох людей. Цього не можна не враховувати. Неповнолітній, як правило, почувається розгублено, а тому такий вид допиту, як вільна розповідь навряд чи є доцільним. Найкращі результат