Реферат: Змінити ставлення до р. Самари

Змінити ставлення до природи. Очистити навколишнє середовище. Зберегти й своє здоров'я... Це завдання не тільки місцевих Рад народних депутатів, любителів природи, але й кожною з нас. Одне з найважливіших завдань перебу­дови.

Ось чому масові товариські організації все частіше ставлять питання щодо оздоровлення водного басейну Дніпропетровщини. А бити тривогу, дійсно, є чому!

Наведу кілька фактів статистики, що торкаються усього Подніпров'я.

Викиди шкідливих речовин в області роблять 586 промислових підприємств. Складний водо­господарський стан склався у Кривбасі, Захід­ному Донбасі, частково у Новомосковську. Майже же з 840 тисяч кубометрів промислових стічних вод Дніпродзержинська, які щодобово впадають ся у Дніпро, 102 тисячі кубометрів - неочищені. Споживаючи в масштабах республіки тільки 14,6 процента води, промисловість Дніпропетровщини викидає в Дніпро та інші водоймища більше третини забруднених стоків.

Турбота про природу й тривога за її долю ось ті рушійні сили, які можуть зберегти здо­ров'я і сили природи не тільки для сучасників, але й для майбутніх поколінь. А що ж робиться нині для цього?

Виконкомом обласної Ради народних депута­тів при участі ряду інститутів розроблена про­грама охорони навколишнього середовища на дванадцяту п'ятирічку і на період до 2005 року. Вона передбачає корінне поліпшення екологіч­ного стану і вихід на граничне допустимі кон­центрації по всіх забруднювачах. Для цього слід освоїти більше 3,5 мільярда карбованців капітальних вкладень. Намічені крупні, конструк­тивні, конкретні заходи. Але для того, щоб вони успішно здійснювалися, крім постійного контролю, потрібна корінна психологічна перебудова у ставленні до охорони природи. На всіх рівнях. Слід подолати відомчі бар'єри, перейти до управ­ління природоохоронною діяльністю від адміні­стративних до переважно економічних методів, повести кінець кінцем ціле направлене екологічне виховання населення, особливо молоді. Одним словом, потрібна висока свідомість і висока від­повідальність кожного...

За останні десять років зникло чимало малих річок — артерій Присамар'я. Нині вся надія на їх дідуся-Славутича. Невже не виручить? І кож­ний місцевий житель замислюється: звідки ж брати силу Дніпрові? Адже черпає він її поки що з нечисленних малих річок. Звідси й висно­вок: необхідно не тільки оберігати їх від за­бруднення, але й приступити до активного від­родження.

На річкових пляжах міста Новомосковська нещодавно з'явилися застережливі таблички: «Обережно! Купатися в Самарі не можна!», «Небезпечно для життя!» Як трапилось, що од­на з найчистіших, кришталево-прозорих і пов­новодних річок раптом перетворилась в джере­ло небезпечних захворювань? На міському пля­жі, наприклад, бактеріальна забрудненість води за останніми даними в багато разів перевищує гранично допустиму норму. І це все трапилось тому, що в багатотисячному місті до думки компетентних людей ніхто не прислухався. Давно спеціалісти та любителі природи б'ють тривогу щодо повільного замирання Самари. Старожили пам'ятають, що ще в 30-х роках навіть на Воронівці ширина ріки досягала 250 метрів, а гли­бина її становила 25—ЗО метрів. Нині річку в. деяких місцях можна перейти вбрід.

Обміління викликано знищенням водоохорон­них боліт, брудними стоками промислових підприємств. Його очисні споруди, сховища, відстійники переповнені, подекуди навіть в аварійному ста­ні. По­трапляють нечистоти в Самару особливо під час паводків та зливи.

Ріка вже не спроможна природним шляхом; очищати себе від побічних продуктів господар­ської діяльності, іноді отруйних, які до неї по­трапляють. Подібних до тих, що частенько над­ходять з міських очисних споруд, розташованих на західній околиці селища Кулебівки (непода­лік Новомосковська).

На очисній діє пісковловлювач, а мул не пропарюється, щоб знешкодити в ньому всі гельмінти. Три роки його відстоюють у восьми спеціальних картах-майданчиках, щоб вбити бактерії. Але під час дощів рідина переливаєть­ся поверх гребенів, і стоки розносять її по всьо­му навколишньому лиману, а разом з нею й не­безпечні живі організми.

На цьому місці не побачиш рибалок чи люби­телів природи — смердить так, хоч протигаза на­тягай. Керівникам трубного заводу байдуже, а риба задихається...

Прикладів засмічення ріки Самари та навко­лишнього середовища багато. Це і озеро Хащівка (неподалік Орлівщини), що сполучається протокою з Самарою. Але її загатили «штучною дамбою» будівельники Дніпропетровського буд-заводу, які ремонтували базу відпочинку «Золо­тий пляж». Довкола — будівельні відходи, сміт­тя, різний мотлох. У результаті порушено біоло­гічний режим озера — створився застій води, розпочалося гниття.

