Реферат: Зовнішній та внутрішній аудит

-спад ділової активності

-збитковість роботи

-неплатоспроможність і неліквідність підприємства

-професійна некомпетентність працівників маркетингу і менеджменту.

Аудитор повинен дослідити діяльність клієнта і оцінити значення кожного з факторів, які впливають на рівень довір’я зовнішніх користувачів до фінансової звітності, а також визначальних для фінансового банкрутства клієнта після закінчення аудиту може мати істотну погрішність. У процесі перевірки аудитор отримує додаткову інформацію про клієнта і може змінити свою оцінку рівня аудиторського ризику.

Є ряд обставин, які змушують різних аудиторів визначати у однакових умовах різні рівні аудиторського ризику. Оскільки виміряти аудиторський ризик складно, то немає підстав вважати, що всі аудитори за різних умов виберуть той самий рівень за обсягом і змістом свідоцтв (доказів). Звідси цілком вірогідно, що припускається багато помилок при визначенні аудиторського ризику. Для зменшення кількості цих помилок необхідно користуватися не лише нормативами аудиту, а й законодавством, нормативно-правовими актами, спеціальними методичними рекомендаціями, положеннями, інструкціями, затвердженими міністерствами і відомствами, Національним банком України. Так, у практиці аудиту застосовуються Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затверджене Кабінетом Міністрів України; Інструкція з проведення інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і документів та розрахунків, затверджена Мінфіном України. Вимоги до аудиторського висновку за наслідками перевірки балансу та річної звітності затверджені Аудиторською палатою України та ін.

Виходячи із моделі аудиторського ризику, є пряма залежність між прийнятим аудиторським ризиком і ризиком невиявлення, а також зворотній зв’язок між прийнятим ризиком та обсягом свідчень, які планує зібрати аудитор. Якщо аудитор вирішує скоротити рівень прийнятого аудиторського ризику, то тим самим скорочує ризик нерозкриття і зменшення кількості збирання свідоцтв.

Наступним сегментом у моделі аудиторського ризику є внутрішньогосподарський ризик – наявність значних погрішностей у фінансовій звітності за відсутності внутрішньогосподарського контролю. Якщо аудитор нехтує фактором внутрішньогосподарського контролю і складає висновок про вірогідність наявних помилок, то цим він стверджує високий рівень внутрішньогосподарського ризику. При встановленні внутрішньогосподарського ризику не береться до уваги внутрішньогосподарський контроль, бо він входить до моделі аудиторського ризику як самостійний елемент, що називається ризиком контролю.

Якщо брати до уваги залежність між внутрішньогосподарським ризиком і ризиком невиявлення, а також кількістю свідоцтв, які збираються, то внутрішньогосподарський ризик обернено пропорційний до ризику невиявлення і прямо пропорційний до кількості свідоцтв. Наприклад, якщо аудитор стверджує, що у дебіторській заборгованості внутрішньогосподарський ризик високий, оскільки багато контрагентів клієнта стають неплатоспроможними у зв’язку з економічними умовами у галузі, то ризик невстановлення має бути низьким, а планова кількість свідоцтв – велика.

Модель аудиторського ризику показує тісний взаємозв’язок між внутрішньогосподарським ризиком і ризиком контролю. Включення внутрішньогосподарського ризику до моделі аудиторського ризику – один із найважливіших аспектів аудиту. Це передбачає, що аудитори повинні орієнтуватися, в яких формах фінансової звітності помилки найбільш або найменш вірогідні. Ця інформація визначає загальну кількість свідчень, які необхідно зібрати, а також яким чином їх зібрати.

На початку аудиту можна лише наближено оцінити зміни у рівні внутрішньогосподарського ризику. До цього аудитор має вивчити фактори, які створюють ризик, і аудиторські свідчення, після чого взяти їх до уваги.

Оцінюючи внутрішньогосподарський ризик, аудитор повинен врахувати ряд важливих факторів, а саме:

Þ характер бізнесу клієнта;

Þ чесність адміністрації;

Þ результати попереднього аудиту;

Þ первинний і повторний аудит;

Þ професіоналізм бухгалтерських кадрів;

Þ вірогідність привласнення коштів;

Þ достовірність сальдо на рахунках бухгалтерського обліку.

Аудитор повинен оцінити перелічені фактори внутрішньогосподарського ризику і вирішити, який іх них найбільш важливий для наступного врахування при визначенні аудиторського ризику.

Ризик контролю – оцінка ефективності системи внутрішньогосподарського контролю клієнта з погляду спроможності запобігати помилкам або виявляти їх, прагнення аудитора встановити цю оцінку на стовідсотковому рівні. Ризик контролю обернено пропорційний до ризику невиявлення, тоді як між ризиком контролю і кількістю належних збиранню свідоцтв існує пряма залежність. Наприклад, якщо аудитор зробив висновок, що система внутрішньогосподарського контролю ефективна, то рівень ризику невиявлення може бути підвищений, а кількість свідоцтв зменшено. Коли система контролю ефективна, аудитор може підвищити рівень ризику невиявлення, оскільки ефективна система внутрішньогосподарського контролю скорочує ймовірність погрішностей у фінансовій звітності.

Ризик невиявлення – це ризик, який аудитор готовий взяти на себе такою мірою, в якій він ризикує не виявити істотних помилок у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур. Ризик невиявлення визначає кількість свідоцтв, які аудитор планує зібрати. За низького рівня невиявлення аудитор не погоджується брати на себе великий ризик невиявлення помилок через нестачу свідоцтв, тому докладає всіх зусиль до отримання більшої кількості

свідоцтв (доказів), необхідних для дослідження питань, поставлених клієнтом.

Рівень аудиторського ризику значною мірою залежить від професіоналізму аудиторів, їхніх морально-вольових та етичних якостей. Досвід показує, що професійні вимоги до аудиторів, тестування їх, сертифікація та ліцензування на право аудиторської діяльності не забезпечують комплектування аудиторських фірм висококваліфікованими фахівцями. Причиною цього є недостатність підготовки у навчальних закладах фахівців з обліку та аудиту й низька професійна якість їх, оскільки не вирішено питання проходження студентами навчальної і виробничої практики з аудиторської діяльності безпосередньо у трудових колективах замовників аудиту. Внаслідок цього створюється вакуум у потребі аудиторів, що заповнюється не завжди високопрофесійними фахівцями. У зв’язку з цим якість аудиторських робіт не відповідає вимогам клієнтів щодо активізації маркетингової діяльності, поліпшення фінансового становища, удосконалення обліку та звітності, внутрішньогосподарського контролю, запобігання помилкам у оподаткуванні тощо.

Все це стримує формування ринку аудиторських послуг, а звідси і відсутність конкуренції аудиторів за місце на ринку аудиту.

З подальшим розвитком підготовки фахівців з аудиту за якістю та кількістю, створенням ринку аудиторських послуг виникають передумови для конкуренції аудиторів, завдяки чому запрацює саморегулюючий механізм аудиторської діяльності в Україні.

3. Пояснити суть та навести приклади доцільного застосування аудитором наступних методичних прийомів:

¨ фактичної перевірки;

¨ підтвердження;