Шпаргалка: Билеты по литературе Украина

Традиції Шевченка, Лесі Українки, Франка та інших українських пое­тів розвинув поет і висловив по-новому, з притаманним йому особливим лі­ризмом і теплом. Багатство мови, риторичні заклики, а найголовніше – щире, схвильоване почуття, що пульсує в словах і рядках, відрізняють цей твір.

Білет 5

1.Доля рідного краю й українського народу в поезії Івана Франка.

Вболівання за долю рідного краю і. Франко виніс ще з батьківської кузні, яка була його першим “університетом”. “На лні моїх спогадів, – зга­дував він потім, – і досі горить маленький, але міцний вогонь. Це огонь із кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі” Символом увійшла батькова куз­ня у його поезію – як ідеал громадського і морального виховання:

Усе життя Івана Франка пройшло під знаком любові до рідного наро­ду. Він не тільки вважав за святий обов'язок служити людям, а й благосло­вляв добровіль-но взятий на свої плечі тягар.

Своєю творчістю І, Франко звершував безнастанний подвиг – вів свій народ до щасливої долі. Вже друга поетична книга “З вершин і низин” (1887) засвід-чила, що у літературу прийшов мужній поет-громадянин, яко­му боліли кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами на­роду.

У вірші “Гімн” мільйони пригноблених і скривджених покликав голос “вічного революціонера”, що не мириться з неволею. Розійшовшись “по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких”, цей голос дає людям наснагу, породжує в них силу й завзяття: “Не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”. Важливо, що поет наголошує не на ру­їнницьких закликах, а на великій перетворюючій силі “науки, думки, волі”. Саме вони протистоять тій “пітьмі”, що з давніх-давен принижувала люди­ну, надломлювал