На базі відпочинку «Сосновий гай» вкрай у аварійному стані очисні споруди. Ефективність полів фільтрації (якщо можна їх так назвати) низька і ненадійна.

Біда в тому, що й місцеві жителі свідомо за­бруднюють нечистотами навколишнє середови­ще. Орлівщини, наприклад, перетворили береги озера Крилівське на звалище сміття, битої цег­ли, скла. Сюди ж стягують і жертви водіїв — за­битих собак та котів.

Є у відділі планової комісії Новомосковського міськвиконкому протокол № 2/99-04 «Про будів­ництво каналізаційних у базах відпочинку», розташованих на околицях міста.

А справи з очисними спорудами тут, як ми вже згадували, катастрофічні. Якщо не буде ближ­чим часом єдиної комплексної системи у цьому регіоні, Самара захлинеться від бруду та нечис­тот. З цього приводу дивує надто спокійна пози­ція керівників міськвиконкому. Мовчать, мов риба. А справжня риба і раки задихаються в річках та озерах від брудних стоків.

Що вже говорити про околиці Новомосков­ська, коли в його центрі кілька років «пустує» таке людне місце, як парк імені Сучкова. На лівобережжі дерева занехаяні — щорічно тут па­нують «джунглі» амброзії. 1 тис грн. витрачено на «озеленення» парку, але ні дерев, ні грошей. Кажуть, що ґрунт не підходить. Не завадило б нашим «парковим господарям» по­вчитися у севастопольців, які на гравії сади пле­кають...

Не в пошані й урочище Осички, що за Черво­ним Кутом. Чималий пустир заростає дурманом та колючкою. Дехто з господарників хвацько «оживлював» цю місцину, та балачками все й скінчилось.

Новомосковський лісгосп приступив до рекон­струкції рідколісся молодими деревцями, а по­тім забув про нього. Саджанці зачахли, бо ніхто за ними не доглядав. Хтось розпочав будівни­цтво турбаз на цьому місці, та їх було визнано незаконними. Тепер тут височать піраміди піску, купи битої цегли, понівечено ґрунт.

Але всі вищезгадані порушення аж ніяк не зрівняти з варварським наступом на дубовий гай дачників з Новомосковського ремонтно-транспортного підприємства.

Розпочалося масове вирубування дубів 20-річного віку. Трактор С-100 вивертав з корінням дерева, люди обрубували віття, а К-700 відтягу­вав стовбури до місця спалення. Дуби, яких на­лічувалось аж 130, на превелике нещастя «дач­ників», не горіли. Все це неподобство творилося на очах у всіх орлівщан... Але чи покарано по­рушників? Ще й як! Мізерною сумою оштрафо­вано деяких організаторів цієї дикої баталії...

На Дніпропетровщині створено спеціальний; штаб по оздоровленню малих річок. Але коли бути відвертим, усі вони на межі замирання, бо дуже мало робиться для їх врятування. Тому що ми, як правило, дбаємо не стільки про здо­ров'я природи, як про показуху.

Навіть деякі журналісти намагаються видати бажане за дійсність, замість глибокого і твере­зого аналізу стану справ підтримують у своїх кореспонденціях тих, кого показуха більше всьо­го влаштовує.

Мимоволі пригадалася стаття одного з респуб­ліканських журналістів, який на всі заставки розхвалював керівників новомосковського водогоспу за те, що в місті збудували очисні спору­ди. Автор робив оптимістичний висновок, мов­ляв, віднині здоров'ю Самари ніщо не буде за­грожувати. При цьому намалював таку ідилічну картину: на березі красуні-річки сидять члени комітету по охороні Самари і п'ють чай з печи­вом місцевого заводу продтоварів. А самовар заправлений водою, яка за смаком не посту­пається джерельній. Воду в самовар наливали, з такого «життєдайного» джерела, як очисні споруди.

Дійсно, картина ефектна. Але ми все ж не ра­димо пити чай зі стоків, які впадають в Самару, навіть якщо він заправлений газетною клюквою.

Як уже згадувалось, нові очисні споруди не врятували річки: надто довго їх будували. До того ж, як виявилось, не продумана була еколо­гічна сторона очищення: побутові стоки змі­шуються з промисловими, хоч відомо, що техно­логія їх очищення різна.

Довго демонтували напорний колектор, май­же півроку «проривали» 300 метрів траншеї, зволікався пуск спускного колектора, повільно впроваджувалася в дію дренажна насосна стан­ція, хлораторна тощо.

Висновок остаточний: аби приймальна комісія в свій час була принциповою, не підписала державний акт (очисні споруди було прийнято на кілька місяців раніше), то експлуатаційни­кам не довелося б «дотягувати» весь цикл робіт до умовної норми.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--