1. Зовн ішній та внутрішній аудит.

Аудит – це перевірка бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації відносно фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти та відповідності чинному законодавству.

Зовнішній аудит виконують аудиторські фірми за договорами із замовниками: підприємствами і підприємцями. Відповідно до цих договорів замовник надсилає аудиторській фірмі замовлення, в якому визначає конкретні питання для вирішення аудитом.

Питання ці стосуються перевірки стану фінансово-господарської діяльності за даними бухгалтерського обліку, балансу та звітності. При цьому аудит визначає відповідність такої діяльності законодавству, а також достовірність її відображення в системі бухгалтерського обліку і контролю фінансово-господарської діяльності, консультації і рекомендації з питань бізнесу.

Розвиток незалежного зовнішнього аудиту через аудиторські фірми залежить від якості аудиторських перевірок, відповідальності аудиторів за кваліфіковане і сумлінне виконання своїх договірних зобов’язань перед клієнтом.

За результатами перевірки при зовнішньому аудиті аудитор складає висновок, в якому дає оцінку стану обліку, внутрішньогосподарського контролю і достовірності звітності підприємства, а також іншим сторонам його діяльності.

Внутрішній аудит здійснюється спеціальним структурним підрозділом підприємства або його робітниками, безпосередньо підлеглими керівництву підприємства чи перебуваючими в його штаті.

Внутрішні аудитори окрім основної діяльності – удосконалення системи обліку та внутрішнього контролю на підприємстві – можуть виконувати також спеціальні завдання керівництва підприємства.

2. Аудиторський ризик і обґрунтування необхідності його оцінки при проведенні аудиту.

Аудиторський ризик – це помилкове підтвердження аудитором достовірності фінансової звітності, яка у подальшій перевірці не підтверджена іншими аудиторами або контрольними органами.

З аудитом фінансової звітності безпосередньо пов’язані кілька аспектів ризику. Два основних – це аудиторський ризик і ризик для бізнесу (аудитора або його фірми).

Аудиторський ризик полягає у наступному: аудитор дійшов висновку, що фінансова звітність складена правильно і на цій підставі у аудиторському висновку стверджує це без застереження, а в дійсності фінансова звітність має істотні похибки.

Для того щоб запобігти аудиторському ризику або зробити його мінімальним, аудитор має визначити оптимальний обсяг інформації для дослідження, щоб він міг взяти на себе професійну відповідальність. При цьому вартість доказів (свідоцтв) має бути мінімальною.

Щоб повністю забезпечити інформаційні потреби, аудитору необхідно вивчити бізнес клієнта та його галузеві особливості. Фінансова звітність відображує своєрідні аспекти тих або інших видів діяльності. Так, аудит страхової діяльності не може бути виконаний із достатньою достовірністю без вивчення унікальних особливостей цієї роботи. Неможливо уявити аудиту клієнта, який будує мости без знання технології будівельного виробництва, а також бухгалтерського обліку робіт за ступенем готовності об’єктів. Це стосується також сфери промислового виробництва, транспорту і зв’язку, торгівлі, невиробничої сфери, банків та ін., для проведення аудиту в них необхідно володіти технологією виробництва продукції, робіт, послуг.

Загальноприйняті стандарти аудиту потребують, щоб аудитор володів знаннями системи внутрішньогосподарського контролю для збирання аудиторських свідчень. Це можливо при вивченні організаційних структур, що діють у клієнта, методик, спілкуючись із працівниками компанії-клієнта, складання анкет і схем документообороту, а також спостерігаючи за діяльністю клієнта.

Вивчивши систему внутрішньогосподарського контролю, аудитор оцінює можливість виявлення помилок і запобігання їм, а також відхилень від нормативів. Така оцінка включає застосування конкретних процедур, які знижують вірогідність того, що помилки і відхилення від норм можуть виникнути, будуть виявлені і своєчасно усунуті. Цю процедуру називають оцінкою ризику контролю.

Якщо за оцінкою аудитора ризик контролю незначний, то він може зменшити недовіру до точності інформації фінансової звітності, що стосується контролю (інвентаризація статей балансу). В противному випадку доведеться виконувати повний комплекс робіт щодо збирання аудиторських свідчень. Але щоб забезпечити вірогідність своїх попередніх висновків щодо мінімального ризику, аудитор перевіряє ступінь ефективності контролю. Процедури, які використовуються при такій перевірці, називають тестами внутрішньогосподарського контролю. Здебільшого ці тести включають перевірку первинних документів, якими оформлені господарські операції. Наприклад, інвентаризаційні відомості, машинограми наявності основних засобів, коштів, розрахункових операцій, дебіторів і кредиторів, відображених у бухгалтерському обліку і звітності.

Міжнародними і національними нормами аудиту передбачено моделювання аудиторського ризику. Орієнтовна модель аудиторського ризику може бути представлена таким алгоритмом:

АР = ВР х РК х РН,

де АР – аудиторський ризик

ВР – внутрішньогосподарський ризик

РК – ризик контролю

РН – ризик невиявлення.

Ступінь аудиторського ризику за поданою моделлю ґрунтується на експертній оцінці аудитора. Припустимо, що аудитор, оцінюючи попередньо програму аудиту для клієнта, визначив, що внутрішньогосподарський ризик становить 70%, ризик контролю – 40% і ризик невиявлення – 15%.

За моделлю прийнятий ризик становитиме

АР = 0,7 х 0,4 х 0,15 = 4,2%

Якщо аудитор дійшов висновку, що достатній рівень прийнятого аудиту у цьому випадку має бути не менше ніж 4,5%, то він може вважати ризик цілком задовільним. Це означає, що за цього аудиторського ризику ні майнових, ні моральних збитків клієнту і аудитору (аудиторській фірмі) завдано не буде.

Розглянемо складові елементи моделі аудиторського ризику.

Прийнятий аудиторський ризик – це суб’єктивно встановлений рівень ризику, котрий готовий взяти на себе аудитор. Полягає він у тому, що у фінансовій звітності будуть виявлені похибки після завершення аудиту і представлення аудиторського висновку без застереження. Якщо аудитор визначає для себе менший рівень аудиторського ризику, то це означає, що він прагне до більшої впевненості у тому, що фінансова звітність не має істотних погрішностей.

Нульовий ризик означав би повну впевненість у цьому, а стовідсотковий ризик – повну невпевненість. Ступень ризику може коливатись у діапазоні між нулем і одиницею (від 0 до 100%), але не може бути ні вище, ні нижче цих значень. Повна гарантія (нульовий ризик) точності фінансової звітності економічно недоцільна, бо для цього необхідно не вибірковим, а суцільним способом перевірити всю документацію аудитором, а також в разі потреби залучити до проведення аудиту технологів, маркетологів та інших фахівців. Такий аудит буде довготривалим, не оперативним, дорого коштуватиме для клієнта і не завжди сприятиме удосконаленню його діяльності.

Аудиторською практикою доведено, що за певних обставин необхідно, щоб ризик був якомога нижчим, інакше не можна захистити інтереси ні аудиторів, ні користувачів. Це залежить від того, якою мірою зовнішні користувачі покладаються на показники фінансової звітності, а також від того, наскільки вірогідно виникнення у клієнта фінансових труднощів після подання аудитором висновку. Звідси, якщо зовнішні користувачі повністю покладаються на достовірність фінансової звітності, то аудитору необхідно намагатися знизити рівень аудиторського ризику. Одночасно, якщо за умови високої довіри до фінансової звітності у ній залишилися значні погрішності, то це може завдати шкоди, насамперед іміджу аудитора.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--